1.Літерат.мова як форма загальнонародної мови. Ознаки літерат.мови. Мова-найважливіший засіб спілкування людей. Літературна мова – це унормована форма загальнонародної мови, яка використавуєтьсся в засобах масової інформації, і заходах освіти, науки і мистецтва, в науці, в діловій документації. Ознаки літературної мови: 1) Унормованість( літерат.мова має усталені орфоепічні, орфографічні, граматичні норми) 2)Суспільна полі функціональність( обслуговує всі сфери життя суспільства) 3)Наддіалектність, поширеність на всій території України. 4)Стильова розгалуженість(наявність багатьох стилів та їхніх різновидів) 5) Існування літерат.мови у 2-ох формах: усній, писемній. 6)Літ.мова – мова існує там, де є писемність. 2.Сучасна українська літературна мова як унормована форма загальнонародної мови. Типи мовних норм.
Нова аба сучасна літературна мова виникла у 1798р. і її поява пов’язана з виходом «Енеїди» Котляревського. Т.Г.Шевченко – основоположник сучасної української літературної мови, тому що його твори стали джерелом нормування. Творцем української літературної вважають освічений соціум( письменники, викладачі, журналісти) Унормованість – одна з основних ознак літературної мови. Типи мовних норм: Мовна норма – це історично зумовлений і відібраний суспільством у процесі спілкування найкращий варіант із співвідносних елементів загальнонародної мови. 1993 – затверджено чинний правопис. Типи м.н.: 1)Орфоепічні– це норми правильного вимовляння звуків та їхніх сполук. 2)Акцентуаційні норми(норма наголошування слів) 3)Орфографічні норми –регулюють передачу звукової мови на письмі. Орфограма- слово або буква, які для правильного написання потребують застосування орфографічного правила. 4) Словотвірні норми виявляються в тому, що укр.м. має свій набір словотворчих морфем словотвірних моделей за допомогою яких утвор. Нові слова. 5) Лексичні-вони виявляються в унормованості словника укр.м. В вимові використовуються тільки ті слова, які використов. у словниках укр.м. 6) Граматичні – це правила словозміни частин мови. 7)Синтаксичними нормами регулюється правильна побудова речень. 8)Пунктуаційні норми фіксуються правила вживання розділових знаків. 9)Стилістичні норми визнач.найкращу побудову речення в цілому або його звороту Мовна норма є відносно стабільна.
3.Мовна компетенція і мовна культура особистості Мовна компетенція—засвоєння,усвідомлення мовних норм,що склалися істор. у фонетиці,лексиці,граматиці та їх застосуваня в будь-якій діяльності в процесі використання певної мови. Тому, можна сказати,що мовна комп.характеризує володіня або не володіння нормами «мовленнєвих жанрів».
Мовна культура формується внаслідок мовної освіти.
Чинниками, які впливають на мовну і мовленнєву компетентність : лексична компетенція – наявність певного запасу слів для обслуговування професійно-мовленнєвої та інших видів діяльності і спілкування; здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів . Фонетична компетенція – правильна вимова усіх звуків рідної мови, звукосполучень згідно з орфоепічними нормами, наголосів, добре розвинений фонетичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення(темп, тембр, сила і висота голосу, логічні наголоси.) Граматична компетенція – вживання граматичних форм рідної мови згідно з нормами граматики( рід, число, відмінок, кличний відмінок ), наявність корекційних навичок щодо правильность вживання граматичних норм; Діамонологічна компетенція – володіння діалоговими і монологовими техніками спілкування, технікою ведення спору, технікою упізнавання невербальної знакової системи, технікою роботи з текстовим матеріалом тощо. Правильність мовлення - це базова вимога культури мови, її основа. високу культуру мовлення фахівця визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності. Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – спілкування рідною мовою із співробітниками, колеками, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності. 4.Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Ознаки офіційно-ділового.
Функціональні стилі – це функціональний різновид літ. мови, який об’єднує мовні одиниці відповідно до мети спілкування людей у певній сфері життя суспільства. Функціональні стилі: 1)Науковий( в наукових працях, для викладення результатів наук., дослідницької діяльності. Мета повідомлення,пояснення, тлумачення наук.результатів, відкриттів.) 2)Художній( стиль худ літи, який викор. в худ.творчості У худ. стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.) 3)Офіційно-діловий 4)Конфесійний( стильовий різновид укр. мови, який обслуговує релігійні потреби сусп.) 5) Епістолярний( стильовий різновид мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. ) 6) Публіцистичний( використ. в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується: точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.) 7)Розмовний( стиль, який використ в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.) Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в держ.-політичному громадському, економічному житті в законодавстві і сфері управління в зовн. І внутр. стосунках, використ.потреби людей у типових ситуаціях. Учасниками завжди є організації, заклади, підприємства. Типові ситуації спонукають використовувати типові мовні звороти. Ознаки офіційно-ділового стилю: 1)Нейтральний тон вимовлення Точність і чіткість Уникнення двозначності Локанічність і стислість Послідовність викладу 2)Документальність(наявність основних реквізитів) 3)Уживання слів лише в прямому значенні Стандартизація викладу(наявн.чітких мовних зворотів) 4)Чітка структуризація тексту. 5) Широке використання суспільно-адміністрат. Лексики. 6)Уживання інфінітивних і безособових дієслівних форм(Дієсл.форми на –но, -то уживають лише тоді, коли в реченні відсутня назва виконавця дії)
5.Науковий стиль та його різновиди. Ознаки н.с. Н.С.- функціональний різновид літературної мови, який використ. в науці та освіті для передачі, накопиченні і збереженні знань. власне науковий. Призначений для повідомлення про результати дослідження. Підстилі науково-інформативний різновид з жанрами(реферат,анотація,резюме,огляд) танауково-довідковий (довідники,словники,каталоги). науково-популярний. Характер. використанням елементів художньоготапубліцистичного мовлення(епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача. науково-навчальний. доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня.
Основні ознаки: 1)ясність 2)логічна послідовність ,з узагальненням та висновками 3)точність і лаконічність висловлювань, 4)постійнааргументація й переконливість тверджень, 5)однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,
6)Уживання слів у прямому значенні
7)Вел.кількість термінів, стійких термінологічних думок.
8)Відсутне образне і емоційне забарвлення слів.
9)Відсутні риторичні запитання.
10)Відсутність окличних і спонукальних речень.
11)Переважання складних і ускладнених речень
6. Етикет ділового спілкування. Етикетні мовні формули.
Етикет - це кодекс правил поведінки, що регламентують взаємини між людьми у різних ситуаціях.Додержання правил мовного етикету- престиж усієї установи.
розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:
1.Звертання. (Петре, Надіє, товаришу генераче.)
2. Вітання. (Вітаю (тебе)! Радий (Вас) вітати! Моє шанування)
3. Знайомство(Будьмо знайомі! Моє ім 'я Тарас. –Андрій. Дуже приємно! (Мені дуже приємно з Вами познайомитися! Радий знайомству з Вами.)
4. Запрошення.
5. Прохання.
6. Вибачення.( Вибач, я помилився; Я це зробив не навмисно)
7. Згода.( Добре! Будь ласка! Прошу! Згоден! Погоджуюся! Мушу погодитися! Авжеж;!Гаразд; Звичайно; Ви маєте рацію)
8. Незгода.( На жаль, ніяк не можу погодитися; Шкода, але про це не може бути й мови;)
9. Скарга.
10. Втішання. (Не переживай; Не хвилюйся !; Не бер собі це так близько до серця!)
11.Схвалення. (Ви правильно вчинили(сказав, виступив))
12. Несхвалення.
13. Побажання.
14. Вдячність.
15. Прощання. (До побачення; Бувайте!)
7.Форми існування літ.мови(усна ,писемна).Поняття усн.публ мови.
Літературна мова — це складова й невід’ємна частина загальнонаціональної мови(унормована й оброблена її форма.) обслуговує всі сфери суспільного життя: виконує функц. спілкування, є мовою художньої літератури, науки, публіцистики, задовольняє потреби державних установ, навч. закладів.
Існує в двох формах — усній і письмовій. Усна форма розрахована на слухача, письмова — на читача.Усна мова більш спонтанна, експресивна, безпосередня, тісніше пов’язана з позамовною ситуацією, з загальним контекстом.В усній мові широко використовується розмовно-побутова, емоційно забарвлена лексика.
Писемна характер.обдуманістю,лаконізмом,монологічним характером викладення, суворими вимогами до мовних засобів. У ній використ. абстрактна лексика, наук. й професійна термінологія, вживаються складні конструкції,будується складне синтаксичне ціле, використовуються звороти, абзаци, періоди.
УСНА ПУБЛ МОВА «ораторський стиль», «красномовство», «риторика». — різновид літературної мови. Використовується для спілкування з колект. слухачем і характеризується спец. засобами впливу на аудиторію. У певних жанрових різновидах близька до публіцистичного стилю. Активізує невербальні, несловесні засоби, — інтонація, жест, міміка. Розрахована на слухове сприймання. Залежно від функцій має форми: промови, виступи на зборах, мітингах , осв. лекції, наук. доповіді, повідомлення; судові промови; дискусійно-ділове спілкування; ювілейно-святкові, церемоніальні виступи.
8.Засоби виразності усн.мовл.Інтонація
Поняття «виразність мовлення» поєднує взаємозалежні аспекти, що становлять діалектичну єдність: емоційну насиченість (експресивність) та образність (зображувальність).
Темп мовлення — швидкість, з якою вимовл. слова, речення,весь текст .Залежить від індивід. особливостейпромовця,темпераменту, теми та змісту промови,особливостей аудиторії. одна й та ж промова має бути викладена різним темпом.
Граматичні паузи — засіб граматичного упорядкування тексту. Логічніпаузи пов'язані зі змістом, логікою промови.Їх суть:роздрібнювання потоку слів на змістовні частини,поєднання слів у мовні такти. Мовний такт — відрізок фрази,цілісний за значенням, об'єднаний інтонаційно і відокремлений з обохбоків паузами
Логічний наголос —підкреслена вимова речень у промові (тези, висновки), найзначніших слів і словосполучень
Ритм промов має зміну певних частин промови за довжиноюзвучання, та пауз. Розрізняютьдекілька типів пауз:Фізіологічні паузи необхідністю вдихнути повітря.(збігаються з іншими — граматичними, логічними і психологічними.)
Інтонація-сукупність методики ритму,темпу,інтенсивності і інших елемент.мови.. За допомогою тонального забарвленняслів складаються протилежні за змістом речення: чи доброзичливі, чи наказові, чи грубі, чи зневажливі.Інтонована мова діє емоційно. Інтонування підкреслює перехід від однієї думки до іншої, від пит. до пит., від проблеми до проблеми.
9.Орфоеп.норми.Вимова голосних ,приг звуків.
Орфоепічні норми правила вимови звуків, звуко-сполук та граматформ слів. Спрямовь на подолання помилок, виокремлюють фонемат та фонолог.
Фонематичні помилки - порушення, пов'язані зі змішуванням фонем:
вимова с замість з[везти] [вести]
вимова т замість д[родовиї] [ротовиї]
Фонетичні помилки - у вимові різних варіантів звуків: вимова [і]замість [и]у словах іншом пох: директор - діректор, тираж – тіраж
Вимова гол зв
Голосні звуки під наголосом вимовл. чітко й виразно: план, витяг,мудрість.
1. на початку сл.[і] вимовл. з наближенням до [и]: [іинколи] - інколи [іиншиї] - інший
2. ненаголош[о] вимов. [оУ] перд складом з наг.У або і(кожух)
3. Звуки [е], [и] в ненагол.позиції вимовл. нечітко:
[е]-з наближенням до [и] [ме'ті] - мета;
У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко:[поле] - поле
Вимова приг зв
1.[б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] в кінці слова й перед глухими вимов. дзвінко: [наказ] - наказ;
[Т,д,з,ц,л,н,л] перед наступ м*яким стають м*які(честь)
Оглушення [г] в слов:легко вогко
2. Глух приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими вимов. дзвінко
[прбз'ба] - орфографічно просьба; [вогзал] - вокзал;
3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними:[с тобойу] - орфографічно з тобою;
4. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінц слова, складу вимовл. твердо:[с'ім] - сім;
Подовж.шиплячі вимовл.як напівм'які: [роздор'іж':а] - роздоріжжя;[р'іч': у]-річчю.
6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [г]. Приголосний звук [ґ] вимовля у власне укра сл. ґазда ґречний ґрунтознавство ґанок ґудзик
7. дж, дз познач. один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]:
дзвоник
Роздільна вимова цих звуків порушен орфоеп норм. два окремі зв коли належ до різних частин сл, до префікса і кореня -піджену.
10.Особливості вимови спокук пригол
-ться [ц':а]:[лисстуйец':а] - листується;
-шся |с':а] [в'ітайес':а] - вітаєшся;
-жся [з'с'а]:[зваз'с'а] - зважся;
-чся [ц': а]:[не"мороц':а] - не морочся;
-жці [з'ц'і]:[кри^ор'із'ц'і] - криворіжці;
-сши |ш:и]:[пріґй'шки] - принісши.
-зш [ш:]:[бе"ш:уму] - без шуму.
-здж [ждж]:[ждже"р"ла] - з джерела.
-шці [с'ц'і]:[на дбс'ц'і] - на дошці.
-здці [з'ц'і]:[у пойіз'ц'і] -у поїздці.
Пригол.словотв, спрощуються:проїзд + н (ий) -> [пройізниї] - проїзний; контраст + н (ий) -> [контраснисї] - контрастний; баласт + н (ий) -> [баласнисї] - баластний
11.ноголос
Наголос-виділення силою голосу певного складу в сл. наголос рухоми(зі зміною слова переміщується)кнИка-книжкИ подвійний наг.бАйдУже,пОмИлка,тАкОж
іме с.р на -ання наголос на суфіксі: навчання, завдання, запитання, видання,послання (АЛЕ: нехтування віднехтувати, бігання від бігати ім ж. р. із суфіксом -к(а) у множині наг на закінчення — вказівка — вказівки, учителька — учительки (АЛЕ: родичка —родички, сусідка — сусідки
ім у множ наголос на закінченні: листки, сторінки
На останній склад мір довжин: міліметр,сантиметр, кілометр (АЛЕ: барометр, термометр
2. Прикметники.
двоскладо прикм на закінчення: гіркий, тонкий, новий,тісний,вузький (котрий);
3. Дієслова.
Дієслово бути: бути, будемо, у мину ч: була, було, були;
на останньому склад вести, нести
У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемо, несете ідемо, ідете підемо, підете тощо (АЛЕ: будемо, ,залишите).
4. Числівники
наголос на -адцять: одинадцять, чотирнадцять;
наголос на -десят: сімдесят, вісімдесят.
Проблемні випадки наголошування
Асиметрія,бюллетень,вимога,вимова,випадок,грошей,довідник,діалог,каталог,
квартал,маркетинг,одноразовий,перепис,псевдонім,феномен
12.Лексика оф.діл і наук.слилю.
Наук.стиль
Ознаки : логічна послідов, узагальнен, точність, стислість, чіткість, лаконічність, конкретність, переконливість, об’єктивність висловлення, аргументацію, висновки у висвітленні фактів, про правильність побудови теоретичних міркувань, узагальнень, доказів. Функція подачі наукової інф, повідомляє про резул.наукових дослід, доводить теорію, обґрунтовує гіпотези, роз’яснює явища, систематизує знання. Сфера пошир. Наука, техніка, освіта. Мовні засоби використ наук-термінологічної і абстрактної лексики, слова у прямому значенні. складні синтаксичні конструкції, повні речення, часто ускладнені зворотами; використ. схеми, таблиці, графіки, наукова фразеологія, цитати, посилання. багато іменників, у тому числі абстрактних, які утворюються найчастіше суфіксами церковнослов’янського походження -ість, -ння, -ство; а також суфіксами з народної мови -ота, -ок: сліпота, напрямок, розвиток, сучасність, освіта, походження, виникнення, вплив, мало дієслів.
Реалізується в: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, рецензія, відгук, анотація.
Офіційно-діл.стиль
Ознаки високий ступінь стандартизації висловлення, лаконічність, сувора регламентація тексту, стислість, чіткість, стабільність, документальність (кожний папір повинен мати характер документа). Мова документів точною, включати різні тлумачення зафіксованих статей, пунктів, параграфів. Обслуговує юридично-правові, державно-адміністративні, виробничі, торговельні галузі суспо.життя. Регулюєі стосунки люд.у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах між підприємствами, організаціями, установами. Мовні засоби насиченістю ділової лексики, складністю синтаксичних конструкцій, суворим дотриманням зразків оформлення ділових паперів, лексика стандартна, канцелярська нижчепідписаний, нижчезазначений), кліше (зважаючи на, справа, повістка, акт, стаття закону), сусп-політ і виробнича лексика (виробництво, закон, набувати чинності, кредит, готівка). Використовується нейтральна лексика, позбавлена емоц-експрес забарвлення. Обмежена синонімія, фразеологія відсутня, текст поділений на частини: параграфи, пункти, підпункти. використовується наказова форма дієслів (довести до відома, повідомити). Речення прості, поширені, іноді можуть бути складні. авторського “я” немає
Реалізується: міжнародні угоди, договори, закони, накази, постанови, обов’язкові рішення, протоколи, акти, заяви, анкети, розписки, укази, доручення, інструкції.
13.ПРАВОПИС И ТА І В СЛОВАХ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
Пишемо и:
У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (за правилом «дев’ятки») перед букв.на познач.приг: таксист, система
1. В кінцевих -ида, -ика: Флорида, Мексика
2. Після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед наст приг: Вірджинія, Алжир, Чилі,
3. Із звукосполученням -ри- перед пригол: Великобританія, Мадрид, Рим,
Пишемо і:
- на початку слова: ідея, інструкція
- перед букв на познач приг та й: піаніно,радіус
- у кінці незмінних слів : таксі,поні
- після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним пригол. у загальних назвах: бізнесмен, пірат, міф,
У власних назвах:
- між пригол та в кінці слів: Кіпр, Гвінея, Сочі
14.ПОДВОЄННЯ ТА НЕПОДВОЄННЯ ПРИГОЛОСНИХ В СЛОВАХ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
Неподвоєні й подвоєні приголосні
1.У заг назвах іншомов пох. пригол не подвоюються: акумуляція, бароко, бравісимо, грип, група, інтермецо, комісія, комуна, лібрето, сума, фін (фіни).
В окремих заг назвах зберігається подвоєння: бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), нетто, панна, пенні, тонна, вілла
2. При збігу однакових пригол префікса й кореня подвоєний пригол маємо коли в мові вжив паралельне не префікс.слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція),ірраціональний (бо є раціональний
3. Подвоєні приголосні зберігаються в географ, власних назвах: Андорра, Гаронна, Марокко, Міссурі, Ніцца
15.Уживання м’якого знака і апострофа
Є після д, т, з, с, ц, л, н для передачі на письмі м’якості позначуваних ними пригол:
1) у кінці слів (біль, сядь); 2) у середині складу перед о(сьомга)3)у прикметникових суфіксах-ськ,-зьк,цьк(празький)але боязкий,різкий бо суфікс –к 4)у суф. –ньк,-оньк,еньк,есеньк,-ісіньк,юсіньк(тоненький)у дієсловах перед –ся(хвилюється)перед букв, що познач тверді пригол (галька, станьте); 5) перед ї, йо та я, ю, є, що позначають два звуки в словах іншомовного походж (кольє, бульйон); 6) після л перед м’яким приголосним (стільці, пральня); 7) увинятках тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.
НЕМА 1) після букв губних б, п, в, м, ф; та шиплячих ж, ч, ш, щ, після задньоязикових г, к, х та ґ (кров, піч); 3) після р у кінці складу (кобзар, вірте)4) між двома мякими приголосними крам л (пісня, сміх); 5) після н перед ж,ч ш,щ (менший, барабанщик).
Буквосполучення -льц-, -ньц-, -ньч-, -сьц-,-сьч- пишуть з мяким знаком, якщо походять від сполук -льк-, -ньк-, -ськ- (люлька — люльці, донька — доньчин); буквосполучення -лц-, -лч-, -нч-, -сц-, -сч- пишуться без м’якого знака, якщо утворені від -лк-, -нк-, -ск- (голка — голці, галка — галчин).
Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: 1) після губні приголб, п, в, м, ф(п*єа,м*ята) після твердого р (сузір*я); 3) після преф що закінчуються на приг (роз’їзд,з*їсти); 4)
після твердих б, п, в, м, ф, р, г, к, х, ґ, ж, ч, ш, у словах іншомо пох(, бар’єр, комп’ютер); 5) в іменіЛук’ян та похідних (Лук’яненко, Лук’янчук).
Апостроф не пишеться: 1) перед я, ю, є, ї після бп, в, м, ф, якщо перед ними стоїть приголосний, крім р, (дзвякнути, морквяний, мавпячий); 2) після р який позначає мяк приг (рясно, буряк); 3) перед йо (курйоз);
16.Чергування голосних
1.Чергування о, е з і.
стола — стіл
нога — ніг
о, е з нулем звука:тиждень-тижя,вікрн-вікно
При зміні слова голосні о, е в суфіксах можуть випадати:
садок — садка ; стілець — стільця;кінець — кінця
е /о після шиплячих: женити — жонатий четвертий — чотири шести — шостий
о /а: гонити — ганяти;ломити — ламати
е/і: пекти — випікати;гребти — вигрібати
е/о: везти — возити; нести — носити
17. Чергування приголосних звуків
Найпоширеніші чергування приголосних звуків
г — з — ж: нога — нозі — ніжка;
к — ц — ч: рука — руці — ручка;
х — с — ш: вухо — у вусі — вушко;
1дієв.в усіх особ формах тепер і майб часу
[ г ] [ж ] : нога-ніжка
[к ] [ч] : рука-ручка,
[х] [ш] : вухо-вушко з-ж(казати –кажу) с-ш(тесати-тешу) ск-щ(полоскати-полощу) ст-щ(свистати-сиищу)
Перед [і] пригол [г] ,[к], [х] на [з] [ц] [с]
[г][з] : нога-нозі;[к][ц] : рука-руці;[х] [с] : вухо-у вусі
2дієв.у формі 1особ.одн.тепер або майб часу. С-ш(просити-прошу) з-ж(возити-вожу) зд-ждж(їздити-їжджу)
Д-дж(садити-саджу) т-ч(світити-свічу)
Ст-шч(постити-пощу)
18. Зміна приголосних звуків перед суфіксами –ськ, -ствзвук с суфіксів -ський і -ство взаємодіє з дзвінк й глух приголо, крім губних.
г, з, ж + с= з: Прага — празький, убогий — убозтво; к, ц, ч + с = ц: козак — козацький, ткач — ткацтво.
х, с, ш + с = с: чех — чеський, Одеса — одеський,
ґ, дз , дж + с = дз:Добруджа — добрудзький.
Винятки: прикм, утворен від іншом власних назв: баскський, ла-маншський, меккський. щоб легше впізнати в прикме іншомовну власну назву.
Із зубними приголосними д і т звук с у вимові зливається, набуваючи деяких їхніх ознак, але на письмі не позначаємо:
д + с =дськ [дз]: завод — заводський , люди — людство
т + с =тськ [ц]: брат — братство [брацтво].
Якщо твірна основа закінчується на к після приголосного, то при додаванні суфікса -ський цей звук випадає — відбувається спрощення П’ятихатки — п’ятихатський, Чукотка — чукотський.
19.Подвоєння приголосних української мови внаслідок їх подовження та збігу
Подвоєння внаслідок збігу однакових приг:
1. Префікса й кореня
• укра пох: відділ, ззаду, оббити;
• іншомпох (якщо є непрефікса утвор): ірраціональний (раціональний), сюрреалізм .
2.кор і суф:цінний,сонний 3.на межі двох суф:іменник,годинник
4.На межі частин складнок слів:спорттовари 5. на межі осов дієсл мин.час на (–с)і(-ся):пасся у прикм на (–нн(ий))сторосло пох.ім та прис утрор від них:блаженний,благословення(але священик) 6.у прикм ноголошених суф(-енн-,анн,янн) з підсиленям,збільшеням:силеннийнескінченний
7. у слов бовван,Ганна,лляний ссати і похідних: бовваніти,Ганнуся
Подовж д,т,з,ц,л,н,ж,ч,ш у позиції між гол 1. Перед я, ю, в ім. сер роду ІІ відміни :життя,знання
2. Перед я, ю, в іме чол і жін роду Івідміни:суддя стаття (але статей)
3. Перед ю в О.В. ім.. жін роду одн ІІІ відміни:зустріччю,міддю
4. Перед я в прислів: зрання, навмання, спросоння.
5. у формах тепер. часу дієс. лити і похідних (литися): ллю, ллєш, ллє, ллють
20.Спрощення в групах приголосних
Спрощення- випадання одного зі звуків (переважно серед нього )
Здн-зн:проїхд-проїзний ждн-жн:тиждень-тижневий стн-сн:радість-радісний стл-сл:щастя-щасливий рдц-рц:сердечний-серцеви рнц=нц:чернець-ченці зкн-зн:бризки-бризнути скн-сн:блиск-блиснути Винятки:вискнути,випускник,тоскно,скнара,скніти не познач на письмі:зап*ясний,кістлявий,пестливий,хвастливий,хворостняк,шістнадцять і похідні 1.У прикм утвор від ім. іншом пох.на (-ст):форпост-форпостний 2.у групах приг(стч,стц,стськ,нстськ,тство):кістці,студентство,гігантський 21. Правопис префіксів 1. ( с-) вжив перед пригол. КаФе ПТаХ ( з-) перед всіма іншими пригол.
(зі)перед сполу.приг та(й):зіставити,зіп*ястися зі- може чергув з зо- (зітліти-зотліти, зігрівати-зогрівати) У преф без- ,від- ,од- ,між- ,над- ,об- ,під- ,перед- , понад- ,пред- ,роз- ,через- ,поміж- ,воз-кінц. дзвін приг не змін перед глух приг:обпалити,відчинити 3. ПРЕ- вживається: - в якісних прикметн (прегарний) - в присл що вираж найвищ ступ озн (препогано) - у словах старослов походж (престол, преподобний) 4. ПРИ- вживається: - в дієсл що озн наближ, приєдн,
(прибігти, приборкати, прибити) неповноту,частковість:прилягти,придумати 5. ПРІ- вживається тіки з трьома словами (прізвище, прізвисько, прірва) 22. Складноскорочені слова (абревіатури): - поскладові (геофак) - ініціальні (ВНЗ, НПУ) - загальномовні (АН, НБУ) - галузеві (ККД-техніка, ПДВ-економіка) - з вел букв пиш одиничні понят (Мін’юст) - з мал. Букв пиш родові понят (облрада, педунівер) *вжив для уник повтор кількаслівних назв Графічні скороч (перед тіки на письмі, а вимов повністю) не мають грам оформлення (роду, числа, відмінна) - позначаються малими літерами - викор дефіси і крапки (один виміру без «.») - повтор початков пригол (рр.-роки) - дробовий запис через скісну (н/р-навчальний рік) - бувають одиничні (обл., напр.) і повтор. (с.-село, стор.) основні правила в діловому мовленні: - не скорочувати на голосні і «ь» - не розбивати переносом - коли збіг приголосних, то змаган.(ня)-викидаєм - в оф-діл і наук стилях треба викор загальноприйняті скорочення і читати їх повністю при читанні Правопис складних слів: Разом: 1. дві основи сполуч голосн о,е,є або без них (самовчитель, землетрус, життєпис, всюдихід) 2. складні прикм утв від різн част мови (зовнішньополітичний, яснозорий, вищезгаданий) 3. пента-, гекса-, деци-, -сотий, -тисячний, -мільйоний 4. перша частина - кільк числ (двохповерховий) 5. з укр префіксоїд і суфіксоїд: після-, само-, взаємо-, -подібний, -утворення, -обіг, -цвіт, -типний, -рийка, -дав 6. пів-, напів-, полу- із загальними назвами (півяблука) *з власними через дефіс: пів-Києва 7. іншомовні, наук префікс, суфікс та закінч: авто-, анти-, біо-вело-, гео-, гомо-, екстра-, ізо-, інтер-, макро-, мікро-, моно-, нео-, радіо-, соціо-, супер-, турбо-, фото-(міні-дефіс) Через дефіс: 1. повтор одного і того ж слова (тихо-тихо) 2. поєдн синон, антон, подібн, близ за знач слів (зроду-віку, тишком-нишком, більш-менш, хліб-сіль, з давніх-давен, з діда-прадіда, повік-віки, мало-помалу, сила-силенна) 3. поєдн слів що озн приблизн (день-другий, сьогодні-завтр) 4. присл типу по-…-ому(-и) (по-батьківськи, по-українськи) 5. прикм відтінки кольорів, смаків тощо (*жовтогарячий) 6. складні назв росл, твар, бакт, вірусів (сон-трава, заєць-русак, жук-плавунець, мати-й-мачуха, вірус-бактеріофаг) 7. держ посади, учені, військ звання, спеціальності (прем’єр-міністр, член-кореспондент, генерал-губернатор) 8. ім. друга част відмінюється (жар-птиця, стоп-кран) 9. вигуки, звуконаслідув, протяж звуки (ого-го, по-о-дай) 10. займ. з казна-, хтозна-, будь-, небудь- 23. Особливості відмінювання іменників Відмін ім. - один із засоб зв’яз слів у речені
1)О.В одн ім..твердої групи закінч(ою.ом):абзац-абзацом,принц-принцом 2)в О.В одн мішана,м*яка гр. закінчення (ею ,ем):каша-кашею,вакуолею 3)Н.В мнж тверда гр. закінчення(и) м*яка і мішана(і):межі,вежі,кущі 1В. -ч,ж,сп р. -а, -я
2В. ч.р. –о, -□; с.р. –о, -е, -а, -я
3В. ж.р. -□ +слово «мати» 4В с.р. –а,-я (при відм з’явл –ат,-ят,-ен) 24. Ім. 2В. ч.р. Р.в одн. правопис закінчення –а(-я), -у(-ю) -а, -я 1. Назви осіб, тварин, істот (батька, студента) 2. Назви чітко окреслен предмет (олівця,принтера) 3. назви міст, насел пунк (вулкана, айсберга, Дніпра , ) 4. Частини тіла людини, росл, твар, плоди(окремі, великі) (носа, листка, кавуна) 5. Окремі дерева, квіти, рослини (дуба, гладіолуса, букета) 6. Назви мір,місяців,днів тиждня:метра ,квітня,понеділ 7. Наук терміни(синуса,ромба квадрата) 8. Мовознавчі терміни з суф (відмінка, пароніма, іменника) 9. Змен-пест слова/дієсл імен (садка, майданчика, стрибка) -у, -ю 1. Матеріал/речовина, ліки (меду, вуглецю, шовку, соку) 3. збірні поняття (хору,гурту,але гуртка,садка) 4.геогр назви( Сибіру, Кавказу, але Дністра,Дінця) 5. Почут/псих стани, абстр. поняття, захворювання (настрою, синдрому, суму, грипу, конфлікту) 6. Просторові поняття (стадіону, степу) 7. Назви організац, закладів (вокзалу, банку) 8. Терміни БІО, ФІЗ, ХІМ, МОВ, ЛІТ (жанру, мітозу) 9. Сусп-політ , реліг течії, терміни (гуманізму) 10. Ігри, танці (футболу, вальсу) *гопака 25. Правопис прикметників 1. Разом пишемо пре-
Разом 1)прикм утвор від складних ім. що пишуться разом:лісостеповий,чорноземний 2)з другою дієсл частиною:волелюбний,деревообробний 3)від сполучення ім. та узгод з ним прикм:загальноюсвітній(загальна освіта)
Через дефіс 1)утворені від складних ім.:віце-президенський 2)утворені прикм основ між якими можна поставити спол(і):літературно-меморіальний 3)перша частина яких закінч на (ико,іко):історико-архітектурний 4)з військово,воєно:військово-морський 5)склад прикм що познач відтінки,кольору ,смаку
26. Відмінювання та вживання кількісних числівників
1.ОДИН змін за родам,відмінками,числами.
3)Числівники чотири ,багато в ОР.в закінч(ма):чотирма не чорирьома
5)Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крімН. Та З.,закінчення -а (сорока, дев’яноста, ста).
6) числ 50-80,кількадесят друга частина.
7) Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються, як іменники.
8) від200до 900,кількасот дві частини відмін.
10) У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини:
Н. чотириста сорок п'ять
Р. чотирьохсот сорока п'яти (п'ятьох)
Д. чотирьомстам сорока п'яти (п'ятьом)
3. чотириста сорок п'ять (п'ятьох)
О. чотирмастами сорока п'ятьма (п'ятьома)
М. (на) чотирьохстах сорока п 'яти (п 'ятьох)
12) Числівники півтора (півтори) і півтораста не відмінюються.
27.Особливості зв’язку числівників з іменниками в суч. укр. літ. мові 1) Числівник один, одна, одно / одне, одні узгоджується з іменником у числі і відмінку,роді:
один день, одна година, одне
2) Числівники два, дві, три, чотири , обидва, обидві поєднуються з ім в формі наз. відмінка множини : два томи, три роки, обидва музиканти 3) після числ 5 і більше ім вжив у род.відм множ: п 'ять годин , тридцять сім задач
8)збірні чис з назвами недорослих істот:двоє качат
28. Правопис прислівників і прислівникових сполук
Разом
1) Складні прислівники, утворені сполученням прийменника з ім.,прикм,числ,займ:востаннє,утретє,заодно,передусім 2)сполученням кількох прийм з іншими част мови.:навздогін,завтовшки,знадвору 3)утвор з кількох основ(з прий та без):нашвидкуруч,мимохідь 4)утвор приєднанням част(аби,ані,де,що,як,чи):абиколи,дедалі,якомога 5)частка (що)після присл окремо:поки що,дарма що Окремо
1) утвор сполученням прийм з прикм ч.р або прийм (по)зі збірним числ: в основному, по двоє
2) утвор сполучення прийм з ім.,частини яких зберіг самостій(міжними можна постав означ):без відома ,на щастя ,до смаку 3)утвор сполуч двох ім. і одного чи двох прийм:час від часу,руз у раз букву(и)пишемо вкінці після(г,к,х):навкруги,верхи і півля к,ч з у слов з преф (по):по-болгарськи бувка(і)після м*якиз іпом*якш приг:тричі ,вранці
Пишуться через дефіс
1)з преф (по)і суф(е,и,ому,ему,єму):по-перше,по-нашому,по-латині 2)частки (казна,хтохна,от,таки,(не)будь,бозна :казна коди,як-небудь 3)утвор повт однакових синонім і антонім слів:не сьогодні-завтра,з діда-прадіда
29. Правопис особових закінчень дієслів
Мин час особових закінчень не мають.
у ч.р нульове закінчення і суфікс –в,
у ж.р закінчуються на -ла,
у с.р— на -ло
в множині всіх родів — на -ли: писав, писала, писало, писали.
теп та майб часі док виду змін за особами й числами. За особ закінченнями на 2 види: До І дієвідміни дієсл.в 3 особі множ мають закі-УТЬ, -ЮТЬ: кажуть, мріють.
До ІІ дієвідмінидієслова, в 3 особі множини -АТЬ, -ЯТЬ: біжать,стоять. Проста форма недок виду майб часу твориться додаванням особових форм слова йняти, (йму) суфікс –м- до неозначеної форми дієслова недоконаного виду: знатиму, знатимуть, знатимемо, писатимемо.
30. Творення та вживання дієприкметників
Активні: теп.час(недок вид).суф(уч,юч,ач,яч):сяючий,правлячий мин.час(док вид),суф(л):потемнілий,зчорнілий[з суфіксом -ш- (-вш-) в укр мові не вжив:
бувший, правильно колишній]
Пасивні : мин.час(док і недок вид).суф(н,ен,т):обраний ,тертий.2) -н- не подвоюється: зроблений, намальований, 3)творяться безособові форми на –но, -то: скошено, стоптано.
31.1) Дієприсл док виду відповідає на питання що зробивши? теп.ч недок вид(що роблячи?) 1дієжвідм суф(учи,ючи):пишучи 2 дієвідм(ачи,ячи):бачачи 2))))син час док вид(що зробивши?) дієсл мин часу ч.р має суфікси(ши,вши):спікши
-но, -то (безособ фотма,не може мати навіть пасин суб’єкта)є незмін формою дієсл, що твори від пасивних дієприкме шляхом заміни закінчення на суф -о: написаний - написано
32.Правопис та вживання прийменників у проф.мовленні
РАЗОМ 1)склад мприйм утвор сполученням 1або 2 прийм з будь якою част мови:внаслідо,впродовж 2)склад прийм утвор з 2 простих:задля,заради через дифіс
1)прийм з початком (з,із)з-поміж окремо прий сполуки:у разі,під кінець Для укра діл мовлення важливе правильне вжив прийм (по), коли йдеться про переклад з рос мови на укр. Адже рос конструкції з прийм (по )в укр мові переклад. цілим рядом конструкцій з прийм:
за: за свідченням; за власним бажанням;
з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і
на: на замовлення; на вимогу;
для: курси для вивчення;
посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось)
у (в): викликати у службових справах;
по: черговий по району; наказ по відділенню; споруд;
33.правопис часток Частка — службова частина мови, яка надає окремим словам і реченням певних смисл чи емоц відтінків.
Разом
частки аби-, де-, чи-, що-, як-у сладі всіх част мови: абиколи, , дещо, дехто, деякий, чимало, щодня, щонайкраще
(Якщо між аби-, де- і займ стоїть прийм, окремо: аби до кого, аби в чому)
Частки би(б), же(ж), то, в складі сполуч та сполуч слів разом: якби, щоб, щодо, теж, мовби.
Окремо
Словотворчі частки : взяв би, прочитав би;
Частки(то,це) у значенні вказівності: Рідна мова —то ж вона душі окраса;
частки що надають сл. смисл та емоц відтінк:аж,ж,ще,хоч
Частки у сполучних слів (сполучних словах)дарма що, хіба що, що ж до
Через дефіс
1)частки бо, но, то, от, таки,які після слова якого стос : умів-таки
2)частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- у складі займ та присл: будь-коли, будь-хто, який-небудь, казна
34.ПРАВОПИС ЧАСТКИ НЕ
Разом 1.з ім., прикм, присл 1)якібез( не) не вжив: ненависть, нехтувати, необхідність, негайно;
2)якщодо слово з (не) можна дібрати синонім; невеликий (малий); недруг (ворог);
3)у складі префікса недо-, недопечений, недооцінювати, недоїдати, недостатньо.
2.з дієсл ,дієприсл 1)без(не )не вжив:нанавидіти,нестямившись 2)якщо(не)в складі прев недо:недочувати ркшта випад.окремо:не знати,не купивши 3.дієприкм 1)якшо дієприкм виступає означ і немає залеж сл.червонли незірвані яблука. Окремо
1.з ім.,присл,крикм. 1)коли є протиставл.:не зрада,а вірність 2)якщо не стос присудка:це озеро не глибоке. 3.якщо (не)має пояснювал слова(займ чи прися):зовсім не цікава презентація.
2.дієприкм. 1)коли є протиставл:не зірвані,а опалі ябл 2)якщо дієприкм.виступ прис:ябл не зірвані 3)дієприкм має зал слово:червоніли не зірвані ще ябл.
Розрізняй!Присл (немає(нема)від дієсл (не має):у нього немає вибору-він не має вибору. залеж. від лексич знач.:нездужати(хворіти)-не здужати(не змогти)
35. Тире між підметом і присудком
ТИРЕ Є.на місці пропущ дієсл з*в’язки:мій брат-художник. 1. Підмет і присудок виражений ім або кількіс числ у Н.В: Плід людини – її милосердя. Перед прис, вираж ім у Н.В з часткою не, не ставиться: Я не кобзар і не співець. Інколи щоб інтонаційно виділити присудок, тире ставлять: Життя – не дим і не омана.
2. Один з головних членів або обидва виражено неозн формою дієсл: Чинити зло – забава для безумного.
3. Підмет і присудок виражені неозначеною формою дієслова, навіть коли перед присудком стоїть частка не: Життя прожити – не поле перейти. 4. Перед прис, вираже ім у Н.В або неознач ф дієсл, стоять вказівні частки це, оце, то, ось, значить. 5. Якщо підмет вираж словoм це або то, тире може ставитись або не ставитись від інтонації: Я розумію світло. Це – душа.
Тире нема
1.Якщо підм або прис вираж особ займ: Я орел, відважний птах. Але з метою смисл та інтонац виділ висловл, тире у таких випадках може ставитися: Я не окраїна, я не руїна, я – Україна, я – Україна! 2. Коли до складу присудка входять як, мов, немов, немовби, мовби, наче, неначе, ніби, що які вказь на те, що прис характе підмет на підставі певної схожості до чогось: Дівка як верба. Але з метою лог або інтонац підкрес тире ставл: Малі діточки – що ясні зірочки.
3. перед прис у реченнях типу Робота як робота. Чоловік як чоловік. 4. Якщо прис вираж прикм, дієприкме, присв займе:Деревина міцна на своєму ґрунті. 5. Перед прис стоїть частка не, крім випадків, коли підмет і прис (або тільки прис вираж неознач ф дієсл: Слово не стріла, а глибше ранить. 6. Перед прис є друг член реч, що віднос до нього, вставне слово, сполучник, частка: Життя, безумовно, добрий учитель, але дуже дорого бере за свої уроки.
36.Розділові знаки при вставних словах, словосполученнях і реченнях
1. Вставні слова і словосполучення виділяються комами. У ніч Різдвяну батько, згадавши, очевидно, молодість свою, дитинство усе своє, одним словом, життя, попросив матір заспівати йому колядок.
2. Два вставні слова відділ:Правда, може, я сам-таки в цьому й винен....
3. не відокрем вставні слова, що стоять на почат в кінці відокр звороту (а з усім зворотом). Дятли вечеряли, видно наїдаючись на зиму. Але: Дятли вечеряли, наїдаючись, видно, на зиму.
5. Тире:
а) в повтор словосполі. Вибір лексики в діалогах залежить, з одного боку, від індивід навичок мовця, а з другого — від лексичних та інших особл співроз;
б) як додатк знак після коми у склад реченні, щоб показ, до якої частини віднос вставні слова. Тайна дрож пронимае народи, — мабуть, благодатная хвиля надходить..
6. Невеликі за розміром вставні речення виділяються комами.
37.Розділові знаки при однорідних членах речення
Кома 1.колм поєдн безпл. зв*язком[о,о,о]стоять в святковому вбран вишні,сливи…
2.поєднаними притист спол(а,але,зате проте,однак)[о,а о]:будь сміливий не язиком,а ділом. 3.поєдн повтор спол[і О,і,О]:не то сон,не то забуття склепляло повіки. 4.якщо поєдн парним спол,(не тільки,але й ;не так,як)то кома перед другим компонентом[як О,такО]:Батько хоч і нічого не говорить,та все пильно на мене поглядає.
Крапка з комою:
між пош однор чл..реч,особливо коли в серед одного з них жє кома:[О;О]:на панщині пшеницю жала,втомилась;не спочив. пішла в снопи,пошкандибала сина годувать.
Тире
1.між однор член реч з бесп протистав зв*язк(на місці ніби пропущ (а))
[О-О]:з городу не біжить-вихором вилітаю Мар*яна.
При однор член реч і узаг словом 1.двокрап після узаг слова перед однор ч.реч:усе в чеканні:спілі краплі рос,вишні і тополі,і тумани в полі.
(після уз слова стоять(як-от, саме,наприклад)то перед цими словами кома,після них двокрап):багато поетів,а саме:л.костенко,олійник….-оспівували красу києва. 2.тире після одн ч.чер перед уз сллов.:тонкі брови русяві куері румяні губи-усе дихало молодю паруб.красою