2. Страховий поліс як форма договору страхування.

Договір страхування повинен відповідати вимогам визначеним згідно Закону або міжнародним нормам. Це визначено в ст.. 16 Закону, а також статтями 17, 19 і 20, де визначено права та обов’язки сторін. Договір страхування вступає в силу, як правило, з моменту одержання страховиком страхової премії.

3. Дії страховика при настанні страхового випадку.

Основний етап страхової угоди – закінчення дії договору страхування, а якщо відбувся страховий випадок, то виплата страхового відшкодування (виплати).

При настанні страхового випадку страхувальник зобов’язаний повідомити страховика і подати заяву про настання страхового випадку та його наслідки. В цих умовах велику роль відіграють дії аварійного комісара, який визначає причину і розміри збитків та складає страховий акт.

Важливим моментом для страховика є можливість використати право на суброгацію. Суброгація – перехід до страховика, що виплатив страхове відшкодування, права вимагати компенсацію з особи, винної у збитку, завданому застрахованому.

Якщо страховик виплатив збиток у розмірі повної страхової суми, то його зобов’язання перед страхувальником вважаються вичерпаними, а договір страхування втрачає силу. В інших варіантах договір має силу в різницях між встановленою страховою сумою і сумою сплаченого відшкодування.

Юридичні особи мають право одержувати страхову виплату тільки по безготівковим розрахункам, а фізичні особи – як по безготівковим так і по готівковим розрахунках. Згідно Закону забороняється виплата відшкодування готівкою, якщо страхові премії були перераховані безготівковими платежами.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін і страхові виплати по договору страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) або у вигляді регулярних послідовних виплат.

В майновому страхуванні застосовуються дві основних складових страхового забезпечення: пропорційна та першого ризику. При пропорційній системі відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, як відноситься страхова сума до страхової вартості. Якщо страхова сума менше практичної вартості майна, то певна частина збитків лежить на страхувальнику.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в границях страхової суми.

Відмінності між цими системами проявляються тільки при страхуванні майна не в повному обсязі або при неповному його знищенні, коли розмір відшкодування при системі першого ризику трохи більший.

Характерною рисою договору страхування життя є обов’язкове збільшення розміру страхової суми або розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз в рік. При цьому виходять з результатів інвестування та інших видів діяльності страховика, по яким він одержує прибуток, а також індексацією страхових виплат згідно офіціального індексу інфляції.

Страхові виплати по договорам особистого страхування здійснюються незалежно від того які суми повинен одержати страхувальник згідно державним соціальним системам забезпечення.

Таким чином, при страхуванні одна сторона завжди виплачує премії. А інша - страховик – виплачує гроші за лише за оговорені наслідки страхового випадку. Якщо такий випадок не відбудеться в період страхування, то обов’язки страховика можуть виявитися невиконаними. В цьому полягає специфічність договору страхування, де визначну роль відіграє страховий ризик.

Саме тому страхове законодавство містить лише найбільш загальні принципи, визначаючі страхові зобов’язання, а конкретні детальні умови страхування регулюються правилами кожного виду страхування, які встановлює страховик.

Істотними умовами договору страхування є:

1. суб’єкти страхових відносин (страховик, страхувальник, застрахований, отримувач відшкодування);

2. об’єкти страхування;

3. використовувана система та обсяг страхової відповідальності);

4. страхова сума;

5. страхові премії;

6. строк страхування;

7. порядок зміни та припинення договору страхування;

8. права, обов’язки та відповідальність сторін договору.