3. Виконання роботи

3.1. Об’єкти дослідження – уніфіковані корпуси блоків стаціонарної РЕА.

3.2. Задачі дослідження – визначити:

• які основні деталі корпусу блока та їх функціональне призначення;

• як встановлюються у внутрішньому об’ємі корпуса шасі (якщо воно є), чарунки,

функціональні вузли великих розмірів та маси;

• як забезпечується захист внутрішніх елементів приладу від зовнішніх меха-

нічних впливів (вібрацій, ударів, лінійних прискорень);

• як забезпечується відвод тепла від внутрішнього об’єму;

• як забезпечується захист приладу (а також оточуючого середовища) від електро-

магнітних випромінювань;

• де встановлюються на корпусі елементи індикації та керування;

• де встановлюються електричні роз’єми для введення та виведення електричних

сигналів до функціональних елементів;

• з яких матеріалів та за допомогою яких технологічних процесів виготовлені деталі

корпусу;

• як забезпечується корозійна стійкість деталей корпусу;

• як забезпечується можливість регулювання електричних параметрів приладу при

настроюванні та ремонті в разі необхідності.

3.3. Оформлення звіту

У звіті перед усім необхідно визначити класифікаційну ознаку конструкції згідно з рис. 1:

• для НК першого порядку: каркаси К1КЧ – часткові, К1КП – часткові перехідні,

К1КБ – часткові блочні;

• для НК другого порядку: каркаси К2КВ – всувні, К2КБ – блочні, К2КК – комплектні;

• для НК третього порядку:

кожухи К3КВ – вбудований, К3КН – настінний, К3КС – настільний;

стояки К3СС – настільний, К3СД – пересувний, К3СН – підлоговий;

шафи К3ШН – підлогова, К3ШВ – настінна;

столи К3СП, секції пультів К3ПА, вставки пультів К3ВП.

Визначити функціональні ознаки конструкції згідно з п. 3.2.

Література

1. Гелль П.П., Иванов–Есипович Н.К. Конструирование и микроминиатюризация радио–

электронной аппаратуры: Учебник для вузов. – Л.: Энергоатомиздат, 1984.

2. Ненашев А.П. Конструирование радиоэлектронных средств: Учебник для радиотехнич.

спец. вузов. – М.: Высшая школа, 1990.

3. Уваров Б.М. Механіка для радистів та електриків: Навч.–метод. посібник, кн. 3. – Київ,

ВМУРоЛ, 2004.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Лабораторна робіта №2

з курсу «Механіка»

Визначення інерційних параметрів ланок методом фізичного маятника

Київ-2012

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2

ВИЗНАЧЕННЯ ІНЕРЦІЙНИХ ПАРАМЕТРІВ ЛАНОК

МЕТОДОМ ФІЗИЧНОГО МАЯТНИКА

Мета роботи:

• визначення координат центра мас ланки;

• визначення момента інерції ланки.

1. Розрахункові методи визначення інерційних параметрів ланок

1. Розрахунок маси ланки

Маса може бути розрахована, якщо відомий об’єм ланки V та густина матеріалу  :

m =  V. ( 1 )

Густина деяких конструкційних матеріалів:

сталь	7.8	г/см3
мідь, бронза, латунь	8.9	
алюмінієві та магнієві сплави	2.5 – 2.7	
текстоліт, гетинакс	1.3 – 1.4	
поліаміди	1.1 – 1.2	

2. Координати центра мас

Центр мас – точка, у якій умовно може бути зосереджена маса ланки, і при тому її стан рівноваги під дією прикладеної системи сил не зміниться.

Координати центра мас можна обчислити за формулами (рис. 1):

Рис. 1. Визначення координат центра мас

3. Розрахунок власного момента інерції ланки

Момент інерції ланки – еквівалент маси у обертальному русі.

Власний момент інерції визначають відносно осей, що проходять через центр мас (рис. 2, а); його значення можна розрахувати за формулами:

де r _x , r _y , r _z – відстані елементарної маси dm до відповідної осі координат, що проходить через центр мас.

а б

Рис. 2. Визначення момента інерції ланки

Власні моменти інерції тіл правильної форми:

циліндра діаметром D	JC = mD2/8
стрижня довжиною L	JC = mL2/12
кулі діаметром D	JC = mD2/10

Момент інерції тіла складної конфігурації можна знайти як алгебраїчну суму моментів інерції простих тіл, що створюють складний об’єм.

4. Момент інерції тіла відносно осі, яка не проходить через центр мас

Такий момент (рис. 2, б) можна розрахувати за формулою:

J_A = J_C + ma² , (4)

де J_C – власний момент інерції відносно центра мас С , J_A – момент інерції відносно осі, що проходить через точку А , m – маса тіла, a – відстань від осі А до центра мас.

Для тіл складної конфігурації розрахункові формули для визначення моментів інерції відносно різних осей наведені у довідковій літературі [ 2 ].