33. Психологічна сумісність як фактор ефективного управління.

Психологічна сумісність — характеристика тривалої взаємодії поміж двома та більше індивідами, коли прояви властивих цим індивідам рис характеру не призводять до істотних протиріч, які неможливо вирішити без зовнішнього втручання.

В процесі спільної діяльності членам групи чи колективу необхідно підтримувати контакти між собою для передачі інформації і координації своїх зусиль. Від рівня такої координації залежить продуктивність колективу, яким би видом діяльності він не займавсяПсихологічна сумісність - це здатність членів групи чи колективу до спільної продуктивної діяльності, що базується на їх оптимальному поєднанні.

Спрацьованість – це результат взаємодії конкретних учасників діяльності. В відповідності з даними досліджень Н.Н. Обозова відмітимо слідуючі критерії оцінки спрацьованості: результати діяльності, емоційно-енергетичні затрати учасників та задоволеність діяльністю, партнерами та змістом роботи.

Спрацьованість характеризується задоволенням змістом діяльності, сумісність – задоволенням спілкувванням.

Виділяють три види психологічної сумісності: психофізіологічну, соціально-психологічну, психологічну.

Соціально-психологічна сумісність – ефект оптимального поєднання типів поведінки людей, а також спільності їх установок, потреб і інтересів, ціннісних орієнтацій.

Життєвий досвід показує, що контакти встановлюються швидше і проявляються сильніше у людей з рисами характеру, які доповнюють один одного: одна – імпульсивна і спонтанна; друга – спокійна, помірна; один – теоретик, інший – практик. Однак, це не означає, що сумісні тільки люди з протилежними рисами характеру. Сумісність можлива і при співпаданні рис характеру або інших якостей людини, але ймовірність руйнування спільноти при цих обставинах дуже висока.

Психологічна сумісність – передбачає спільність поглядів, переконань, соціальних установок, цінностей, відносин. Перечислені ознаки психологічної сумісності найбільш сильно духовно зближують людей.

Комплектування груп і колективів з врахуванням вимог психологічної сумісності сприяє оптимізації соціально-психологічного клімату.

Відсутність сумісності в групі людей, які виконують суспільну або особистісно значиму діяльність, при певних обставинах можуть обумовити конфлікт.

34.Міжособистісний конфлікт як соціальний феномен

Міжособистісний конфлікт можна розглядати як зіткнення особистостей у процесі їх взаємовідносин. Такі зіткнення можуть відбуватися в самих різних сферах та областях (економічній, політичній, соціокультурній, побутовій та ін.). Принципи таких зіткнень різноманітні - від зручного місця у громадському транспорті до президентського крісла у державних структурах. Як і в інших соціальних структурах, тут можна говорити про об'єктивно та суб'єктивно несумісних або протилежних інтересах, потребах, цілях, цінностях, установках, сприйняттях, оцінках, думках, способах поведінки та ін. В організаціях він проявляється по різному. В основі такого конфлікту лежать об’єктивні причини. Частіше всього – це боротьба за обмежені ресурси: матеріальні засоби, виробничі площі, час викрористання обладнання. Конфлікти виникають між керівником і підлеглим, коли підлеглий. Наприклад, впевнений, що керівник ставить до него непомірні вимоги, а керівник вважає, що підлеглий не бажає працювати на повну силу.

Відповідно до концепції Р. Кричевського (1996), можна виділити три основні групи причин, що викликають міжособ. конфлікти.

Група причин, породжених процесом діяльності:

• технологічна взаємозалежність і взаємозв'язок працівників, коли дії одного негативно впливають на ефективність дій іншого. Наприклад, виконання завдання бригадою, командою, коли дії одного ставлять під удар дії всіх;

• перенос проблем, розв'язуваних по вертикалі, на горизонтальний рівень відносин. Наприклад, нестача обладнання, наочних посібників іноді веде до напруженості у відносинах по горизонталі;

• невиконання функціональних обов'язків у системі «керівник - підлеглий». Наприклад, керівник не забезпечує належних умов діяльності для підлеглих або підлеглі не виконують вимог керівника, що веде до типового вертикального конфлікту;

• невідповідність учинків людини прийнятим у даному колективі нормам і життєвим цінностям. Наприклад, потрапляючи в новий колектив, людина не може відразу засвоїти норми міжособистісних відносин, що панують там, і це веде до конфлікту.

Група причин, породжених психологічними особливостями людських відносин:

• взаємні симпатії й антипатії;

• несприятлива психологічна атмосфера в колективі (наявність протиборчих угруповань, культурних розходжень тощо);

• погана психологічна комунікація (люди не зважають на потреби інших, не враховують їхній стан);

• порушення принципу територіальності (коли порушуються встановлені емпіричні зони та території, які існують у кожної людини).

Група причин, породжених особистісною своєрідністю членів колективу:

• невміння контролювати себе;

• низький рівень самоповаги;

• підвищена тривожність;

• агресивність;

• некомунікабельність;

• надмірна принциповість у поєднанні з догматизмом тощо.

До виникнення конфліктів можуть призвести й певні дії потенційних опонентів, Ось чому необхідно добре уявляти, які дії ведуть до конфліктів. Отже, до конфліктів призводить така поведінка:

• висловлення партнеру підозри в його негативних спонуканнях, відкрита недовіра;

• перебивання співрозмовника при висловленні їм своєї думки, нестриманість;

• відкритий прояв особистої антипатії до людини;

• постійні або часті дріб'язкові зачіпки;

• приниження значущості ролі людини, її негативна оцінка, «навішування ярликів»;

• погроза;

• підкреслення різниці між собою та співрозмовником не на його користь;

• занижена оцінка внеску партнера у спільну справу;

• перебільшення власного внеску, своєї ролі;

• стійке небажання визнати свої помилки або чиюсь правоту;

• постійне нав'язування своєї точки зору;

• порушення персонального фізичного простору;

• різке прискорення темпу бесіди, її несподіване закінчення;