1. Поняття цивільного процесуального права, його система і предмет.

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції.

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини. Ці відносини виникають у результаті діяльності суду, осіб, що приймають участь у процесі, органів виконання судових постанов, здійснюваної відповідно до норм цивільного процесуального права.

Система ЦПП — сукупність цивільних процесуальних норм, що регулюють правосуддя в цивільних справах, і завдань цивільного судочинства, що забезпечують виконання. В основу побудови системи ЦПП покладено структуру ЦПКУ. Система ЦПП складається з двох частин: загальної частини і особливої частини. Загальна частина – містить норми та інститути які мають значення для всієї галузі ЦПП всіх видів проваджень та стадій ЦПП. Сюди входять норми які встановлюють компетенцію суді, судового розгляду справ, склад суду, підстави і порядок відводу суду або судді та інших спеціалістів, присвячені доказом і доказуванні. Особлива частина – включає норми та інститути які врегульовують порядок розгляду і вирішення цивільних справ за видами провадження та стадіями цивільного права наказне провадження, окреме провадження, а також питання по перегляду судових рішень та здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.

2. Правила доказування в цивільному судочинстві.

Доказування – д-сть, яка врегул. цип-проц. зак-вом і спрямована на зясуван дійсних обставин справи, пр. і обов. сторін, шляхом зазначення про докази, їх збирання, подання, дослідження і оцінки.

Перше правило — про належність доказів до справи. Відповідно до ст.58 ЦПК суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Критерієм для правильного застосування правила про належність доказів є предмет доказування. Друге правило — про допустимість засобів доказування. Відповідно до ст.59 ЦПК обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.Це правило передбачає перевірку процесуальної форми доказу вимогам закону, дотримання встановленого законом процесу формування доказового матеріалу, дотримання вимог щодо носіїв фактичних даних.

- доказування не може грунтуватися на припущеннях

- доказуванню підлягають обставини: 1) на які посилається сторонаяк на підставу своїх вимог і заперечень; 2) обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких виник спір.

№3 Строки та процесуальний порядок подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

№4 Поняття цивільного судочинства, його завдання. Види цивільного судочинства та їх характеристика.

Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок розгляду і вирішення цивільних справ, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу.

Завданнями цивільного судочинства: 1. Справедливий 2. Неупереджений 3. Своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних прав і свобод, чи інтересів фізичних осіб, юридичних осіб та інтересів держави.

ЦПК передбачає три види цивільного судочинства: 1. Позовне 2. Наказне 3. Окреме провадження Вони відрізняються між собою: 1. За категоріями справ 2. Підставами порушення 3. Суб’єктами

Позовне провадження, правила такого провадження найширше визначені в цивільно – процесуальному законодавстві є найбільш розповсюдженим видом судочинства, воно є загальним, так як його правила застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ по відношенню яких виник спір. Основна ознака цього провадження наявність матеріального спору між двома сторонами з протилежними інтересами сторонами такого судочинства є позивач і відповідач при здійсненні цього виду судочинства використовується принцип загальності тобто кожна сторона має право подавати свої докази чи заперечення по справі . При розгляді такого виду провадження можуть брати участь співучасники перші особи або їх представники може відбутися заміна неналежного відповідача підставою для порушення такого провадження є позовна заява ,яка подається позивачам особисто або може подавати його представником державними органами, правоохоронними органами в інтересах особи.

Окреме провадження –це вид непозовного цивільного судочинства в порядку якого розглядається цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів , що мають значення охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав ,а також підтвердити наявність або відсутність неоспорюваних прав . Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ,усиновленню визнання особи безвісно відсутнього чи оголошення її померлою встановлення фактів які мають юридичне значення .Цей вид провадження не пов'язаний із вирішеними спору у ньому немає сторін та третіх осіб такі справи сторін суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб . Не допускається передача справ окремого провадження на розгляд третейського суду і закриття провадження такого у зв’язку з укладеними мирової угоди .

У ЦПК України 2004 року було запроваджено новий вид провадження, яке отримало назву “Наказне провадження”. ЦПК визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право вимоги. Як мы бачимо, наказне провадження на відміну від позовного не розв’язує спір і його сторонами є заявник і боржник. Завдання наказного провадження – прискорення вирішення ряду вимог, пов'язаних зі 1) стягненням з боржника грошових коштів або 2) витребуванням майна. Судовий наказ виноситься в спрощеному порядку без будь-якого судового розгляду. Отже, судовий наказ – це невмотивоване судове рішення, яке видається від імені держави у передбачених законом випадках, яке визначає певну поведінку зобов’язаній особі з метою поновлення або захисту порушених цивільних прав та інтересів, що ґрунтується на документах, наданих заявником, та факті відсутності заперечень з боку боржника.

№5 Поняття елементів позову. Тотожні позови.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути в юрисдикції суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 31 ЦПК), лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин інакше необхідно пред'явити новий позов.

Предмет позову це саме та вимога, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається юрисдикція даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п5 ст. 119 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

Для обгрунтування вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необгрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.

Протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 31 ЦПК), міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Під змістом позову необхідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.

Позови вважаються тотожними тоді коли у них збігаються: сторони, предмет і підстави позову. Якщо, хоча б один елемент з перелічених вище так званих елементів не збігається, то позови в такому випадку рахуються не тотожними, а отже і є різними.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору(ст 206).

№6 Строки та процесуальний порядок подання касаційної скарги

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється в порядку, встановленому частинами другою і третьою статті 11-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

№7 Поняття і види цивільної юрисдикції (підвідомчості). Критерії визначення юрисдикції суду справ позовного, окремого провадження та наказного провадження.

Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції, що визначає коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню в суді. ЦПК встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції. Першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Другим критерієм є суб'єктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Відповідно до ЦПК Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відноси; 2) справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.