93. Порушення поведінки при епілепсії

частотою епілептичних припадків. При початку захворювання в дитячому віці діти стають надмірно сентиментальними, прояву їхніх почуттів перебільшуються, до батьків вони милуються бурхливо, розповідаючи про звичайну подію, роблять це з великою афектацією, до вихователя або вчителя їхнє відношення буває підлесливим. У той же час їм властива підозрілість, схильність нишком "ябедничати" старшим. Діти відрізняються зайвим педантизмом у відношенні до порядку в будинку й на своєму столі, до свого здоров'я. Відзначається інертність всіх психічних процесів: у дитячий сад вони збираються довго й дуже ретельно, вимотуючи терпіння батьків. У важких випадках захворювання хворі стають мстивими й жорстокими, по незначному приводі дають вибуху гніву. Мова їх відрізняється сповільненістю, тягучістю, повтореннями тих самих слів і виражень (стереотипії), надмірною докладністю. Руху бувають повільними, міміка одноманітної. Увага хворих із працею перемикається з одного предмета на іншій. Переважає похмурий настрій.

Аналогічні зміни особистості спостерігаються й у дозрілих літах. Всі їхні симптоми, включаючи інертність психічних процесів, труднощі перемикання уваги, монотонність, одноманітність емоційних реакцій, свідчать про органічне зниження особистості. Але воно не завжди сполучається зі зниженням інтелекту й творчих здатностей; навпроти, не є великою рідкістю обдарованість хворих, що виявляють неабиякі професійні якості. Але при злоякісному плині захворювання наступає слабоумство. При цьому звужується коло інтересів, які концентруються тепер навколо свого здоров'я й фізіологічних відправлень; відношення до свого сну, апетиту, діяльності кишечнику, загальному самопочуттю стає надцінним. Пам'ять вибірково знижується так, що хворі добре пам'ятають усе, що ставиться до їхнього здоров'я, лікуванню, задоволенню потреб, але погано запам'ятовують те, що безпосереднього відношення до них не має. Зменшується запас слів, мова стає усе більше вповільненої й тягучої, з більшим числом повторень тих самих слів і складів. У мисленні переважає емоційно-образний компонент, тоді як здатність до абстрактних суджень помітно послабляється; хворі не можуть відокремити головне від другорядного, утрудняються в переказі почутого й прочитаного.

У випадку важкого слабоумства у хворих повністю втрачається здатність критично оцінювати своє поводження. Хворі поводяться безглуздо, зарозуміло, прикрашають груди вирізаними з паперу "орденами", підкреслено презирливо ставляться до інших людей. Іноді на перший план виступає розгальмування інстинктів, гіпертрофована сексуальність, що проявляється в самих елементарних і грубих формах, садизм, жорстокість й агресивність, що підсилюються періодично при виникненні дисфоричних станів.

Властива хворим епілепсією емоційна насиченість всіх психічних переживань, перевага конкретно-образного типу мислення, егоцентризм - все це зближає картину змін особистості при даному захворюванні з істеричними розладами. З'являються в міміці й у поводженні деяких хворих епілепсією солодкуватість, ніжність, захопленість поряд з необ'єктивністю й крайностями в судженнях й оцінках можуть створювати враження театральності, характерної для істеричної особистості.

92.

20. Агнозії та псевдоагнозії

Агнозія- розлад впізнання характерних предметів та звуків.

Види: - зорові (проявл.в тому що Л з достатнім зором не може впізнати предмети): предметні, кольорові, знакові,просторові; - тактильні ( не впізнаються предмети на дотик, або частини власного тіла); -слухові (порушення фонемат.слуху (звуки мовлення) . При пс захвор. Процес СПР набуває хар-ру відсад. та поступлив. впізнання предметів.

При органічній деменції виявлені порушення узнавання силуетних картинок і пунктирних малюнків. При експозиції ситуаційних малюнків хворі не уловлюють зміст сюжету, хоча і можуть описати окремі картинки. Опис конкретних предметів залежить від того, на якій частині малюнка хворий фіксує свій погляд. Несуттєві елементи малюнка робляться центром уваги і ведуть до неправильного узнавання предмета, при цьому випадають значеннєві компоненти сюжету. Процес розпаду сприйняття в дементних хворих підтверджує головну роль чинника осмисленості й узагальненості в будь-якому акті перцептивної діяльності людини.

21. Обмани чуттів:

----Галюцинаціями називають помилкові сприйняття. Хворі бачать уяви, котрих немає, чують промову, слова, почувають запахи, що не існує.

Серед порушень сприйняття виділяють також псевдогалюцинації. Псевдогалюцинації проектуються не в зовнішньому просторі, а у внутрішньому - голоси звучать “усередині голови”, хворі чують їх як би внутрішнім вухом. Хворі говорять про гострі бачення, про особливі голоси, але вони не идентифікують їх із реальними предметами і звуками.

Головною особливістю обманів почуттів при психічних захворюваннях є відсутність їхньої безпосередньої ідентифікації з реальними предметами.

Процес сприйняття залежить від того, які мотиви спонукають і спрямовують діяльність випробуваних. Одночасно виявляються розходження в перцептивної діяльності здорових і хворих людей. Так, у хворих із лобовим синдромом виражені порушення підконтрольності, довільності, поводження відрізняється аспонтаністю. Такі особи з працею дізнаються предметним, силуетним, намальовані пунктиром або затушовані малюнки. Вони не можуть передавати зміст картин, що зображують послідовні події.

-----Ілю́зія (обман, помилка) — викривлене, хибне сприймання дійсності. Проте ілюзію слід відрізняти від галюцинації, при якій реального зовнішнього об'єкта, як правило, немає.

5.Метод експерименту в патопсихології

Основним методом патопсихологічних досліджень є експеримент.

При організації патопсихологічного експерименту дотримуються такі правила:

- експеримент повинний моделювати психічну діяльність, здійснювану людиною в праці, навчанню, спілкуванні;

- в експерименті необхідно виявити структуру не тільки порушених, але і що залишилися збереженими форми психічної діяльності;

- побудова експериментальних прийомів повинно враховувати можливість пошуку рішень самим хворим, а також дозволяти патопсихологу втручатися в діяльність хворого для з'ясовування того, як хворий сприймає поміч експериментатора і чи може нею скористатися;

- експериментально-психологічні прийоми варто направити на розкриття якісної характеристики психічних порушень;

- результати експериментально-психологічного дослідження потрібно точно й об'єктивно фіксувати.