1. Охарактеризуйте поняття інформаційного права, його завдання, структура. Предмет методи та функції інформаційного права.

5. Поняття інформаційного права, його завдання, структура

Інформаційне право – це комплексна галузь права, яка є системою правових норм, що реґулюють інформаційні суспільні відносини (при здійсненні інформаційної діяльності), та суспільні відносини, що тісно пов’язані з інформаційними (при організації та забезпеченні інформаційної діяльності).

Інформаційне право є комплексною галуззю права. Це зумовлено тим, що:

• по-перше, кожна зі сфер суспільного життя має у своєму складі інформаційну компоненту. І це не дивно, адже більшість суспільних відносин, виявляючись у діяннях суб’єктів, мають інформаційний механізм такого вияву (наприклад, управління, як діяльність, передбачає збирання, обробку інформації, аналіз її, прийняття на основі аналізу рішення і доведення цього рішення у вигляді інформаційного продукту (документів) до виконавців);

• по-друге, враховуючи попередній пункт всі галузі законодавства, які реґулюють суспільні відносини у сферах суспільного життя, встановлюють норми, за якими формуються інформаційні потоки у цих сферах (наприклад, податковим законодавством реґулюється порядок подачі інформації суб’єктами цієї галузі про свої доходи, витрати, сплачені податки, встановлюються вимоги до своєчасності та достовірності надання такої інформації, а також відповідальність за порушення цих норм).

Ознаки інформаційного права:

• усі загальні ознаки права;

• це комплексна галузь права. Норми інформаційного права формуються джерелами інформаційного права та джерелами інших галузей права (екологічного, адміністративного, фінансового тощо);

• інформаційне право реґулює та охороняє інформаційні суспільні правовідносини та ті, що тісно пов’язані з інформаційними – суспільні правовідносини, які виникають, змінюються та припиняються в процесі організації, забезпечення та здіснення інформаційної діяльності;

• це сукупність профілюючих, спеціальних та процесуальних норм.

Маючи ознаки інформаційного права можемо сформулювати:

І. Суб’єктивне інформаційне право.

Суб’єктивне інформаційне право – це передбачені нормативно-правовими актами і ґарантовані державою певні можливості, міра свободи суб’єктів інформаційного права з питань організації, забезпечення та здійснення інформаційних процесів (інформаційної діяльності) у своїх і суспільних інтересах і які самі вирішують користуватися ними чи ні.

Зміст суб’єктивного права включає в себе такі можливості:

• здійснення певних дій (вимагати певної інформації, засновувати засоби масової інформації тощо);

• вимагання певних дій від правозобов’язаної сторони (вимагати своєчасної державної реєстрації заснованого засобу масової інформації та надання відповідних ліцензій тощо);

• користуватися соціальним благом, що закріплене суб’єктивним правом (правом на користування послугами бібліотек, якісними оплаченими послугами проводового мовлення, телефонним зв’язком тощо);

• звертатися до компетентного органу чи посадової особи за захистом свого права (оскарження в суді відмови від надання інформації за запитом тощо).

Відомо, що використання своїх можливостей одним суб’єктом неможливе без виконання юридичних обов’язків іншими суб’єктами.

Юридичні обов’язки – закріплена нормами права міра необхідної, найбільш розумної та доцільної поведінки особи (суб’єкта), спрямованої на задоволення інтересів носія суб’єктивного права і забезпеченою можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов’язків полягає в необхідності:

• здійснення певних дій (надання інформації за запитом або вмотивована відмова в наданні інформації; здійснення державної реєстрації засобу масової інформації у встановлені строки або своєчасне повернення документів на доопрацювання тощо);

• утримання від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб (нерозповсюдження, без визнаної нормою права необхідності, зібраної інформації про особу, що може завдати шкоди її репутації тощо);

• вимагати здійснення або нездійснення будь-яких дій від інших осіб (вимога податкових органів про надання декларації про доходи, а митними органами декларації про товар, що перетинає кордон тощо);

• нести юридичну відповідальність за невиконання або неналежне виконання передбачених нормою права дій (юридична відповідальність за порушення правил допуску осіб до інформації, що становить державну таємницю; відповідальність за безпідставне обмеження доступу до інформації тощо).

Сукупність норм права, якими визначені суб’єктивні права та юридичні обов’язки становить об’єктивне право.

ІІ. Об’єктивне інформаційне право

Об’єктивне інформаційне право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених чи санкціонованих державою, ґарантованих і забезпечених нею правил поведінки, які вреґульовують суспільні відносини щодо організації, забезпечення та здійснення інформаційних процесів (інформаційної діяльності) і є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта інформаційного права.

Роль інформаційного права

Інформаційне право є правовим фундаментом інформаційного суспільства, що активно формується в Україні за допомогою інформаційних технологій (у процесі інформатизації суспільства).

Завдання інформаційного права

Враховуючи, що інформаційне право є частиною права (однією з її галузей), основним завданням інформаційного права є: у взаємодії з нормами інших галузей права, з іншими видами соціальних норм поведінки (моральними, корпоративними, звичаями та традиціями) в інформаційній сфері суспільного життя реґулювати й охороняти інформаційні суспільні відносини та відносини, тісно пов’язані з інформаційними.

Система інформаційного права

Система права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість юридичних норм та об’єктивний поділ їх на галузі та інститути відповідно до особливостей суспільних відносин. Структуру галузі права розглядають з погляду розмежування її норм, що реґулюють однорідні суспільні правовідносини, за інститутами.

Інститут права – елемент системи права, що являє собою сукупність правових норм, які створюють відносно самостійну частину галузі права і реґулюють відособлену групу однорідних правовідносин у галузі права.

В інформаційному праві України, як галузі національного права, на сучасному етапі його розвитку доцільно виділити такі основні інститути:

• програмно-концептуальний, у який об’єднати норми права, що реґулюють суспільні відносини з приводу визначення шляхів, напрямів, державної політики, забезпечення розвитку інформаційної сфери в України;

• правостатусний, у який об’єднати норми права, що встановлюють правовий статус суб’єктів, правовий режим об’єктів інформаційних правовідносин та порядок набуття ними правового статусу і встановлення правового режиму;

• інформаційної безпеки та безпеки інформації, у який об’єднати норми права, що реґламентують суспільні відносини з приводу забезпечення інформаційного суверенітету України, заборони певних видів інформації та інформаційної діяльності, допуску до таємної інформації тощо;

• інформаційної діяльності, у який об’єднати норми права, що реґламентують умови, правила, порядок здійснення діяльності суб’єктами інформаційних суспільних правовідносин;

• інші інститути інформаційного права.

Автор не претендує на вичерпність наведеного переліку основних інститутів інформаційного права, що об’єктивно зумовлено етапом теоретичного розвитку цієї галузі права.