Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Кафедра технологічної і графічної освіти та профорієнтації

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з дисципліни “Теорія трудового навчання”

ІІ змістовий модуль «Основи теорії трудової підготовки»

Реферат на тему: «Використання особистісно-орієнтованої технології навчання в трудовому навчанні»

Підготував: студент

ІІІ курсу ФТФ

групи ТПІ – 31

Іванов Віталій Олександрович

Перевірив:

проф.Янцур М.С.

Рівне 2012

ЗМІСТ

Вступ ...........................................................................................................

1. Особистісно-орієнтована технологія на заняттях з трудового навчання в сучасній школі ………………………………………………................

2. Сутність особистісно-орієнтованої технології навчання .....................

3. Використання особистісно-орієнтованої технології навчання в процесі трудового навчання ..................................................................................

Висновки ...................................................................................................

Список використаної літератури ...........................................................

ВСТУП

У «Національній доктрині розвитку освіти в Україні у XXI столітті» визначена головна мета української освіти - створення умов для особистісного розвит­ку та творчої самореалізації кожного громадянина. Загальні тенденції гуманізації та демократизації си­стеми вищої освіти України, орієнтація освіти до особистості передбачають модернізацію професійної підготовки майбутніх учителів, формування у них нового педагогічного мислення, ціннісних установок де пріоритетним є індивідуальне мислення [1,с.50; 2,с.2-3]. Освітні інтереси особистості виходять за межи стандартної учбової програми, а саморозвиток над уніфікованим засвоєнням матеріалу. Така підготовка педагогічних кадрів у контексті підвищення рівня їх професійної компетентності, виступає як зміст і середо­вище становлення особистісного досвіду індивідуума.

Особистісний підхід в освіті визначений головною тенденцією сучасної педагогічної теорії та практики, яка кардинально змінює структуру навчання, ставлячи в центрі навчальної діяльності інтереси майбутньо­го фахівця, враховує його власний досвід, принципи індивідуалізації і диференціацію навчального проце­су [2, с.6-7; 4, с.11; 10, с.55 ].

Особистісно-орієнтований підхід передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Задача вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.

В „Українському педагогічному словнику” особистісний підхід визначено як послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії. Це базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною й колективом.

У вітчизняній літературі проблема особистісно-орієнтованої освіти знайшла відображення у працях І. Беха, О. Бондаревської, В. Лутая, В. Сєрикова, А. Фурмана, І. Якиманської та інших. Психологічні засади проблеми вивчали Ю. Бабанський, О. Біляєв, І. Лернер, М. Махмутов, Г. Щукіна. Становлення особистісно-орієнтованої освіти досліджується на основі різних підходів: культурологічного (О. Бондаревська); антропологічного (Л. Рахлевська); психолого-дидактичного (І. Якиманська); позиційно-дидактичного (В. Сєриков); проективного (М. Алексєєв). За кордоном аналогічні дослідження здійснювались такими вченими, як А. Адлер, У. Джеймс, Е. Еріксон, А. Маслоу, К. Роджерс.

Аналіз стану сучасної освіти та аналіз психолого-педагогічної літератури дає підстави зробити висновок, що не зважаючи на чисельні дослідження з проблем змісту навчання, не надавалося належної уваги дослідженням шляхом реалізації особистісно-орієнтованого підходу у трудовому навчанні. Також відсутні дослідження, в яких висвітлено питання впровадження особистісно-орієнтованого підходу під час навчання трудового навчання. Тому можна сказати, що теоретичні та методичні аспекти розроблені надто мало.

1. Особистісно-орієнтована технологія на заняттях з трудового навчання в сучасній школі

Сучасний етап розвитку освіти в нашій країні можна назвати перехідним. Відбувається трансформація традиційної освіти в особистісно орієнтовану. Сутність і специфіка особистісно-орієнтованого навчання найбільш чітко виявляється у його порівнянні з традиційним. Традиційне навчання – це навчання інформаційного типу, спрямоване на репродуктивне відтворення знань, умінь та навичок, а не індивідуально особистісний розвиток учня.

Переорієнтація освіти на особистість учня веде за собою перегляд ставлення до школяра як об’єкта навчання та виховання. Дитина, щоб розвиватися як особистість, має бути суб’єктом саморозвитку, здатним змінювати своє буття і знаходити свою суть. Учень, як суб’єкт навчання, повинен стати реальним і повноправним господарем учіння, суспільного життя і майбутньої професійної діяльності, що повністю усвідомлює всю міру відповідальності за зроблений вибір.

Поняття “особистісно орієнтований підхід” у працях В.О.Сухомлинського відсутнє. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови. Так, одним із основних положень у системі поглядів В. О. Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. “У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна...”. [8].

Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В. О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб’єкта навчально-виховного процесу.

Процес навчання, виховання та розвитку особистості складають основу єдиного педагогічного процесу, який у сучасній педагогічній науці прийнято називати педагогічною технологією формування особистості.

Педагогічна технологія формування особистості школяра передбачає такі основні ланки:

• мету навчання в сучасній школі;

• основні завдання навчання особистості;

• удосконалення змісту освіти відповідно до розвитку будівництва незалежної України, втілення в життя програми освіти на ХХІ століття;

• традиційні і нетрадиційні методи навчання із застосуванням комп'ютерної техніки;

• забезпечення навчального процесу необхідними засобами навчання;

• форми навчання та виховання особистості в процесі пізнавальної діяльності учнів [5].

На основі аналізу праць видатного педагога Фіцули М.М., особистісно – орієнтоване навчання має на меті: розвивати індивідуальні пізнавальні здібності кожного учня, допомогти їм пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, сформувати в них культуру життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно будувати своє життя[10].

2. Сутність особистісно-орієнтованої технології навчання

Докорінна зміна традиційного способу життя породжує нові вимоги, які спонукають людину краще розуміти інших і світ загалом. З урахуванням цього пріоритетними завданнями сучасної освіти є навчання навчатися, навчання працювати, навчання співіснувати, навчання жити.

Навчання навчатися полягає у формуванні вміння оволодівати та оперувати найрізноманітнішою інформацією. Навчання працювати має на меті формування здатності ефективно оволодівати професійними навичками, вміння знаходити вихід у найнепередбачуваніших виробничих ситуаціях, співпрацювати в колективі, співвідносити себе з конкретними фаховими ролями та ефективно їх виконувати. Навчання співіснувати полягає у розвитку таланту до налагоджування соціальних, дружніх і родинних стосунків, вихованні здатності до емпатії, персоніфікованих взаємин з іншими людьми. Завданням навчання жити є формування в молодої людини цілісного світогляду і світосприйняття, вміння осмислено бачити особистісний сенс життя, прагнути до духовної зрілості, бути відповідальною за себе, усвідомлювати відповідальність за долю людства .

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб’єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця. Ступінь гуманізації цього процесу залежить від того, наскільки він створює передумови для самореалізації особистості, розкриття її природних задатків, прагнення до свободи, відповідальності, творчості.

Необхідність гуманістичної спрямованості освіти, суттю якої є дбайливе ставлення, повага до особистісного „Я” кожного вихованця, обґрунтував один із лідерів гуманістичного напряму американський психолог Карл Роджерс (1902—1987). У книзі „Свобода навчатися” він стверджував, що тільки розуміння і прийняття вчителем учня таким, яким він є, без авторитарного тиску з метою кардинально його змінити, робить процес формування особистості результативним. За таких умов відбувається зближення „Я” реального і „Я” ідеального — того, до якого прагне студент з огляду на актуальні соціальні цінності й норми. Вихователь при цьому покликаний доводити йому, що його люблять, ним цікавляться, займаються. На думку Роджерса, основою змін у поведінці людини є її спроможність рости, розвиватися і навчатися, спираючись на власний досвід.

Орієнтація на особистісну сутність людини, прагнення звільнити її від одноманітності в суспільному бутті й особистісному розвитку домінують у сучасній теорії і практиці виховання та навчання. Складові цієї домінанти є одночасно і характерними ознаками гуманістичної педагогіки. До них належать:

• надання вихованцям ініціативи у пізнавальній діяльності, створення емоційно стимулюючого навчального середовища, розвиток в учнів саморегуляції і свободи;

• здійснення навчально-виховного процесу в атмосфері взаємодії, приязні, емоційної співдружності;

• структурування педагогічного процесу на визнаній вчителем і учнями солідарній основі;

• виконання вчителем ролі порадника, консультанта, джерела знань, метою якого є створення для учнів реальних можливостей вибору пізнавальних альтернатив і самореалізації у формі, яка б відповідала рівневі розвитку кожного з них;

• формування і добір освітніх програм з огляду на максимальні можливості розвитку потенціалу і стимулювання творчих здібностей учнів, обговорення вчителем з учнями проблем пізнавального розвитку, засобів його оцінювання.

Принципами особистісно-орієнтованого навчання є:

• індивідуалізація навчання;

• принцип спіралеподібної будови навчального матеріалу програм усіху;

• принцип щоденної самооцінки учнем в просуванні до успіху, змагання із самим собою, знаходження причин невдачі, формування відповідальності;

• принцип проблемної постановки питань у навчальних програмах, яка надає навчанню дослідницького характеру;

• принцип максимального наближення матеріалу до реалій життя, близьких учням;

• принцип формування в уяві учнів цілісності навколишнього світу;

• принцип реалізації цілісного навчально-виховного процесу, який охоплює навчальну роботу у школі і у вільний від занять час.

Методами навчання в системі особистісно-орієнтованого підходу можуть бути систематизований огляд, опитування, показ-демонстрація, запитання, обговорення, процедура доповнення, складання концептуальних карт, рольові ігри, дебати, дискусії, робота в парах та групах, інтерв’ю, міні-дослідницькі проекти, тести, творчі письмові роботи, диференційовані домашні завдання .

Отже, особистісно-орієнтована технологія - це організація такої системи взаємодії між учасниками процесу навчання, за якої найбільш повно використовуються індивідуальні особливості кожного суб’єкта, визначаються перспективи подальшого розумового розвитку й гармонійного удосконалення особистості.

Особистісно-орієнтований процес передбачає розкриття та найбільш повний розвиток особистості відповідно до вимог суспільного прогресу. Основною метою такого процесу є інтеграція розвитку людини в континіумі більш широких суспільних систем.

Трансформація традиційної освіти в особистісно орієнтовану залежить від процесу формування гуманістичної спрямованості педагогів. Потрібні також відповідні зміни не лише в змісті освіти (що звичайно пов’язують зі зміною навчальних планів, програм, підручників), а й у змісті технологій освітнього процесу.

Навчання не буде особистісно орієнтованим, якщо в учня відсутнє прагнення оволодіти способами навчальної діяльності, виробити в себе уміння проводити самооцінку, оцінювати наслідки навчального процесу для себе, інших людей та суспільства в цілому. Намагання самопізнати та самовиразити себе у різних видах діяльності, наявність в учня установки на активізацію своїх внутрішніх ресурсів, на формування умінь самостійно справлятися з труднощами, що виникають у навчанні, спрямованість його діяльності на формування у себе умінь самостійно здобувати знання відповідно до власних потреб і запитів, а не на основі бажання догодити вчителеві, батькам, друзям чи навіть суспільству — все це ознаки особистісно орієнтованого навчання. Крім того, особистісна зорієнтованість навчання значною мірою залежить від позитивного ставлення учнівів до вчителів, до своїх однокласників, від правильної реакції на незгоду з своїми діями. Досвід роботи в умовах такої організації навчального процесу показує, що успіху можна досягги лише тоді, коли в учня є правильні уявлення про себе як про особистість, яка не може існувати без зв’язку з потребами інших і суспільства, повага до інших, прагнення до самостійної постановки та розв’язування усвідомлених навчальних завдань.

Ключову роль в особистісно орієнтованій організації діяльності відіграє надана учню можливість вибору для нього як суб’єкта діяльності певних способів просування до визначеної мети, тих, яким він надає найбільшу перевагу. Це може бути варіант відповіді домашнього завдання, це може бути вибір варіанта підготовки конспекту чи розв’язання завдань на закріплення - що завгодно, що, не порушуючи ходу пізнання, дозволяє учневі усвідомити процес суб’єктного вибору, відповідальності за цей вибір і його результат.