Розділ 2 Вживання прикметників у науково-популярному дискурсі

2.1. Особливості науково-популярного дискурсу

Дискурс – це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.

Проблемами дискурсу займається багато науковців. Найбільш повне висвітлення дана проблематика, зокрема науковий дискурс, знайшла у роботах таких вчених як Карасик В.І., Костомаров А.І. та ін.

 За В.І. Карасиком  дискурс - це текст, занурений у ситуацію спілкування. У той час як під текстом розуміється незалежний, відокремлений від ситуації твір [5, 13].

Костомаров А.І. розглядає дискурс як процес розгортання тексту у свідомості одержувача інформації [6, 23].

Завданням же, зокрема, наукового дискурсу є насамперед доведення певних положень, гіпотез, аргументування, точний і систематичний виклад наукових проблем з метою описати, визначити й пояснити явища природи і суспільного життя, передати суму знань, ґрунтовно викласти результати досліджень.

Було виділено такі типи адресата наукових текстів: спеціаліст у вузькій області дисциплінарного знання (тексти вузькоспеціалізованого характеру); спеціаліст широкого профілю та масовий читач (науково-популярні тексти).

Читацька аудиторія у науковій комунікації є досить однорідною, бо інтенційно заданими реципієнтами наукових дискурсів є люди, які володіють науковими спеціалізованими знаннями, які об’єднують всіх отримувачів повідомлення у деяку спільність професійно параметризованих комунікантів, до якої входить і сам відправник повідомлення.

Проте, як і в будь-якій ситуації, є винятки із загального правила. І цим винятком у нашому випадку виступає своєрідний реципієнт – читач науково-технічного тексту. Зазвичай це має бути людина, що спеціалізується на окремих галузях знань. В нашому випадку ця людина – філолог, для якої важливо ознайомитися із лексичним складом інформаційних матеріалів на обрану нею тематику, із закономірностями його функціонування у мові. Таким чином під дискурсом у даному дослідженні розуміється комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв’язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.

У нашій роботі ми досліджуємо семантику якісних прикметників у науковому дискурсі франкомовних текстів. Дана проблематика науково-технічних текстів є дуже актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства, адже всі предмети та явища отримують певну оцінку. Завдяки якій поняттям надається характеристика, формується уявлення про їх ознаки.

При визначенні оцінки треба зазначити, що оцінка є суб’єктивним вираженням значущості предметів і явищ навколишнього світу для нашого життя та діяльності, тобто оцінка це розумовий акт, в результаті якого встановлюється відношення суб’єкта до оцінюваного об’єкта з метою визначення його значення для життя та значення суб’єкта. Існують цілі прошарки лексики, які призначені для вираження оцінки. Це в першу чергу прикметники й прислівники, які мають багату різноманітність оцінної семантики.

Раціональність оцінки посилюється за допомогою експресивності й аффективних прикметників, тобто серед оцінних виразів виокремлюється особий клас слів, які містять аффективність в своєму значенні (прикметники stupéfiant (приголомшливий), excellent, parfait (чудовий), invraisemblable; incroyable (неймовірний), effrayant, terrible (жахливий).

Отже, філологи, добре обізнані з основними поняттями досліджуваної ними науково-технічної теми, можуть оперувати даними поняттями, проявляти інтерес до цієї проблематики, особливостей та перспектив розвитку даної області науково-технічних знань.