25. Економічна політика та макроекономічна рівновага. Основні макроекономічні цілі.

Економічна політика – це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення. На перший погляд таке визначення економічної політики може видатися занадто спрощеним. Але відштовхуючись саме від нього, можна просуватися далі у з’ясуванні того, що собою являє економічна політика. Економічна політика – цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.

Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних проблем і приводить до дії їх механізми. Здійснення завдань економічної політики може привести до змін економічної системи, її удосконалення, що знаходить вираз у наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у трьох проявах: як бюджетно-податкова, грошово-кредитна і соціальна, або політика доходів.

Під макроекономічною рівновагою розуміють досягнення таких народногосподарських пропорцій, за яких динаміка економічного розвитку характеризуватиметься бажаною стабільністю:без надлишків нереалізованого суспільного продукту, але й без його дефіциту; з повною зайнятістю усіх наявних виробничих ресурсів,але й без їх нестачі; з незмінними темпами економічного зростання, які б забезпечували повнокровне розширене відтворення суспільного виробництва.

Макроекономічні цілі: економічні, науково-технічні і соціальні.

26.Сутність і функції грошей. Види грошей.

Гроші – специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента, завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності.

Функції грошей:

• міра вартості – вартість усіх товарів виражається у грошах, що за їх допомогою порівнюються вартості різних товарів;

• засіб обігу – гроші є засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні;

• засіб нагромадження та утворення скарбів – гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження;

• засіб платежу – гроші стають засобом оплати боргового зобов’язання, коли продавець є кредитором, а покупець – боржником;

• світові гроші – гроші в обігу між різними країнами.

Види грошей:

Монета – зливок металу точно визначеної форми, ваги і проби, який є узаконеним засобом обігу.

Паперові гроші – знаки, символи цінності, що не мають власної вартості та наділені державною владою примусовим курсом обігу.

Кредитні гроші – це неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником. Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.

№ 27.Сутність ЕТ.

Економічна теорія — це наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

Економічна теорія — це наука про використання людьми якісних чи обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад машини, і технічні знання ) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розділу їх між членами суспільства з метою споживання.

Економічна теорія — це наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і користання цих засобів.

Економічна теорія — наука про те, як людство розв’язує її завдання у галузі споживання і виробництва.

Економічна теорія — це наука про багатство.

Еволюція

-давньогрецькі та давньримські мислителі – вчення про закони домашнього господарства

-меркантелісти,фізіократи,класична політекономія – наука про створення.примноження та розподіл багатства нації

-марксисти – наука про виробничі відносини та закони,що управляють виробництвом,розподілом,обміном,і споживаням

-сучасне визначеня - це наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

Функції

Економічна теорія знаходиться у взаємодії з усією системою знань і суспільною практикою і виконує ряд функцій. Як наука вона відбиває економічну дійсність і виконує теоретика-пізнавальну функцію, яка реалізується в системі економічних категорій і законів. Але надалі система використовується як засіб, метод пізнання для пояснення нових явищ і процесів, здобуття нових знань і для вироблення практичних рішень з перетворення й вдосконалення економічної дійсності. У процесі пізнання система економічних категорій і законів виконує методологічну функцію, виступає методологічною основою для власного подальшого розвитку і для інших економічних наук.

Методологічне значення економічної теорії для перетворення економічної дійсності виражається в її практичній функції. А оскільки практична діяльність має дві великі сфери — матеріально-практичну і духовно-практичну, то і практична функція економічної теорії отримує відповідні визначення. У духовно-практичній діяльності люди оперують економічними ідеями, уявленнями, поняттями, які входять до їхнього світогляду. У світогляді, як правило, сполучаються наукові і повсякденні уявлення, моменти помилок, стереотипів тощо. Економічна наука не може бути індиферентною до масової економічної свідомості. Наукові досягнення завжди проникають у масову свідомість. Однак масова свідомість не може їх засвоїти в об'єктивній, тобто науковій формі, тому що усі мали б перетворитися на вчених, що вільно орієнтуються в усіх складностях економічного життя. Але це неможливо. Масова свідомість сприймає економічні ідеї відірвано від їхнього реального ґрунту, конкретних обставин, з аналізу яких вони здобуті. Наукові, теоретичні положення перетворюються на абстрактні гасла, ідеологічні настанови, які вживаються доречно і недоречно , тому що для суб'єктів масової свідомості є невідомими всі конкретні обставини і власні наукові межі ідеї.

Отже, те, що було наукою, стає ідеологією, тобто знанням, здобутим ззовні у вигляді абстрактних положень, без їх наукової основи, перевірки, коригування, взятих на віру. Наука неминуче при виході в масову свідомість набуває ідеологічної форми. Але в самій ідеологічній формі наука виступає як протилежність ідеології, відстоює науковий підхід, конкретність істини. Це означає, що економічна теорія виконує ідеологічну функцію в негативній визначеності. Інакше кажучи, економічна теорія, виходячи в масову економічну свідомість, перетворюється на ідеологію, але й в ідеології економічна теорія бореться за те, щоб залишитися наукою, не перетворювати теорію на абстрактний набір гасел.

У матеріально-практичній сфері методологічне значення економічної теорії втілюється в господарській функції. Економічна теорія виробляє практичні рекомендації розвитку економічних відносин, господарського механізму, удосконалення форм і методів господарювання. їй належить визначальна роль у виробленні економічної політики. Але, виходячи в практику, економічна теорія залишає свої власні межі, перетворюючи у свого роду господарську ідеологію. Тут економічна теорія господарську функцію виконує негативно. У господарській сфері економічна теорія відстоює науковий підхід на противагу вузькопрагматичному. Практичне ж значення економічної теорії в її власних межах полягає у ступені істинності її теоретичних положень. Чим адекватніше економічна теорія відбиває економічну дійсність, тим більшим є її практичне значення. І в такому розумінні немає нічого практичнішого за ґрунтовну, справжню теорію.

№ 28. Капітал фірми,його структура,сутність,кругооборот і оборот

Для нормального функціонування кожного підприємства необхідні оборотні кошти, що представляють собою кошти, використовувані підприємством для придбання оборотних фондів і фондів обігу. Раціональне й ощадливе використання оборотних фондів - першочергове завдання підприємств, тому що матеріальні витрати становлять найбільшу частину собівартості продукції. Зниження матеріалоємності продукції може бути досягнуте різними способами : впровадженням нових технологій, техніки, удосконалювання організації виробництва й праці. Аналіз ефективності використання оборотних коштів повинен допомогти виявити додаткові резерви й сприяти поліпшенню основних економічних показників роботи підприємства . Забезпеченість власними оборотними коштами і їхнє збереження, стан нормованих запасів матеріальних цінностей, ефективність використання банківського кредиту і його матеріальне забезпечення , оцінка стабільності платоспроможності підприємства , є основними показниками, що характеризують фінансовий стан фірми.

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості безпосередньо залежить від фінансового капіталу та його структури. Досягнення стратегічних цілей підприємства також значно залежить від ефективності управління капіталом підприємства та його структурою, тобто визначення загальної потреби в них, формування оптимальної структури, умов їх залучення.

Сучасне економічне становище потребує від власників та фінансових менеджерів підприємств ефективного управління, уважного контролю та своєчасного коригування структури капіталу підприємства, бо оптимальна структура капіталу дозволяє отримувати максимальний прибуток, рентабельність, фінансову стійкість та високі показники ліквідності та платоспроможності. Існують певні методичні підходи, метою яких є забезпечення такого співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансового капіталу підприємства, яке б дозволило досягти найвищих показників господарської діяльності підприємства. Для контролю за поточним станом структури капіталу необхідно регулярно визначати показники оцінки ефективності управління капіталом підприємства.

Проблеми управління капіталом підприємства та його структурою широко висвітлюються провідними вченими-економістами: І.О. Бланком, В.В. Ковальовим, Є.С. Стояновою, Т.В. Тепловою та ін.

Метою даної курсової роботи є огляд, аналіз та порівняння методичних підходів до управління капіталом підприємства та його структурою, дослідження різноманітних трактувань сутності капіталу та його ролі в забезпеченні ефективної діяльності підприємства, дослідження основних критеріїв та показників оцінки ефективності управління капіталом підприємства та його структурою і шляхів оптимізації структури капіталу підприємства.

Для забезпечення нормального процесу фінансування підприємницьких структур незалежно від їх форм власності й організаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі.

Взагалі, капітал — економічна категорія, відома задовго до його зародження, отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Капітал, що є головною економічною базою створення та розвитку підприємства, в процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Вихідним моментом у процесі наукового дослідження фінансового капіталу підприємств як економічної категорії має бути визначення поняття “фінансовий капітал підприємства”. Формулювання цього поняття не розкриває цілком природи й основних характеристик цієї категорії, але дає змогу відокремити фінансовий капітал від інших понять, пов’язаних із багатогранною економічною категорією “капітал”.

Отже, фінансовий капітал підприємства як економічна категорія існує об’єктивно і його природа визначається не суспільно-економічною формацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формування підприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньої діяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовується суб’єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно до стратегічних і тактичних цільових настанов цієї системи.

Поняття “фінансовий капітал” на відміну від поняття “капітал” з’явилося в науковому обороті відносно недавно, на початку XX століття після виходу в 1910 році однойменної книги німецького соціаліста Р. Гільфердінга.

Досліджуючи сутність капіталу в нових історичних умовах економічного розвитку провідних країн світу він дійшов висновку, що промисловість стає дедалі залежнішою від банківського грошового капіталу. Відбувається проникнення банківського капіталу в промисловість, у результаті чого відбувається злиття капіталів. Об’єднання банківського капіталу з промисловим він визначив поняттям “фінансовий капітал”. Далі Р. Гільфердінг пише: “фінансовий капітал — це капітал, що