3. Організація роботи прокурора при пред'явленні актуальних категорій позовів про стягнення коштів до бюджету:

3.1. Порядок стягнення до бюджету податків та інших платежів за Податковим кодексом України

Загальновідомо, що основним джерелом наповнення державного бюджету є податки та збори.

З першого січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі – ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Сфера дії Податкового кодексу України поширюється також на визначення та стягнення грошових зобов’язань, які не є податковими надходженнями, але контроль за стягненням яких покладений на контролюючі органи, тобто органи державної податкової служби та митні органи. Такими надходженнями є пеня за порушення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, штрафні санкції за порушення правил застосування реєстраторів розрахункових операцій, законодавства про патентування тощо.

Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську діяльність", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

При підготовці адміністративних позовів необхідно враховувати, що пунктом 16.1.4. Податкового кодексу України платників податків зобов’язано сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Виконанням податкового обов’язку, як зазначено у пункті 38.1., визнається сплата у повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов’язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п. 57.1. платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий борг, відповідно до п. 14.1.175. ПК України, - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Після закінчення встановлених Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу відповідно до п.129.1.1 ПК України нараховується пеня.

Згідно з п. 20.1. ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду:

- у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом (20.1.16.);

- щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (20.1.17.);

- щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини (20.1.18.);

- щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків (20.1.19.).

Органом стягнення, як встановлено п.14.1.137, є державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Пунктом 41.5. Кодексу встановлено, що органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень.

Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Також слід зазначити, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Процедура оскарження визначена ст. 56 ПК України.

З метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо строків звернення податкових органів із вимогою про стягнення податкового боргу з платників податків Вищий адміністративний суд України у листі від 10.02.2011 N 203/11/13-11 звернув увагу на те, що відповідно до пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2. цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пункт 102.4. статті 102 ПК України встановлює строки стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання. Дані строки (для визначення грошових зобов'язань контролюючим органом і для стягнення податкового боргу) обчислюються окремо. При цьому строк для стягнення податкового боргу починає свій перебіг з дня виникнення податкового боргу, в той час як строк для визначення грошового зобов'язання контролюючим органом відлічується з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Порядок стягнення податкового боргу регулюється главою 9 Податкового кодексу України.

Водночас слід мати на увазі, що застосування строків звернення до адміністративного суду, визначених Податковим кодексом України, можливе лише щодо тих правовідносин, які виникли після набрання чинності Податковим кодексом України. Відповідно нові строки оскарження до суду податкових повідомлень-рішень поширюються на ті податкові повідомлення-рішення, що отримані платником податку починаючи з 1 січня 2011 року.

Аналогічно строк тривалістю 1095 днів для звернення контролюючого органу з вимогою, пов'язаною зі стягненням податкового боргу, поширюється лише на податковий борг, який виник починаючи з 1 січня 2011 року.

Окремі норми Податкового кодексу України регулюють порядок стягнення податкового боргу шляхом внесення до суду органами державної податкової служби подань.

У грудні 2010 року у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України Кодекс адміністративного судочинства України доповнено статтею 183-3, яка регулює особливості провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень на підставі подання таких органів щодо:

1) зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;

2) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;

3) стягнення коштів за податковим боргом.

Провадження у справах, порушених за поданнями податкових органів, поданими на підставі статті 183-3 КАС України, є окремим видом судового провадження, відмінним від загального (позовного). Сторонами такого провадження, як випливає з частини сьомої статті 183-3 КАС України, є заявник (орган державної податкової служби, що вніс подання) та відповідач – платник податків, стосовно якого таке подання внесено.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Вищий адміністративний суд України у листі від 02.02.2011 N149/11/13-11 звернув увагу на те, що спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11. статті 94 Податкового кодексу України); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у статті 183 з позначкою 3   Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов’язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв’язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Слід ураховувати, що в Податковому кодексі України розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого пункту 95.3. статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Зазначена норма Податкового кодексу України кореспондує з пунктом третім частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.

У листі від 22.04.2011 N571/11/13-11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що вирішення справ за позовом податкового органу про стягнення податкового боргу з платника податків – фізичної особи повинно здійснюватися за загальними правилами позовного провадження. Звернутися з поданням у порядку статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України в розглядуваному випадку податковий орган не має права.

Це випливає з аналізу норм Податкового кодексу України. Так, відповідно до пункту 87.11. статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку – фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Процедура стягнення податкового боргу з боржника - юридичної особи передбачена ст. 95 ПК України. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

У разі, якщо вжитими заходами не погашено увесь борг платника перед бюджетом, орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Законом України «Про прокуратуру» та процесуальним законодавством не передбачені повноваження прокурора на звернення до суду з поданнями, не передбачає це і Податковий кодекс України. Ураховуючи це, прокурорам рекомендується з такими поданнями до суду не звертатись, а витребовувати інформацію про їх внесення (кількість, сума) податковим органом та результати розгляду судом. Дану інформацію використовувати при оцінці стану законності в регіоні.

Водночас прокурори можуть звертатися до суду з позовами про стягнення з розрахункових рахунків боржників заборгованості з податкових платежів та про стягнення податкового боргу з платника податків – фізичної особи.

У процесі судового розгляду справи представник прокуратури разом з представниками органів ДПС:

• бере участь у судових засіданнях, здійснює правове супроводження розгляду справи, забезпечує виконання вимог суду, подає відповідні процесуальні документи до суду та додаткові докази з метою захисту інтересів органів ДПС у суді, ознайомлюється з матеріалами судової справи, протоколами судових засідань;

• аналізує рішення (у разі, коли позов задоволено) або (у разі, коли у задоволенні позову відмовлено повністю або частково) вживає заходів щодо подальшого оскарження рішення суду до вищестоящих судових органів;

• за наявності підстав здійснює підготовку, оформлення та узгодження з керівником заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови у судовій справі зазначеної категорії за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Зокрема, це стосується позивача (органу ДПС), який повинен довести обґрунтованість вимог про стягнення податкового боргу за рахунок майна платника податків та обґрунтованість розміру податкового боргу, що підлягає стягненню.