1. Поняття цивільного процесуального права, його система і предмет.

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції.

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини. Ці відносини виникають у результаті діяльності суду, осіб, що приймають участь у процесі, органів виконання судових постанов, здійснюваної відповідно до норм цивільного процесуального права.

Система ЦПП — сукупність цивільних процесуальних норм, що регулюють правосуддя в цивільних справах, і завдань цивільного судочинства, що забезпечують виконання. В основу побудови системи ЦПП покладено структуру ЦПКУ. Система ЦПП складається з двох частин: загальної частини і особливої частини. Загальна частина – містить норми та інститути які мають значення для всієї галузі ЦПП всіх видів проваджень та стадій ЦПП. Сюди входять норми які встановлюють компетенцію суді, судового розгляду справ, склад суду, підстави і порядок відводу суду або судді та інших спеціалістів, присвячені доказом і доказуванні. Особлива частина – включає норми та інститути які врегульовують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за видами провадження та стадіями цивільного права наказне провадження, окреме провадження, а також питання по перегляду судових рішень та здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

2. Правила доказування в цивільному судочинстві.

Доказування – д-сть, яка врегул. цип-проц. зак-вом і спрямована на зясуван дійсних обставин справи, пр. і обов. сторін, шляхом зазначення про докази, їх збирання, подання, дослідження і оцінки.

Перше правило — про належність доказів до справи. Відповідно до ст.58 ЦПК суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Критерієм для правильного застосування правила про належність доказів є предмет доказування. Друге правило — про допустимість засобів доказування. Відповідно до ст.59 ЦПК обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.Це правило передбачає перевірку процесуальної форми доказу вимогам закону, дотримання встановленого законом процесу формування доказового матеріалу, дотримання вимог щодо носіїв фактичних даних.

- доказування не може грунтуватися на припущеннях

- доказуванню підлягають обставини: 1) на які посилається сторонаяк на підставу своїх вимог і заперечень; 2) обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких виник спір.

№3 Строки та процесуальний порядок подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

№4 Поняття цивільного судочинства, його завдання. Види цивільного судочинства та їх характеристика.

Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок розгляду і вирішення цивільних справ, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства: 1. Справедливий 2. Неупереджений 3. Своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних прав і свобод, чи інтересів фізичних осіб, юридичних осіб та інтересів держави.

ЦПК передбачає три види цивільного судочинства: 1. Позовне 2. Наказне 3. Окреме провадження Вони відрізняються між собою: 1. За категоріями справ 2. Підставами порушення 3. Суб’єктами

Позовне провадження, правила такого провадження найширше визначені в цивільно – процесуальному законодавстві є найбільш розповсюдженим видом судочинства, воно є загальним, так як його правила застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ по відношенню яких виник спір. Основна ознака цього провадження наявність матеріального спору між двома сторонами з протилежними інтересами сторонами такого судочинства є позивач і відповідач при здійсненні цього виду судочинства використовується принцип загальності тобто кожна сторона має право подавати свої докази чи заперечення по справі . При розгляді такого виду провадження можуть брати участь співучасники перші особи або їх представники може відбутися заміна неналежного відповідача підставою для порушення такого провадження є позовна заява ,яка подається позивачам особисто або може подавати його представником державними органами, правоохоронними органами в інтересах особи.

Окреме провадження –це вид непозовного цивільного судочинства в порядку якого розглядається цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів , що мають значення охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав ,а також підтвердити наявність або відсутність неоспорюваних прав . Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ,усиновленню визнання особи безвісно відсутнього чи оголошення її померлою встановлення фактів які мають юридичне значення .Цей вид провадження не пов'язаний із вирішеними спору у ньому немає сторін та третіх осіб такі справи сторін суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб . Не допускається передача справ окремого провадження на розгляд третейського суду і закриття провадження такого у зв’язку з укладеними мирової угоди .

У ЦПК України 2004 року було запроваджено новий вид провадження, яке отримало назву “Наказне провадження”. ЦПК визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право вимоги. Як мы бачимо, наказне провадження на відміну від позовного не розв’язує спір і його сторонами є заявник і боржник. Завдання наказного провадження – прискорення вирішення ряду вимог, пов'язаних зі 1) стягненням з боржника грошових коштів або 2) витребуванням майна. Судовий наказ виноситься в спрощеному порядку без будь-якого судового розгляду. Отже, судовий наказ – це невмотивоване судове рішення, яке видається від імені держави у передбачених законом випадках, яке визначає певну поведінку зобов’язаній особі з метою поновлення або захисту порушених цивільних прав та інтересів, що ґрунтується на документах, наданих заявником, та факті відсутності заперечень з боку боржника.

№5 Поняття елементів позову. Тотожні позови.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути в юрисдикції суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин інакше необхідно пред'явити новий позов.

Предмет позову це саме та вимога, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п5 ст. 119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Для обгрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необгрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.

Протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 31 ЦПК), міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Під змістом позову необхідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.

Позови вважаються тотожними тоді коли у них збігаються: сторони, предмет і підстави позову. Якщо, хоча б один елемент з перелічених вище так званих елементів не збігається, то позови в такому випадку рахуються не тотожними, а отже і є різними.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору(ст 206).

№6 Строки та процесуальний порядок подання касаційної скарги

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється в порядку, встановленому частинами другою і третьою статті 11-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

№7 Поняття і види цивільної юрисдикції (підвідомчості). Критерії визначення юрисдикції суду справ позовного, окремого провадження та наказного провадження.

Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції, що визначає коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді. ЦПК встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції. Першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Другим критерієм є суб'єктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до ЦПК Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відноси; 2) справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Види підвідомчості:

Альтернативна підвідомчість має місце тоді, коли справа за вибором особи, яка шукає захисту своїх прав, може розглядатися або судом, або іншим юрисдикційним органом.

Імперативна підвідомчість — це така підвідомчість, при якій справа розглядається декількома юрисдикційними органами в установленій законом послідовності.

Договірна підвідомчість визначається взаємною угодою сторін. В основі договірної підвідомчості лежить угода сторін, тобто сторони з кількох юрисдикційних органів вибирають один.

Умовна — це така підвідомчість, коли прийняття справи до розгляду тим чи іншим органом цивільної юрисдикції зумовлено встановленою законом умовою.

Виключна підвідомчість — це така підвідомчість, коли закон відносить вирішення певної категорії справ до ведення виключно будь-якого юрисдикційного органу.

Цивільні справи суди розглядають в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Позовне провадження має певні специфічні ознаки. Для нього характерно:

1) наявність матеріально-правової вимоги, що випливає з порушеного чи оспорюваного права;

2) розгляд чи вирішення даної вимоги у встановленому законом процесуальному порядку;

3) наявності спору про право;

4) наявність двох наділених законом рівними процесуальними правами сторін з протилежними матеріально-правовими інтересами.

Наказне провадження, як і позовне, має на меті вирішення правового спору, що виник між сторонами матеріальних правовідносин. Проте, на відміну від позовного провадження, наказне провадження вирішує такий конфлікт у спрощеній формі – з метою процесуальної економії та пришвидшення здійснення реального судового захисту суб’єктивних прав учасників матеріальних правовідносин. Ознаками спрощеності правової процедури наказного провадження є:

– одноособовий розгляд заяви суддею;

– розгляд справи на підставі письмових документів;

– видача судового наказу без судового засідання і виклику стягувача та

боржника для заслуховування їхніх пояснень;

– відсутність позовної форми захисту права (неможливим є пред’явлення

зустрічної вимоги боржником);

– відсутність судового доказування у повному обсязі;

– скорочені строки розгляду і вирішення справи

– спрощений зміст судового наказу;

– скасування судового наказу судом тієї ж інстанції.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. ст 234 містить перелік справ, які віднесені до розгляду судом в окремому провадженні.

№8 Поняття загальновідомих фактів та їх процесуальне оформлення.

Загальновідомі факти – це факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальнавідомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності інформації про них на певній території. Сторона, яка використовує загальновідомий факт, повинна про це зазначити. Загальновідомість того чи іншого факту можу мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту (обєктивні межі відомості певного юридичного факту). Окрім обєктивних меж загальновідомість факту має і субєктивні межі: він повинен бути відомий не тільки певним особам, а й усьому складові суду, який розглядає справу. Саме суд вирішує чи є факт загальновідомим і таким що не підлягає доказуванню, про що суд постановляє ухвалу, що не підлягає оскарженню (ст61)

№9 Суб’єкти та об’єкти касаційного оскарження.

Субєкти: Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

Обєкти: 1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у ЦПК у статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

№10 Поняття принципу змагальності та особливості його реалізації в цивільному судочинстві України

ст10 ЦПК Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Проте мова йде скоріше про формальну істину(судову), адже суд встановлює те, що сталось на основі наданих доказів.

Принцип змагальності – це доведення дійсних обставин справи.

№11 Поняття та підстави залишення позовної заяви без розгляду.

Залишення позовної заяви без розгляду - спосіб закінчення цивільної справи без постановлення рішення. Однак перешкоди, які є підставами залишення заяви без розгляду, є подоланими, а тому після їх усунення можна звертатися до суду з такою ж вимогою.

Підстави залишення заяви без розгляду можна розподілити на дві групи: 1) Перша група підстав свідчить про те, що процес виник непра­вомірно, і тому заява має бути залишена без розгляду; 2) Друга група підстав свідчить про неможливість подальшого її розгляду.

ст 207 ЦПК Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо:

1) заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;

2) заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

3) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді;

5) позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;

6) між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді;

7) особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;

8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;

9) позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

2. Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

№12 Процесуальний порядок порушення провадження за нововиявленими обставинами

ст 362 ЦПК Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом одного місяця з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду та не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до суду після закінчення цього строку, суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку.

ст364-1 ЦПК Заява про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, що надійшла до суду, передається судді, який визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 11-1 цього Кодексу.

Протягом трьох днів після надходження заяви до суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 364 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

До заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 364 цього Кодексу, застосовуються правила статті 121 цього Кодексу.

Відкривши провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

№13 Поняття та підстави залишення позовної заяви без руху

Залишення позову без руху - вид повернення заяви позивачу. Він є можливим у тому випадку, якщо позивач порушив певні умови, що визначають порядок здійснення права на подання позовної заяви, і не виправляє цього порушення.

ст121 ЦПКСуддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу(не дотримані реквізити заяви та додатки до неї), або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

№14 Попереднє судове засідання: поняття, комплекс процесуальних дій.

ст130 ЦПК Попереднє судове засідання(ПСЗ) проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. ПСЗ не є обов'язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі. Відкладання попереднього засідання допускається один раз. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, які було подано до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

ПСЗ проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.

Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд здійснює такі процесуальні дії:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

4) з'ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин;

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;

6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;

9) визначає час і місце судового розгляду.

10. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.

№15 Суб’єкти та об’єкти апеляційного оскарження.

При апеляційному оскарженні сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково і вважають винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення.

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.

№16 Поняття та види територіальної підсудності. Загальне правило територіальної підсудності.

Територіальна підсудність визначає територіальну компетенцію кожного суду з вирішення цивільних справ. Визначити територіальну підсудність згідно ЦПК - це означає встановити, в якому конкретно суді має бути розглянута і вирішена дана цивільна справа.

Цивільне процесуальне законодавство розрізняє кілька видів територіальної підсудності залежно від місця проживання сторін, характеру спірного правовідношення, угоди між сторонами, наявності зв'язку між справами. Такими видами підсудності є: загальна територіальна підсудність, альтернативна, за ухвалою суду, договірна, виключна і підсудність по зв'язку справ.

Правила загальної територіальної підсудності: Позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням. Загальна територіальна підсудність є гарантією захисту інтересів відповідача. Згідно ЦК місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Місце проживання громадянина або місце перебування органу юридичної особи зобов'язаний вказувати у позовній заяві позивач (згідно ЦПК

Альтернативна підсудність – це підсудність на вибір позивача(ст 110). Тобто поряд з загальною підсудністю ЦПК встановлює альтернативу - можливість для позивача обирати один із двох чи декількох судів(Н-ад також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача; за місцем завдання шкоди; за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем виконання договору; за місцем знаходження філії юр. особи; за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем постійного його заняття (роботи); за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна). ЦПК підкреслює право позивача на вибір суду альтернативно , за винятком виключної підсудності, встановленої ЦП Кодексом.

Договірна підсудність передбачає, що сторонам надається право договором письмово визначити підсудність конкретної справи. До цього правила згідно ЦПК примикає і можливість для подружжя за їх бажанням пред'явити позов про розірвання шлюбу за місцем проживання кожного з них. Але в усіх випадках договором не можна змінити родову і виключну підсудність. Угода про підсудність може відбуватися як при укладанні основного договору як однієї з його умов, так і при виникненні спорів у зв'язку з виконанням договору.

№17 Судові витрати: поняття та види.

ст 79 ЦПК Судова діяльність по розгляду і вирішенню цивільних справ, процесуальні дії інших учасників пов'язані з певними витратами називаються судовими витратами. Метою стягнення судових витрат є як певна компенсація витрат суду по розгляду цивільних справ, так і несприятливі майнові наслідки для осіб, що вчинили цивільні правопорушення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються ЗУ «Про судовий збір». Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;

5) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

№18 Процесуальна форма в цивільному процесі

Правосуддя по цивільних справах здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Цивільна процесуальна форма — послідовний, визначений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду та вирішення цивільної справи, що включає певну систему гарантій.

Для процесуальної форми характерні наступні риси:

1)законодавча врегульованість;

2) конституційні гарантії (незалежність суду і підпорядкування його тільки закону; гласність; національна мова судочинства);

3)детальна розробка всієї процедури розгляду справи в суді;

4) універсальність процесуальної форми вирішення справи в суді (у всіх видах судочинства, на всіх стадіях процесу);

5)імперативність процесуальної форми;

6) її правила забезпечені юридичними санкціями.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди. Один з них можна назвати усною формою, тому що всі зроблені дії описуються усно, а потім протоколюються. Другий різновид, який є обов'язковим у складі провадження, можна назвати письмовою процесуальною формою(реквізити док-ів; умови, за яких процесуальні документи або залишаються без руху, або підлягають відміні вищою інстанцією).

Можна виділити наступні принципи цивільної процесуальної форми:

- оптимальність співвідношення прав і обов'язків у процесі.

- не тотожність.

- безперервність процесуальної діяльності.

- усність і документованість процесуальних актів.

- здійснення судового контролю та самоконтролю (заява відводу, оскарження рішення й ухвали суду).

№19 Поняття процесуального правонаступництва

ст37 ЦПК У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальне правонаступництво можливо лише у тому випадку, коли відбулося правоприємство матеріальне. Якщо матеріальні правовідношення та виникаюча на їх підставі зацікавленість мають особистий характер (стягнення аліментів, поновлення на роботі, відшкодування збитків, що нанесені здоров’ю) неможливість матеріального правонаступництва обумовлює й неможливість правоприємства у процесі. Однак матеріальне правонаступництво автоматично не тягне процесуального правоприємства. Вступ до процесу правонаступника позивача залежить від його волевиявлення. Залучення до процесу правонаступника-відповідача знову ж таки залежить від волі позивача чи іншої особи, що приймає участь у справі. Тільки після того як буде визначено правонаступника вилученої особи, а від зацікавлених осіб буде отримано відповідну заяву, призупинене в результаті смерті громадянина чи ліквідації юридичної особи провадження по справі може бути поновлено. В цьому суть диспозитивного характеру процесуальних прав сторін.

Таким чином процесуальне правонаступництво є особливим випадком заміни осіб в процесі. Воно можливе у будь-якій стадії виконання; воно тягне поновлення чи продовження процесу; воно тягне передачу правонаступнику всіх процесуальних прав та обов’язків попередника; правонаступник ніколи не може приймати участь у справі разом з право попередником.

№20 Поняття преюдиційних фактів. Які обставини з кримінальної справи будуть мати преюдиційне значення для цивільної справи?

Преюдиційність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені рішенням суду факти та правовідносини. Обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (п. 3 ст. 61 ЦПК). Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення мають преюдиційне значення тільки щодо двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (п. 4 ст. 61 ЦПК). Наявні в кримінальній справі інші матеріали про факти, які складають предмет доказування у цивільній справі, підлягають дослідженню при розгляді судом спору про право цивільне. Тому при розгляді позову про стягнення завданої майнової шкоди, яка випливає з кримінальної справи, суд не має права обговорювати вину відповідача. Але якщо на підтвердження розміру відшкодування збитків, які випливають з кримінальної справи, були подані, крім вироку, й інші докази, то вони включаються у сферу доказової процесуальної діяльності у справі.

№21 Стадії цивільного судочинства та їх характеристика.

Під стадією процесу розуміють сукупність процесуальних дій, спрямованих на здійснення однієї найближчої процесуальної мети. Найчастіше виділяються наступні стадії:

- відкриття провадження у справі;

- провадження в справі до судового розгляду;

- судовий розгляд в суді першої інстанції;

- провадження в апеляційній інстанції;

- провадження в касаційній інстанції;

- провадження у зв'язку з виключними обставинами;

- провадження у зв'язку з нововиявленйми обставинами;

- виконавче провадження.

Перші 3 стадії охоплюють провадження в суді 1 інстанції, а кожна наступна – у вищестоящому суді або судовому виконанні. Процес може бути завершений на будь-якій стадії.

№22 Поняття відкладення слухання справи, підстави для відкладення справи.

ст191 ЦПК Суд може відкласти розгляд справи у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб тощо.

Воно полягає в тому, що розгляд справи в даному судовому засіданні не провадиться, а переноситься судом на призначений ним день нового судового засідання. При відкладенні розгляду справи вчиняються процесуальні дії, спрямовані на усунення обставин, які стали підставою для відкладення. Відкладання розгляду справи є обов'язковим і факультативним.

Суд зобов'язаний відкласти розгляд справи в разі: а) неявки в судове засідання однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки (ч. 1 ст. 169 ЦПК); б) визнання судом за необхідне, щоб сторона, яка не з'явилася, дала особисті пояснення (ч. З ст. 169 ЦПК); в) неявки в суд відповідача у справах про стягнення аліментів, якщо суд визнає його явку обов'язковою; г) необхідності замінити відведеного суддю та у зв'язку з необхідністю витребувати нові докази у справі, без яких неможливе її правильне вирішення; д) необхідності залучення до справи співучасників, третіх осіб, заміни неналежної сторони та ін.; е) якщо після відновлення судового розгляду з'ясування будь-яких обставин в даному судовому засіданні виявилося неможливим; ж) призначення подружжю строку для примирення(не більше 6 місяців).

Про відкладення розгляду справи суд виносить ухвалу, де зазначаються мотиви та строк відкладення і які процесуальні дії належить виконати на усунення обставин, що викликали відкладення, які забезпечили б розгляд справи в новому судовому засіданні, про призначений день і час якого також зазначається в цій ухвалі. При відкладенні розгляду справи, коли в судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі, суд повинен допитати свідків, котрі з'явилися. Про день і час такого засідання суд оголошує під розписку учасникам процесу, які з'явилися, а відсутніх та заново притягнених до участі в процесі у справі викликає в нове судове засідання повістками.

Якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку. У разі якщо склад суду не змінився і до участі у справі не було залучено інших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові запитання.

№23 Поняття третіх осіб, які не заявляють без самостійних вимог, щодо предмету спору, порядок їх вступу в процес, процесуальні права.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін; також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі; якщо суд встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, то він залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог мають право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

№24 Повноваження суду апеляційної інстанції.

ст307 ЦПК За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;

2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає.

№25 Поняття та система принципів цивільного процесуального права.

Принципи цивільного процесуального права — це закріплені в нормах цивільного процесуального права основні керівні положення (засади), що відображають специфіку, сутність і зміст даної галузі права.

Зміст цих принципів виражено і закріплено в Конституції України, Законі України «Про суддів і судоустрій України» і у відповідних нормах Цивільного процесуального кодексу України.

Всі принципи цивільного процесуального права у своїй сукупності становлять взаємозалежну й взаємообумовлену систему, що являє собою певне цілісне утворення, при цьому кожний із принципів послідовно розкриває зміст галузі права в цілому. У той же час варто зазначити, що будь-яка класифікація носить умовний характер і має скоріше не практичне, а науково-пізнавальне значення.

Класифікація принципів цивільного процесуального права можлива на різних підставах. Як критерії такого роду класифікації в науці називають різні ознаки.

Так, за характером нормативного джерела, у якому закріплений конкретний принцип, можна виділити конституційні принципи цивільного процесуального права й принципи цивільного судочинства, які закріплені галузевим законодавством.

Використовуючи як критерій джерело закріплення, деякі автори виділяють три групи принципів:

1) конституційні принципи, продубльовані в ЦПК (принцип здійснення правосуддя тільки судом; принцип рівності всіх перед законом і судом; принцип незалежності суддів; принцип державної мови судочинства та ін.);

2) конституційні принципи, не продубльовані в ЦПК (принцип недоторканності приватного життя; принцип гарантованості судового захисту прав і свобод; принцип доступності кваліфікованої юридичної допомоги та ін.);

3) галузеві принципи цивільного процесуального права, що знайшли відбиття в ЦПК (принцип поєднання одноособового й колегіального розгляду цивільних справ; принцип процесуальної рівності сторін; принцип застосування аналогії закону та аналогії права; принцип обов'язковості судових ухвал).

Залежно від того, відповідні принципи діють в одній або декількох галузях права, існує їх розподіл на:

1. загальноправові — діють в усіх без винятку галузях права, наприклад законність;

2. міжгалузеві — закріплені в нормах декількох галузей права, як правило, близьких за характером. Сюди відносять практично всі принципи судоустрою, які закріплені в ЦПК і ГПК, наприклад, гласність судового розгляду;

3. галузеві — закріплені в нормах тільки однієї конкретної галузі права;

4. принципи окремих інститутів цивільного процесуального права, наприклад принципи інституту доказів.

За об'єктом регулювання принципи цивільного процесу можна розбити на наступні дві групи: а) принципи організації правосуддя (судоустрою); b) принципи, що визначають процесуальну діяльність суду (функціональні або судочинства).

У першу групу входять: принцип здійснення правосуддя тільки судом, одноособовий і колегіальний розгляд справ, незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону, національна мова судочинства, рівність учасників господарського процесу перед законом і судом, гласність судового розгляду.

Другу групу становлять принципи: диспозитивності, змагальності, процесуальної рівності сторін, усності, безпосередності й безперервності, принцип оперативності.

Відповідно до глави 2 Закону України «Про судоустрій України», суд здійснює правосуддя на принципах: 1) здійснення правосуддя винятково судами; 2) права на судовий захист; 3) рівності перед законом і судом; 4) правової допомоги при вирішенні справ у судах; 5) гласності судового процесу; 6) мови судочинства; 7) обов'язковості судових рішень; 8) права на оскарження судового рішення; 9) колегіального й одноособового розгляду справ; 10) самостійності судів і незалежності суддів; 11) недоторканності суддів; 12) незмінюваності суддів; 13) суддівського самоврядування.

№26 Мирова угода в цивільному процесі: поняття, процесуальний порядок укладання

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення(чи його дії не суперечать інтересам особи, яку він представляє).

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

№27 Письмові і речові докази як засоби доказування у цивільному процесі

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.Як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Письмові докази прийнято розділяти; за змістом - на розпорядчі (наприклад, наказ про звільнення) та інформаційні (наприклад, листування); за формою - у простій письмовій формі (розписка про борг) і кваліфікованій (нотаріально посвідчений договір); за джерелами - оригінали і копії.

Письмові докази подаються до суду особами, що беруть, участь у справі, або витребуються судом. Вимоги суду про подачу письмових доказів є обов'язковими для громадян і організацій.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Речовими доказами у цивільній справі є предмети, що своїм зовнішнім виглядом, властивостями, існуванням або місцем знаходження служать для суду джерелом відомостей про обставини справи. Цим вони відрізняються від письмових доказів, що не цікавлять суд своїм змістом. Тому той самий предмет матеріального світу може бути речовим або письмовим доказом. Так, якщо суд цікавить зміст товаротранспортної накладної, розписки про борг і т. ін., то вони є письмовими доказами, а якщо цікавить сам факт їх існування, підчищення і т. ін., то вони є речовими доказами.

На відміну від письмових доказів, речові докази є суворо індивідуальними, незамінними.

№28 Реалізація принципу одноособовості та колегіальності в цивільному судочинстві України.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 18 ЦПК, за якою судочинство провадиться суддею одноосо­бове чи колегією суддів.

Суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. У суді першої інстанції справи суддями колегіально не розглядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розглядаються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

усиновлення;

надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касаційної — не менше трьох суддів. Цивільні справи у зв’язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спільного засідання палат — за рівного представництва за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в яко­му вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

№29 Поняття зустрічного позову та процесуальний порядок його пред’явлення.

ст123 ЦПК Відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічна позовна заява подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову (містити необхідні реквізити та додатки).

№30 Процесуальний порядок відкриття провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Юридичні факти, які вправі встановлювати суд

Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, не має містити спір про право, інакше суд залишає заяву без розгляду. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Стаття 256 Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

№31 Поняття принципу диспозитивності в цивільному процесі України

Принцип диспозитивності (ст..11 ЦПК):

1. початок процесу можливий тільки за зверненням фізичних або юридичних осіб;

2. обмеження суду межами заявлених позовних вимог та доказами, які подали сторони та беруть участь у справі;

3. право осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд;

4. право суду залучити відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та законні інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам цієї особи.

Принцип диспозитивності – це нормативне керівне положення цивільного процесуального права, яке закріплює вільне на свій розсуд розпорядження юридично заінтересованими особами матеріальними правами щодо предмету спору, процесуальними засобами захисту порушеного, оспорюваного або невизнаного права, а також здійснення чи утримання від здійснення дій матеріального та процесуального характеру спрямованих на розвиток, зміну або припинення розгляду цивільної справи в суді. (А.В.Андрушко)

№32 Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Підстави їх виникнення, зміст та об’єкт

Цивільно – процесуальні правовідносини – це врегульовані Ц.П.П. суспільні відносини які виникають між судом, позивачем, відповідачем з приводу розгляду та рішення цивільної справи.

Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки :

1. вони врегульовані нормами ЦПП;

2. завжди виникають між судом як органом державної влади та інших учасниками процесу;

3. оформляють поведінку учасників процесу яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах ;

4. мають відносний характер тобто такими правовідносинам притаманний конкретний суб’єктний склад учасників правовідносин з іншим визначенням правового статусу кожного з них

Передумовами виникнення цивільно – процесуальних правовідносин є:

1.) наявність конкретної норми цивільного процесуального права (відповідність закону)

2.) цивільна процесуальна правосуб’єктивність

Підставою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є певний юридичний факт.

- Першим юридичним фактом є дії суду та їх учасників і такі дії є різними для кожного із суб’єктів.

- Бездіяльність учасників цивільного процесу – невиконання ними процесуальних обов’язків невиконання яких як правило є застосування заходів процесуального примусу.

- Події – поняття подій не викликає процесуальних наслідків але є підставою для вчинення процесуальних дій учасниками цивільного процесу. Привід – необхідність захисту.

Цивільні правовідносини мають свою структуру і складаються з 3 елементів:

1.) суб’єкт

2.) об’єкт

3.) зміст цивільних процесуальних правовідносин

Суб’єкт: 1.) суд 2.) учасники цивільного процесу.

Об’єкт – це те з приводу чого виникають цивільні, процесуальні правовідносини і на що спрямовані процесуальні права і обов’язки. Законодавство виділяє загальний об’єкт для всіх цивільних процесуальних правовідносин а для окремих цивільних процесуальних правовідносин спеціальний об’єкт. Загальний об’єкт співпадає завданнями цивільного судочинства це правильний і швидкий розгляд справи та інших вирішень з метою захисту соціально – економічних, політичних та особистих прав та інтересів фізичних осіб і законних інтересів юридичних осіб та держави. Наприклад об’єктом між судом і свідком у судовому засіданні є фактичні дані які мають значення для вирішення справи.

Зміст – це цивільні процесуальні права та обов’язків учасників правовідносин які регулюються у формі процесуальних дій. Зміст має юридичний та матеріальний характер. Юридичний зміст – це суб’єктивні права і обов’язки суду та органів процесу. Матеріальний зміст – це реальна поведінка учасників судового розгляду, яку який управомочний може або правозобов’язаний повинен здійснити.

№33 Право на позов. Право на пред’явлення позову

Право на пред‘явлення позову – це надана і забезпечена можливість заінтересованим особам звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення цивільно-правового спору. Правом на пред‘явлення позову наділені всі громадяни, підприємства, установи, організації. Це прямо закріплено в ЦПК.

Для реалізації права на пред‘явлення позову необхідно: 1) наявність чи відсутність певних обставин; 2) додержання встановленого законодавством порядку пред‘явлення позову. До умов реалізації права на пред‘явлення позову належать: 1) визнання особи суб‘єктом цивільно-процесуального права (правоздатність); 2) встановлення наявності спору між сторонами 3) відсутність рішення суду, що набрало законної сили в тотожній справі 4) необхідно перевірити відсутність рішення товариського суду 5) відсутність угоди про передачу даного спору між сторонами на вирішення третейського суду

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється та не пізніше наступного дня передається визначеному судді..

Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов'язані між собою (позов до кількох відповідачів) чи за зв'язком підстав позовів. Так, у заяві про розірвання шлюбу позивач може поєднати вимогу про розірвання шлюбу з вимогами про залишення дитини на проживання з ним та про стягнення аліментів на дитину.

№34 Поняття неналежного відповідача. Процесуальний порядок заміни неналежного відповідача

Пред’являючи позов, позивач повинен надати суду дані, з яких було б видно, що особа притягнута їм до відповіді є належним відповідачем.

Належним відповідачем в цивільній справі є особи, стосовно яких є дані про те, що вони можуть бути суб’єктами спірного правовідношення. Участь у справі неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованному вирішенню справи. У зв’язку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони.

ст33 Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Якщо заміна відбувається в засіданні суду, останній може відкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належній стороні вступити у справу та підготуватися до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи починається з початку, а саме зі стадії підготовки до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може відбуватися тільки в суді першої інстанції. Заміна неналежної сторони має проводитись судом у відкритому судовому засіданні з обов’язковим викликом всіх осіб, що беруть участь у справі.

№35 Поняття безспірних фактів. Чи є визнання позову доказом за українським законодавством?

Безспірні факти - обставини, що мають значення для правильного вирішення цив. справи, про існування яких сторони не сперечаються:

- Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

- Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. --- одні відносять до безспірних інші – ні.

- Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

- Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Особливим видом пояснень є визнання. Визнання - пояснення, в якому міститься підтвердження фактів чи обставин, повідомлених протилежною стороною. Розрізняють визнання позову, правовідносини чи факту. Визнання позову не є доказом, тому що являє собою акт розпорядження матеріальним правом (аналогічним відмові від позову). Визнання правовідносини або визнання факту має розглядатися як доказ, оскільки підтверджує певні факти і обставини, на які посилається інша сторона. Таке підтвердження має відповідати об'єктивної дійсності і може бути прийнято судом, суд може вважати визнаний факт встановленим, якщо у нього немає сумнівів в тому, що визнання відповідає обставинам справи і скоєно особою під впливом обману, насильства, погрози, помилки або приховування істини (ч. 3 ст. 40 ЦПК України).

№36 Захист відповідача в цивільному процесі. Способи захисту відповідача проти позову

Реалізація в цивільно-процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу в справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Вони складаються з процесуальних прав і обов'язків відповідача, процесуальних дій по їх реалізації і процесуальних форм їх виразу, і можуть бути поділені на загальні і спеціальні. До загальних відносяться процесуальні засоби, якими можуть скористатися позивач й інші особи, які беруть участь у справі. Спеціальні засоби можуть бути використані тільки відповідачем. Ними будуть заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

Зустрічний позов — це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов забезпечує відповідачу захист його самостійного права і охоронюваного законом інтересу проти пред'явленої до нього вимоги позивачем. Він полегшує розгляд взаємних вимог сторін і усуває можливість несумлінного позивача уникнути від одночасного задоволення справедливих вимог відповідача. Але зустрічний позов може негативно вплинути на розвиток процесу в справі. Несумлінний відповідач може використати його для затягування і ускладнення процесу, для створення тяганини і цим самим перешкодити нормальному відправленню правосуддя. Таке використання процесуальних засобів для захисту цивільного права буде зловживанням процесуальними правами і суд вправі відхилити прийняття зустрічного позову до свого провадження, роз'яснивши відповідачу право на пред'явлення його окремо.

№37 Поняття предмету доказування. Визначення предмету доказування

Предмет доказування - це факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи. Наприклад, у справі про захист честі та гідності предметом доказування є обставини, за яких було порушено право на повагу честі та гідності.

Правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

На етапі визначення засобів доказування необхідно з урахуванням належності та допустимості визначити які саме докази можуть підтвердити предмет доказування. Предмет доказування визначається змістом позовних вимог і заперечень сторін, а також іншими обставинами:

По-перше, самі сторони не завжди в змозі правильно визначити підставу своїх вимог або заперечень і послатися на всі необхідні факти. У такому випадку ініціативу у визначенні предмета доказування може проявити суд, він може включити до предмету доказування і такі факти, на які сторони не посилаються.

По-друге, в предмет доказування включаються не тільки юридичні факти матеріально-правового характеру, а й факти процесуальні. Так, за деякими справах позивач повинен довести факт дотримання претензійного порядку. У випадку заяви процесуального клопотання (про відвід, про зупинення провадження, про залишення заяви без розгляду тощо) особа, яка бере участь у справі, має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх процесуальних вимог.

По-третє, в предмет доказування входять і доказові факти, тобто такі фактичні обставини, які використовуються в суді для встановлення шуканих фактів, хоча самі по собі ці обставини будь-яких матеріально-правових наслідків не тягнуть.

№38 Повноваження суду касаційної інстанції

ст 336 ЦПК За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

№39 Поняття позову. Види позовів. Відмінність між позовами про визнання і позовами про присудження. Відмінність у виконанні цих двох видів позовів

Позов - це звернена через суд вимога позивача до відпові­дача щодо захисту порушеного або оспорюваного суб’єктивно­го права чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у виз­наченій законом процесуальній формі [88, С.124]. Таким чином позов є звернення до суду з певними вимогами до іншої сто­рони, а сам документ з такими вимогами є позовною заявою.

Позови класифікуються за кількістю позовних вимог:

з однією позовною вимогою;

з об’єднаними вимогами, які пов’язані між собою.

В залежності від процесуального становища в цивільному провадженні, позови поділяються на:

первісний позов;

зустрічний позов;

позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження.

За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони класифікуються на позови про:

присудження (виконавчі);

визнання (установчі);

перетворювальні (про конститутивне рішення).

Позови про присудження спрямовуються на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення (про стягнення позики, аліментів, відшкодування завданих збитків тощо). Позовами про присудження від суду вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують: присудження відповідача до виконання обов’язку в натурі і стягнення з нього завданих збитків, передбачених законом або договором, штрафу, пені тощо (ст. 6 ЦК). Підвидами цих позовів є віндикаційний позов(з вимогою повернення свого майна з чужого незаконного володіння) та негаторний(з вимогою усунення перешкод у здійсненні власником права корис­тування та розпорядження своїм майном).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами шляхом внесення ясності в існуючі між ними правовідносини. Суд своїм рішенням підтверджує наявність чи відсутність права і обов’язку (визнання права власності, авторства тощо).

Позов про існування певних правовідносин між сторонами буде позитивним, а про визнання їх відсутності - негативним.

Позови перетворювальні спрямовані на зміну або припинення правових відносин (ст. 6 ЦК). Це позови про виділ частки з спільного майна, припинення договору найму жилого при­міщення, розірвання шлюбу тощо.

№40 Правові наслідки закриття провадження у справі

ст206 Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, коли справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

№41 Підстави для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд в касаційному провадженні

Підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

№42 Поняття окремого провадження, його відмінність від позовного провадження. Справи окремого провадження, що підвідомчі суду. Особи, які беруть участь у справах окремого провадження

ст234 ЦПК Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження відрізняється від позовного за субєктами, підставами порушення та та за категоріями справ. Цей вид провадження не пов'язаний із вирішеними спору, у ньому немає сторін та третіх осіб ,такі справи сторін суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб . Не допускається передача справ окремого провадження на розгляд третейського суду і закриття провадження такого у зв’язку з укладеними мирової угоди .

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

12) справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

У справах окремого провадження беруть участь заявники, заінтересовані особи та їх представники.

Заявником є фізична особа чи юридична особа, за заявою якої відкрито провадження у справі. Як заявники можуть виступати фізичні та юридичні особи залежно від конкретної категорії справ окремого провадження. Заявник не є стороною спірного матеріального правовідношення і йому не протистоїть у процесі протилежна сторона, яка може мати перед ним певні обов’язки. Заява в окремому провадженні може бути подана певним колом осіб (заявників). До заінтересованих осіб належать усі особи, чиї права та інтереси можуть зачіпатися ухваленим рішенням. Заінтересованими особами також слід визнати осіб, на яких покладається обов’язок посприяти у реалізації права, заради якого особа звернулася до суду (органи пенсійного фонду, банк). Крім того заінтересованими особами слід вважати органи опіки та піклування у тих випадках, коли закон зобов’язує їх брати участь у розгляді окремих категорій цивільних справ.. Заінтересовані особи можуть бути залучені до участі у справі за ініціативою суду. А також вступити у процес за власною ініціативою.

№43 Поняття третіх осіб, які заявляють вимоги щодо предмету спору. Процесуальний порядок їх вступу в процес. Процесуальні права.

ст 34 ЦПК Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Ознаками третіх осіб цього виду є те, що вони: а)вступають у процес, що розпочався; б)втручаються у спір між сторонами, що вже виник; в)їх інтереси суперечать, як правило, інтересам обох сторін; г)заявляють самостійні вимоги на предмет спору; д) відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить особистий характер; є) вступають у справу, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін.

Мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Також має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову,.

№44 Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

ст 214 ЦПК Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

№45 Поняття законного представництва. Підстави виникнення законного представництва. Процесуальні права та обов’язки законного представника. Повноваження законного представника.

ст 39 ЦПК Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Підставами такого представництва є відповідно факт походження дитини від її батьків, факт усиновлення або акт про призначення опікуном.

Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.

Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Головні вимоги до осіб, які можуть виступати представниками в суді. Професійні - представниками можуть бути адвокати. Вони володіють значними навичками юридичної діяльності, необхідними юридичними знаннями. Представниками у суді можуть бути й інші особи, які не відповідають першій вимозі, але до них ЦПК висуває чотири інші вимоги: 1) вони повинні бути повнолітніми; 2) мати цивільну процесуальну дієздатність; 3) мати належно посвідчені повноваження на здійснення представництва і 4) не належати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді (згідно законодавства).

При законному представництві повноваження представника підтверджуються у залежності від підстави представництва свідоцтвом про народження дитини, рішенням про призначенням опікуном, піклувальником або документами, що особа є охоронцем спадкового майна.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

№46 Поняття забезпечення позову. Способи забезпечення позову. Виконання ухвали про забезпечення позову. Позивач заявив клопотання про забезпечення позову про виключення майна з опису. Суддя постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно. Чи відповідає ухвала закону?

Забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Інститут забезпечення позову врегульований статтями 151-155 ЦПК і спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Ним усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Порушити перед судом вимогу про забезпечення позову має право позивач шляхом включення її до змісту позовної заяви або подання про це самостійної заяви. Звернутися до суду з заявою про забезпечення позову можуть прокурор, органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації, які пред'явили позов в інтересах інших осіб, а також усі інші особи, які беруть участь у справі.

Забезпечення позову може відбуватися способами, встановленими ст. 152 ЦПК:

- накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

- забороною вчиняти певні дії;

- встановленням обов'язку вчинити певні дії;

- забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

- зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

- передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача. Таким чином ухвала закону не відповідає, адже суд сам не може ініціювати зміну способу забезпечення позову.

№47 3аконна сила судового рішення. Наслідки законної сили судового рішення

Судове рішення - це акт правосуддя, який захищає не тільки суб'єктивні права сторін, а й інтереси держави. Воно є підсумком судової діяльності при розгляді справи по суті, містить остаточний висновок про права і обов'язки сторін, наказує їм певну поведінку на майбутнє. Таким чином, судове рішення - це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оспорюваних прав та свобод громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідношення і наказом певної поведінки у майбутньому.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Головними вимогами, яким повинно задовольняти судове рішення, є його законність і обгрунтованість. Ці вимоги взаємозалежні. Рішення, як правило, не може бути законним, якщо воно не обгрунтовано, та навпаки. Законність - це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення. Вона вимагає додержання і правильне застосування норм матеріального і норм процесуального права. Вимога обгрунтованості - це вимога до фактичної, обставинної сторони рішення. Вона полягає у тому, що рішення повинно грунтуватися на всіх підтверджених обставинах, що мають значення для справи, висновки суду мають відповідати встановленим обставинам і дослідженим ним доказам.

Порушення судом цих вимог, які процесуальний закон ставить до рішення, тягне, або може спричинити, скасування незаконного і необгрунтованого судового рішення суду першої інстанції вищестоящими судами в апеляційному чи касаційному порядку.

№48 Завдання та мета участі органів державної влади та місцевого самоврядування у цивільному процесі України. Форми їх участі. Процесуальне положення

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, які підтверджують наявність поважних причин, що унеможливлюють самостійне звернення цих осіб до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів. Метою участі таких органів є здійснення покладених на них обов’язків; захист інтересів інших осіб шляхом пред’явлення позову в суд, подання висновку; надання суду допомоги у з’ясуванні справжніх обставин справи. Підстави участі державних органів, органів місцевого самоврядування, представників профспілок та окремих осіб 1) регулюють норми цивільного процесуального права та інших галузей права, які надають їм повноваження захищати права та інтереси інших осіб, а саме СК, ЦПК, ЗУ“Про охорону праці” та інші; 2) вступають у процес, коли суд визнає їх участь необхідною для надання висновку по справі, 3) можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень.

Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Також вони можуть брати участь у цивільній справі, якщо за законом вони можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб.

Пред'явлення заяви ними можливо за наявності двох умов: а) якщо даним органам і особам стало відомо про порушення права; б) якщо за законом вони мають право на пред'явлення такої заяви в інтересах інших осіб. Участь зазначених органів і осіб у даній формі не виключає участі поряд з ними тих осіб, в інтересах яких пред'явлена заява. Законодавство найчастіше передбачає пред'явлення позовів на захист інтересів дітей: про позбавлення батьківських прав, про відібрання дитини, про визнання усиновлення недійсним, про скасування усиновлення (СК).

Органи та інші особи мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

О ргани державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

№49 Ухвали суду першої інстанції

Ухвалами суди оформлюють і закріплюють прийняті рішення по здійсненню своїх повноважень під час судового процесу. Метою постановлення ухвал є забезпечення своєчасного і правильного вирішення цивільних справ. Ухвали можуть бути класифіковані за такими видами:- ухвали, спрямовані на порушення цивільного процесу в справі; - ухвали, які забезпечують розвиток процесу в справі (вступ у справу співучасників), - ухвали, які перешкоджають виникненню цивільного процесу і дальшому його розвитку (про відмову в прийнятті заяви, про закриття провадження), ухвали по застосуванню заходів процесуального примусу за цивільні процесуальні правопорушення. Ухвала, яка постановаляється в нарадчій кімнаті, де ніхто, крім суду, не повинен бути присутнім, підписується суддею чи складом суду і негайно проголошується в залі судового засідання. Ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з: - вступної частини, описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою, мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу, резолютивної частини із зазначенням: висновку суду, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та оскарження.

ст 208 ЦПК Питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

№50 Процесуальний порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Відкривши провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

Заява про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами розглядається у судовому засіданні. Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду заяви.

Розгляд заяви здійснюється судом за правилами для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд. Розглянувши заяву, суд може скасувати судове рішення, що переглядається, і прийняти нове судове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення.

Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі.

Якщо суд задовольнив заяву про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, то відповідна ухвала оскарженню не підлягає. У такому випадку справа має бути розглянута з самого початку. Судове рішення суду першої інстанції переглядає у зв’язку з ново виявленими обставинами суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Нове провадження у справі повинно починатися зі стадії підготовки справи, тому що суд скасовує тільки підсумкові рішення, або ухвалу чи судовий наказ, а не ухвалу про відкриття провадження.

№51 Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація

Цивільно – процесуальні правовідносини – це врегульовані Ц.П.П. суспільні відносини які виникають між судом, позивачем, відповідачем з приводу розгляду та рішення цивільної справи.

Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки :

1. вони врегульовані нормами ЦПП;

2. завжди виникають між судом як органом державної влади та інших учасниками процесу;

3. оформляють поведінку учасників процесу яка складається з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах ;

4. мають відносний характер тобто такими правовідносинам притаманний конкретний суб’єктний склад учасників правовідносин з іншим визначенням правового статусу кожного з них

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати лише між носіями цивільних процесуальних прав і обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому суд є обов’язковим суб’єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин, а в стадії судового виконання – також орган виконання. Другим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і яка в одній із стадій цивільного судочинства може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники і заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, громадськість, експерти, свідки, та інші особи, які сприяють розгляду справи і виконанню судового рішення.

З врахуванням існуючих систем класифікації суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій і нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи: