- •Управління як соціальний феномен.
- •2.Предмет, задачі і функції управління.
- •2. Предмет, об'єкт і завдання психології управління
- •3. Формування психології управління як науки.
- •4 Школи управління.
- •5. Тенденції розвитку управління.
- •6. Методи психологічних досліджень в управлінні.
- •1. Психологічні методи вивчення особистості в системі управління
- •2.Соціально-психологічні методи вивчення організації в структурі управління
- •3.Методи, спрямовані на розв'язання управлінських завдань і прийняття управлінських рішень
- •7. Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні
- •Соціальні позиції і ролі особистості в системі упарвлінських відносин
- •Вплив соціальних ролей на формування особистості.
- •Соціальні норми, як регулятори поведінки особистості в організаціях.
- •11.Основні функції управлінської діяльності.
- •12. Структура якостей керівника
- •13 . Детермінанти та механізми розвитку особистості керівника
- •14. Стиль управлінської діяльності.
- •15. Концепції стилів управління
- •Взаємовідносини керівника з підлеглими.
- •17. Психологіна основа авторитету керівника.
- •18. Проблема статі в управлінні
- •19. Ортобіоз особистості керівника
- •20 . Регресивний розвиток керівника та управлінська деформація
- •21. Соціально-психологічні аспекти прийняття управлінських рішень.
- •22. Зовнішні та внутрішні детермінанти прийняття управлінських рішень.
- •23. Колегіальний підхід до прийняття управлінських рішень
- •24. Методи розробки та прийняття управлінських рішень
- •25. Стратегія і тактика проведення ділових ігор.
- •26. Поняття делегування
- •27. Комунікації та їх загальна характеристика
- •28. Особливості ділового спілкування
- •29 Проблеми міжособистісного сприйняття в управлінському спілкуванні.
- •30. Підготовка і проведення наради.
- •31. Психологія управлінського впливу керівника.
- •32. Соціально-психологічний клімат в колективі
- •33. Психологічна сумісність як фактор ефективного управління.
- •35. Управління конфліктними ситуаціями в умовах сумісної діяльності.
- •36. Приховане управління. Маніпуляції
- •37. Захист від маніпуляції.
7. Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні
Спершу психологія управління основну увагу приділяла плануванню, економіці, маркетингу, організаційно-технічній сфері управління. У 70-ті роки XX ст. розпочалося активне вивчення основних характеристик груп, людського чинника, поведінки особистості. У центрі досліджень проблем управління була людина, її особистісні якості, можливості, властивості. Нове бачення системи управління, новий підхід до управлінської діяльності стали базуватися на визнанні пріоритету особистості перед виробництвом, прибутком, інтересами підприємства, фірми, установи.
Найпоширенішими у психологічній науці є поняття “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”, глибоке пізнання яких і феноменів, які вони позначають, допомагає керівнику глибше зрозуміти працівника, виявити комплекс умов, необхідних для наукової організації праці й управління.
Людина — родове поняття, що вказує на причетність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи — людського роду; специфічна, унікальна єдність біологічного і соціального; система, в якій фізичне і психічне, природне й соціальне становлять нерозривну єдність. Психологія вивчає в людині психіку, її розвиток, індивідуально-психологічні особливості. Як істота біологічна, людина підпорядкована біологічним і фізіологічним законам, як істота соціальна — є частиною соціуму і продуктом суспільного розвитку.
Якщо поняття “людина” містить у собі всі людські якості незалежно від її наявності у конкретної людини, то поняття “індивід” характеризує конкретну людину, включає притаманні їй психологічні й біологічні властивості. Індивід (лат. individuum — неподільне) — окрема людина, особа в групі або суспільстві, окремий представник людської спільноти. Сутність індивіда визначає не тілесна окремість, а сукупність духовно-психологічних рис, які становлять його самобутність.
З метою цілісної характеристики окремої людини, її оригінальності, самобутності використовують поняття “індивідуальність”, яке виникло ще в античній філософії, і по-різному тлумачиться різними галузями гуманітарного знання. Індивідуальність — сукупність своєрідних психологічних особливостей і властивостей людини, що характеризує людську неповторність і виявляється у рисах характеру, специфіці інтересів, якостей, здібностей, які відрізняють одну людину від іншої. Індивідуальність формує ті важливі характеристики людини, котрі забезпечують властивий лише їй стиль взаємозв'язків з навколишнім світом. Передумовою формування її є задатки. Індивідуальність є неодмінною і найважливішою ознакою особистості.
Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально неповторного. Особистість — найголовніше в людині, найважливіша її соціальна ознака. Вона представлена соціально зумовленими, психологічними характеристиками, які виявляються у суспільних зв'язках, відносинах, є стійкими, визначають поведінку людини, що має суттєве значення як для самої особи, так і для її оточення. Якщо людина є носієм найрізноманітніших властивостей, то особистість — основна властивість, у якій виявляється її суспільна сутність. Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки тощо.
Об'єктивною умовою формування особистісних властивостей, якостей, рис характеру людини є система суспільних відносин (економічних, політичних, моральних та ін.), до якої вона належить. Становлення її неможливе поза суспільними відносинами, взаємодією, спілкуванням і діяльністю, активний суб'єкт яких — особистість. Конкретний розгляд особистості, її життєвого шляху, руху в системі суспільних відносин дає змогу розкрити засади, на яких формуються особистісні властивості.
Оригінальність, неповторність особистості як людської індивідуальності — головна передумова формування індивідуального стилю діяльності.
Індивідуальний стиль діяльності — стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, навичок, методів, способів здійснення певної діяльності.
Люди з різними індивідуально-типологічними характеристиками нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру домагаються однакової ефективності різними способами. Індивідуальний стиль діяльності може бути оптимальним або неоптимальним з погляду ефективності роботи.