1. Місце і роль права в системі соціальних норм.

Стаття 8. В Україні визначається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Соціальні норми — це загальні правила пове­дінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивни­ми закономірностями, є результатом свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціаль­ного впливу.

Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; мо­ральні; корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції.

Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на: економічні; політичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; організаційні; соціально-технічні.

Юридичні (правові) норми — загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що вста­новлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Моральні норми — правила поведінки, що базую­ться на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негу­манне, л забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки.

Корпоративні норми — правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними пар­тіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаними людей.

Звичні чи традиції — правила поведінки, що істо­рично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей.

Аби показати, що право є особливим видом соці­альних норм, слід порівняти ознаки правових та ін­ших соціальних норм.

Так, правові норми, що у своїй сукупності утво­рюють право:

• виникають разом із виникненням держави;

• встановлюються чи санкціонуються державою;

• виражають волю керівної частини суспільства;

• утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єд­ність (систему права);

• існують у суспільстві як одна система норм;

• формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків;

• правила поведінки формально визначені за зміс­том;

• мають певні форми зовнішнього виразу;

• мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються державним примусом та іншими засобами.

Інші соціальні норми, що утворюють систему со­ціального регулювання:

• існують у будь-якому суспільстві;

• встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами;

• виражають волю різноманітних частин населен­ня;

• можуть існувати й безсистемне, не будучи, внутрішньо узгодженими;

• існують здебільшого у вигляді декількох віднос­но самостійних систем нормативного регулю­вання;

• виражаються не тільки через права та обов'яз­ки, а й через загальні принципи, цілі, гасла то­що;

• зазвичай позбавлені формальної визначеності;

• можуть виражатись у будь-яких, не завжди фік­сованих, формах;

• не завжди мають точно визначені межі дії;

• забезпечуються звичкою, внутрішнім переко­нанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Отож, право, як особливий, вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємо­зв'язком із державою, напрямками впливу на су­спільні відносини. ]

2. Поняття, ознаки, сутність і зміст права

Право-це система загальнообов'язкових, формально визначених, чи санкціонованих державою норм, які встановлюють прана і обов'язки учасників правовідносин, вистиупають регулятором суспільних відноснії та забезпечуються примусовою силою держави. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави, тобто юридичне явище (право). Як загально-соціальне явище право характеризується певною свободою й обгрунтованістю поведінки людей, тобто загальними й рівними можливостями для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій існують: •    права людини; •    права соціальних спільностей; •    права нації, народу; •    права людства. Юридичне явище - це складна система, яка складається із загальнообов'язкових принципів, прав і норм поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини   соціально-неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечуються державою.

Право як соціальне явище становить єдність об'єктивноного та суб'єктивного. Об'єктивне право - це система загальнообов'язкових, формально визначених норм права, втілених у різних джерелах права і незалежних  від індивідуальної свідомості суб'єкта права. Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об'єктивного до суб'єктивного права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності, вона є об'єктивною. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації та реалізується в поведінці суб'єкта, то стає суб'єктивною. Суб'єктивне право - це закріплена правовими засобами можливість здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб'єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав. Об'єктивне і суб'єктивне право тісно взаємозв'язані. На підставі об'єктивного права здобуваються суб'єктивні права та виникають правовідносини. Праву притаманні такі ознаки: 1)    загальнообов'язковість, тобто дія норми права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм; 2)    нормативність, тобто право складається з норм як загальнообов'язкових правил поведінки, що визначають права, обов'язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; 3)    формальна визначеність, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа; 4)    системність, тобто право становить цілісну систему взаємопов'язаних, взаємопогоджених і взаємодіючих норм, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, що включає інститути права, підгалузі права та галузі права; 5)    державна забезпеченість, тобто загальні правила, які визначаються державою як правові, підтримується державою та її органами. Право охороняється державним примусом; 6)    регулятивність, тобто право виступає як регулятор суспільних відносин і в цьому полягає його головна соціальна цінність; 7)    вираз міри свободи і справедливості, тобто право втілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати  свої  інтереси  не  порушуючи  прав  і  свобод  інших людей.   Крім   того,   воно   встановлює баланс між  поведінкою людини і її соціальним станом (справедливість ).  

3. Функції права

Функції права - це напрямки його впливу на суспільні відносини.

Розрізняють наступні основні функції права:

1) регулятивні (напрямку правового впливу, націлені на впорядкування суспільних відносинах, введення їх у певні рамки), які у свою чергу підрозділяються на:

а) регулятивно-статическую (виражається в закріпленні певних суспільних відносин);

б) регулятивно-динамическую (виражається в розвитку певних суспільних відносин);

2) охоронна (виражається в охороні певних суспільних відносин, забезпеченні їхньої недоторканності й одночасному витисненні відносин конфронтуючих охоронюваним)

Існують і інші функції:

а) інформаційна (право - джерело знань про державно організоване суспільство й правовий статус особистості, волі законодавця, вираженої в юридичний нормах і т.д.);

б) оріентаційная (право - джерело знань про механізм держави, про що дозволяє або забороняє формах, щоМ

в) оцінна (право - критерій оцінки поводження як правомірного або протиправного);

г) виховна (право - фактор, що впливає на формування поведінкових установок особистості).

4. Правові норми: поняття, ознаки, структура

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.

Норма права характеризується ознаками:

- норма встановлюється чи санкціонується державою;

- норма є загальнообов'язковою;

- норма є формально визначеною;

- норма регулює певні суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються;

- норма визначає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин;

- норма діє у часі, просторі та по певному колу осіб;

- норма має свою структуру, тобто внутрішню побудову;

- норма розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин;

- норма забезпечується державним примусом. Будь-яка норма права дає відповідь на такі питання:

1) Яке правило поведінки у ній міститься?

2) При яких умовах це правило поведінки може бути реалізовано?

3) Хто і коли може реалізувати норму?

4) В чому полягає реалізація правової норми?

5) Які правові наслідки пов'язані з виконанням, невиконанням, неналежним виконанням чи порушенням правової норми?

Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):

- гіпотезу;

- диспозицію;

- санкцію.

Під гіпотезою розуміють частину правової норми, в якій визначені умови, конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права може бути реалізована.

Гіпотеза в правовій нормі визначається за допомогою словосполучення.

- у разі;

- у випадках;

- при умові;

- при наявності та інше.

Під диспозицією розуміється частина правової норми, в якій визначене саме правило поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правового відношення, що регулюється нормою.

Під санкцією розуміється частина правової норми в якій визначена міра юридичної відповідальності, що може бути застосована до особи, яка порушила диспозицію забороняючого змісту.

За своєю структурою правові норми можуть складатися із:

- однієї диспозиції (ст. 75 Конституції України);

- гіпотези і диспозиції (ст. 82 Конституції України);

- диспозиції і санкції (ст. 369 Кримінального кодексу України);

- усіх елементів правової норми (ст. 111 Конституції України).

5. Види норм права

У будь-якій державі діє величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за функціями права: регулятивні, охоронні, захисні.

Регулятивні норми права - це правила поведінки, призначені для упорядкування суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов'язків (становлять більшість юридичних норм).

Розраховані на правомірну поведінку, передбачають добровільне виконання цих норм (є первинними нормами).

За характером диспозицій, що містяться в них, регулятивні норми поділяються на:

Дозвільні (уповноважувальні) - вказують на можливість здійснювати певні дії; наділяють суб'єктів певними правами (подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном). Містять у своєму тексті слова: "має право", "може".

Зобов'язувальні - вказують на необхідність здійснювати певні дії; накладають на суб'єктів певні обов'язки (подавати митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати до податкової інспекцію декларацію про доходи). Містять слова: "зобов'язаний", "повинен".

Заборонні - вказують на необхідність утримуватися від вчинення певних дій; встановлюють заборони (не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; не створювати організаційні структури політичних партій у військових формуваннях). Містять слова: "забороняється", "не вправі", "не може", "не допускається".

Охоронні (попереджувальні) норми права - правила поведінки, що визначають умови застосування до суб'єкта права попереджувальних заходів державного впливу в конфліктних ситуаціях, а також характер і зміст цих заходів у випадках відсутності правопорушення - при створенні суперечливих обставин, що загрожують реалізації регулятивних норм, при проведенні контролю за процесом здійснення права з боку компетентних органів тощо (норма про затримання особи як підозрюваної).

Розраховані на конфліктні ситуації, мають обвинувальний характер, передбачають або психічний примус, або примус фізичний і психічний (є вторинними нормами стосовно регулятивних норм).

Захисні (відбудовні) норми права - правила поведінки, що визначають державне реагування на порушення закріплених у нормах права суспільних відносин; відновлення правового стану в разі спричинення шкоди суб'єктам права, суспільству, правопорядку; визначають умови застосування до суб'єкта права, що вчинив правопорушення, заходів державно-примусового впливу, характер і зміст цих заходів (норма про відшкодування майнового збитку; норма про відповідальність військовослужбовця за невиконання дисциплінарного статуту).

Розраховані на неправомірну поведінку, мають оборонний характер, передбачають фізичний примус (є вторинними нормами стосовно регулятивних і охоронних норм).

Охоронні і захисні норми права тісно пов'язані за своєю правовою природою. Захисні норми витікають з охоронних і водночас охоронні норми є додатковими до норм загальної захищеності усіх фізичних, посадових і юридичних осіб. І охоронні, і захисні норми відображають правову (юридичну) діяльність, яка перебуває від початку до кінця в постійному, динамічному розвитку у сфері права - виникає, змінюється і припиняється. Якщо юридична діяльність, яку фіксують охоронні норми, має обвинувальний характер (спрямована на набір фактів для покарання правопорушника), то юридична діяльність, яку відображають захисні норми, має оборонний характер (зазвичай, спрямована на те, щоб його виправдати). Якщо предметом охоронних норм є порушені право й обов'язок, то захисних норм - порушені або оскаржені права суб'єкта.

Норми права за предметом правового регулювання:

o за галузями права - норми конституційного права; норми адміністративного права; норми кримінального права; норми цивільного права; норми трудового права; норми екологічного права та ін.;

o за інститутами права - норми спадкового права; норми адміністративної відповідальності тощо.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права):

1) імперативні - містять категоричні веління держави здійснювати чітко означені дії, не допускати ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інакше кажучи імперативні норми (зобов'язувальні і заборонні) прямо вказують правила поведінки, містять абсолютно визначене правило (громадянин України не може бути позбавлений свого громадянства або права змінити його);

2) диспозитивні - установлюють варіант поведінки, але дозволяють сторонам регульованих державою відносин самим визначати права та обов'язки в окремих випадках. їх називають "заповнювальними") оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з певного питання (розпізнаються через формулювання: "за відсутності іншої угоди", "якщо інше не встановлене в договорі" тощо). Отже диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки (якщо договором купівлі-продажу не передбачена розстрочка оплати, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну переданого товару цілком).

Норми права за характером психологічного впливу на особистість:

1) заохочувальні - встановлюють форму і міру заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поведінки суб'єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила виплати премій, нагородження орденами). Особливість цих норм полягає в тому, що вони не визначають правило поведінки, а, надаючи суб'єктам певну свободу вибору, закликають до активної правомірної поведінки, стимулюють її;

2) рекомендаційні - надають варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів права. Конкретизуються в локальних правових актах для подальшої реалізації.

Норми права за суб'єктами нормотворчості: норми органів представницької влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування; норми підприємств, установ; норми територіальних громад та ін.

Норми права за дією в просторі; загальні (на всій території), обмежено-загальні (на частині території, наприклад, у межах АР Крим); локальні (на певному підприємстві, в організації, установі, наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку в університеті).

Норми права за дією у часі: постійні (діють до їх скасування), тимчасові (з визначеним строком дії), норми зі зворотною силою дії.

Норми права за дією по колу осіб: загальні (поширюються на все населення); спеціальні (поширюються на певне коло осіб, наприклад на біженців); виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм, наприклад, для дипломатів і консулів).

6. Правові відносини

Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права та обов'язки людини. Вони можуть бути формально визначені (у статтях законів, підзаконних нормативно-правових актах) або не мати необхідних формальних ознак (наприклад природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно від їх формального визначення, і підтримує їх різними засобами, в тому числі примусовими.

Держава не може змінювати основоположний характер суспільних відносин за допомогою правових засобів, а тим більше утворювати нові суспільні відносини. Коли б це було б можливим, суспільство без зайвих зусиль за допомогою процесу законотворчості позбулося б багатьох своїх проблем і вирішило усі свої невідкладні завдання. Але право - це тільки регулятор і стабілізатор суспільних відносин.

Держава за допомогою законів може лише прискорювати розвиток окремих суспільних відносин, сприяти розвиткові прогресивних суспільних тенденцій чи стримувати негативні зв'язки і процеси. Наприклад, ринкові відносини в Україні склалися не лише тому, що Верховна Рада України прийняла закони, які сприяють підприємницькій діяльності, а й тому, що вони почали реально складатися у суспільному житті країни у відповідності з потребами суспільного розвитку.

Правові відносини - це специфічні вольові суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Вони мають такі ознаки:

1) правовідносини є результатом свідомої діяльності людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі людські цінності та суспільні пріоритети;

2) правовідносини формуються на основі реальних суспільних відносин. Вони юридично виражають економічні, політичні, сімейні, національні та інші реально існуючі в житті відносини, є засобом їх регулювання. Так, щодо шлюбно-сімейних правовідносин слід зазначити, що Сімейний кодекс України (2002 р.) містить норми про шлюбні договори, які викликані потребою правового регулювання фактичних сімейних відносин. Потребою правового регулювання у сфері політичних відносин стало внесення змін до Закону України "Про вибори в Україні";

3) правовідносини виникають, припиняються чи змінюються відповідно до правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. У реальній дійсності правовідносини можуть виникати лише тоді, коли чинна норма права встановлює взаємні права і обов'язки учасників (суб'єктів) конкретних суспільних відносин. Єдиний виняток з цього правила становить виникнення правовідносин у разі вирішення справи на основі аналогії права. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових відносинах громадян виникають і виникатимуть ситуації і правовідносини, що прямо не врегульовані нормативно-правовими актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону;

4) суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Сторони у правовідносинах мають взаємні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах. У правовідносинах одна сторона (уповноважена) має право вимагати певної поведінки від іншої сторони (зобов'язаної), що має обов'язок задовольняти вимогу уповноваженої сторони. Якщо суб'єкти не взаємопов'язані закріпленими у праві взаємними правами та обов'язками, то правовідносини між ними виникнути не можуть. Права і інтереси одних можуть бути реалізовані лише через виконання обов'язків інших;

5) реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу. Правовідносини охороняються державою, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають;

6) правовідносини завжди мають вольовий характер. Є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення усіх його учасників (вступ до шлюбу, договір купівлі-продажу, тощо), та правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного штрафу). В окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правовідносин (при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місці, тощо).

7.Суб'єкти, об'єкти і зміст правовідносин

Суб'єктиправовідносин: індивіди; організації та об'єднання; соціальніспільності.

Об'єктиправовідносин – матеріальніабонематеріальні блага, зарадиодержання, передачі або використанняякихвиникають права і обов'язкиучасниківправовідносин.

Суб'єктамиправовідносин вважають тих учасників, які е носіямисуб'єктивних прав і юридичнихобов'язків. Суб'єкти правовідносин можна поділити на: а) фізичних і юридичнихосіб; б) державні та громадськіорганізації; в) різніспільності; г) громадянськесуспільство.

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобтоздатністю бути носіями прав та обов'язків, здійснюватиїхвідсвогоімені та нести юридичнувідповідальність за своїдії.

Правоздатність – здатністьсуб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичнихобов'язків.

Дієздатність – здатністьсуб'єктівсвоїмидіяминабувати і самостійноздійснюватисуб'єктивні права і виконуватиюридичніобов'язки. Їїподіляють на угодо- і деліктоздатність.

Угодоздатність – здатністьсуб'єктаправовідносинособистосвоїмидіямиздійснювати і укладатицивільно-правові угоди.

Деліктоздатність– здатністьсуб'єктівправовідносин нести відповідальність за скоєне правопорушення.

Фізичні особи як суб'єктиправовідносинможуть бути громадянами України, іноземнимигромадянами, особами без громадянства. Їх також можна поділити на приватних осіб, посадових осіб і спеціальні суб'єкти.

Юридичними особами визнаються організації, що мають особисте майно, можутьвідсвогоіменінабуватимайнових і особистихнемайнових прав, виконувати обов'язки, бути позивачами в загальному, арбітражномучитретейськомусуді та нести юридичну відповідальність за своїдії.

Об'єкти правовідносин –ті реальні соціальні блага, щозадовольняютьінтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктамивиникають, змінюютьсячиприпиняютьсясуб'єктивні права та юридичніобов'язки, їхподіляють на матеріальні, духовні блага, діїсуб'єктівправовідносин, результат їхньоїдіяльності.

8.Система права

Систе́мапра́ва — цесукупністьчиннихпринципів і норм права, якійпритаманнієдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурніутворення (інститути, галузі та підгалузі права).

Система права — цеоб'єктивнообумовлена структура (будова) права, щовиражаєвнутрішнюузгодженість і єдністьюридичних норм і одночасноїхподілено на відповіднігалузі та інститути.

Система права показує, з якихчастинскладається право і як вони співвідносятьсяміж собою; характеризується об'єктивністю, узгодженістюправових норм, єдністю, диференціацією. Система права — явищеоб'єктивне, щоскладаєтьсяпідбезпосереднімвпливомсоці­ально-економічнихвідносин, політики, ідеології, культури.

Ознаки системи права

1) є функціональною системою, боїївиникнення, існування і розвиток обумовлені усвідомленимизагальнолюдськими потребами в урегульованості та впорядкованостісуспільногожиття.

2) є інституціональнимвтіленням. Цеозначає,що системно організованіюридичнінормимістяться в джерелах права, якінадаютьйомучітко її інституціональної побудови.

3) обумовленість реально існуючою системою суспільнихвідносин.

4) маєстабільний і водночасдинамічнийхарактер,таким чином забезпечуючисуспільствузбереження, стабілізаціюйогоголовнихвідносин.

5) структурна багатоманітність. Цеозначає,що система права складається з неоднакових за змістом й обсягомструктурнихелементів, якілогічнорозташовуютьнормативнийматеріал.

6) пов'язана як прямо, так і опосередковано з діяльністюдержави, їїорганів.

Предмет правового регулювання є умовнимвиділеннямпевноїсукупностісуспільнихвідносин, якіснооднорідні. Цедозволяєузагальнитинорми права, якірегулюють коло суспільнихвідносин.