7Просвітницьке розуміння категорії розуму.

Розум є головним критерієм Просвітництва. Специфікою тлумачення концепту розуму у Просвітництві є відштовхування від зовнішнього світу. Розум допомагає встановити зв'язок між подіями і фактами, тобто властивістю людського розуму є здатність шукати істину. Людина – істота розумна, тому все що вона робить та відчуває повинне бути осмислене розумом. Розум – головна цінність, що вимагає від людини певних зусиль, а не даність від природи, це обов’язкова вимога до власного «я». Розум пов'язаний з візуальним. Зовнішній світ проектується на внутрішній світ просвітника. В просвітництві «бачити» означає розуміти. Головною метафорою є метафора світла, яка символізує розум, просвітлення. В добу Просвітництва розум займає центральну позицію. Кожен просвітник вірить в силу власного розуму. Водночас розум є загальним для всіх, індивідуального розуму не існує. Саме тому герой-просвітник не відокремлює себе від інших, саме тому він може зрозуміти себе через зовнішній світ, і навпаки – зовнішній світ через себе. Завдяки розуму просвітник гармонізує чуттєве та раціональне, розуміє себе та самореалізується.

Розум у просвітництві – головне. Просвітник розуміє розум, відштовхуючись від зовнішнього світу. Він черпає зі світу приклади, задумується над ними, осмислює та приходить до розуміння, а воно в свою чергу є необхідною «їжею» для мозку. Просв. В лексему розум вкладає поняття «мислення». Завдяки мисленню або розуму людина досягає самоопанованості. Вона стає володарем самої себе (Платон).

Розум не буває чужий. Отже він іде в ногу з поняттям «власного я». Розум – це найголовніша цінність, це те чим треба мати мужність користуватися. Адже лише в процесі осмислення, пізнання людина набуває власний досвід, як категорію розуміння розуму в просвітництві.

7. Новий ідеал людини епохи Просвітництва.

Розум не завжди був включений в науку. Для 18ст. це було нове, адже багато течій суперечило розуму. Світоглядна парадигма просвітництва хоче примирити цей конфлікт, втілюючи в собі дискурс високо моральності та особистості, яка не просто підкорюється законам, а осмислює та приймає їх як належні.

Просвітники роблять акцент на власному «я» (внутрішнє), при цьому не нехтуючи і зовнішнім (хоча в літ. Творах просв. Й немає чітких описів зовнішності) та природою. Вони ніби зводять внутрішнє і зовнішнє, синтезують раціональне та чуттєве начала,й таким чином йдуть до власного пізнання. Кажучи, що «все зовн. Лише тонкий шар фарби на людині», вони тим самим підкреслюють важливість внутрішнього свого»я». Вперше в історії саме просвіт-ки звертають на це увагу. Зявляються такі поняття, як «індивідум», «особистість», що є синонімічними до «має Я».

Питання ж «хто я?» стає найактуальнішим і варіює в усіх творах.

Просвітник робить ставку перш за все на себе, на свій власний розум. Він має мужність ним користуватися. В нього є жага до розмірковування над істинами, прислухання до них й удосконалення, а це засвідчує перехід людини на новий, вищий щабель.

Висунувши ідею формування особистості, просвітники показали, що людина володіє розумом, духовною та фізичною силою. Люди приходять на світ рівними, зі своїми потребами, інтересами, вдоволення яких полягає у встановленні справедливих форм людського існування. Тому люди рівні не тільки перед Богом, але й перед законом і повинні дотримуватись соціальних законів, перш за все моральних. Просвітник приміряє опозиції, залежність від моралі людина не сприймає як обмеження. Людина починає самостійно користуватись своїм розумом. Завдячуючи досягненням у науці з’явилось уявлення, що всі таємниці світу відкрито і суспільство підпорядковується логічним, доступним людському розуму законам. Перемога розуму – друга характерна ознака людини просвітництва. Постає ідеал вільної особистості. Провідною рисою стає раціоналізм і людина прагне осягнути все зовнішнє і перевести його на внутрішнє.