43. Специфіка поєднання в тексті епохи Просвітництва дискурсу побутовості з моралізаторством та чуттєвістю героя.

Побутовість – це інтерсубєктивний світ, який «я» поділяє з іншими людьми, постійна взаємодія. Причому людина залишається природною, без «маски». Повсякденне знання – це знання, яке герой розділяє з іншими. Побут – теперішнє, це чуттєвість.

Сен-Пре через побут бачить Юлію по-новому як матір, ідеальну дружину, архітектора саду. Побут протиставляється модним салонам Франції, де бував Сен-Пре. Юлія в свою чергу шукає порятунку від свого почуття саме в побуті. Вийшовши заміж, вона пригнічує почуття свого палкого кохання до Сен-Пре у повсякденному сімейному житті

В «Черниці» описується побут монастирів, повсякденне життя монахинь. Сюзанна перебуває у трьох монастирях, дає детальний опис устрою кожного з них. Тема повсякденного життя направлена на критику та засудження монастирської реальності 18 ст. Залишаючись в середовищі постійних змов, жорстокості та несправедливості, Сюзання тим не менше не уподібнюється іншим монашкам, вона продовжує вірити в перемогу справедливості, її душа залишається доброю.

Гулівер. Хоча постійні подорожі Гулівера не є проявом повсякденного життя, але у казкових країнах він описує побут мешканців островів. Саме акцентуючи увагу на деталях повсякденного життя, досягається відчуття, що Гулівер відвідує реальні країни. Побутовість не впливає на внутрішній світ, розвиток, самопізнання та самоаналіз героя, який виступає просто посередником між твором та читачем.

До побуту відноситься природа, яка оточує героїв. Для Робінзона це острів, на якому він знаходиться. Острів передає самотність героя, його внутрішню пустоту. Проте Робінзон заповнює цю пустоту повсякденною дрібною роботою. Він не почуває себе самотнім. Завдяки цій усамітненості герой задумується над власним життям, над його незаповненістю.

Вертер почуває себе одним цілим з природо, його улюблене заняття – ходити в гори, звідки відкривається вид на мальовничу долину, і читати Гомера. Природа відповідає стану душі героя. Осінь Вертера - метафора єдності природи і переживань героя. Осінь – це повнота, багатий період. Збирання врожаю корелює з осмисленням. Злива, під яку потрапив Вертер незадовго до смерті, корелює з очищенням, полегшенням. Герой нарешті заспокоївся, він знає, що робити.

В Дідро та Гете ми зустрічаємо образ криниці. Криниця як символ істини, самозаглиблення. Вода у криниці як дзеркало внутрішнього світу героя. Для Вертера це острівець спокою. Криниця Черниці відбиває на своїй поверхні важкі похмурі хмари, що рухаються по небу, вона ж може стати кінцем всіх страждань – Сюзанна думала втопитись в цій криниці.

44. Семантику дискурсу саду в творах Руссо «Юлія, або нова Елоїза», Гете «Страждання молодого Вертера», Вольтера «Кандід».

Сад виступає означником внутрішнього світу героя-просвітника. В ставленні героя-просв. до простору саду прочитується єдність внутрішнього світу індивіда з навколишньою природою. Сад акумулює в собі моральні настанови буття людини, реалізуючи які герої структурують свої бажання, впорядковують свій внутрішній світ і у такий спосіб отримують фундамент для самопізнання та самоствердження.

Вертер сидить тривалий час в медитативному стані посеред саду. Він ототожнює себе з природою, знаходить в саду відображення власного «я», в цьому просторі він знаходить гармонію. До того ж це сад створений коханою Лоттою, тому він ще рідніший і ще прекрасніший. Сад наче відображення чистої та ніжної душі Лотти. Любов Вертера до саду на одному з пагорбів, «що розкидані тут у чудесному безладді і утворюють розкішні долини», означає: сад виступає означником внутрішнього світу героя-просв.

Для Кандіда сад - це рятівний засіб від суму та навіть смерті, сад поєднує в собі фізичне та духовне. Він говорить про те, що потрібно створити свій сад. Для цього потрібно працювати, адже людина народжена не для спокою. Мартін говорить про те що праця – це єдине що робить наше життя прийнятним. Обійшовши пів світу, перетерпівши чимало на своєму шляху, Кандід та його друзі нарешті знаходь спокій біля землі, плекаючи свій сад. Вони повернулись до природних витоків людини. Герої приходять до висновку, що всі події нерозривно пов*язані. Для кожного з героїв роману Просвітництва (Вертер, Руссо, Кандід працювати в саду – означає будувати світ в собі.

Руссо. Сад в маєтку Вальмарів діє на уяву та на почуття, і в той же час місце це зовсім дике. Для Сен-Пре це найрідніше місце, це сад Юлії. Він закликає поважати його, адже рука доброчинності насадила в ньому дерева. Простір саду в просвітництві поєднує в собі антонімічні характеристики - природність та штучність, працю та відпочинок, фізичне й духовне. В Руссо можна аналізувати категорію штучного та природного. Сад Юлії в кожному куточку промовляє недоторканністю, справжністю природи. Вона намагалась зробити його якомога диким, на відміну від садів в міста, де всі дерева та квіти ростуть за семетричними лініями.

В «Кульгавому дияволі» сад виступає в ролі притулок для коханців та шахраїв, особливо під покровом ночі.