63. Зарплата як вид доходу на працю.

Заробітна плата – грошова винагорода, що виплачується найманим працівникам за використання за їх працю.

Чинники диференціації заробітної плати

Держава, що в законодавчому порядку встановлює мінімальний розмір заробітної плати Рівень продуктивності робочої сили Рівень кваліфікації працівників Трудовий стаж працівників Складність виконуваної роботи Умови праці Інтенсивність роботи Динаміка цін на споживчі товари та послуги Якість і терміновість виконання роботи

Заробітна плата
Номінальна	Реальна
Сума грошей, яку одержують працівники за свою працю за визначений проміжок часу	Кількість товарів та послуг, які можна придбати за отриману номінальну заробітну плату

Форми оплати праці
Погодинна – оплата праці, за якої заробітна плата визначається тривалістю робочого часу	Відрядна – оплата праці, за якої заробітна плата залежить від кількості виконаних операцій або виготовлених товарів за одиницю часу.

64.Товар-елементарна клітинка ринкової господарства.

Товарне виробництво – це організація суспільного господарства, коли окремі продукти виготовляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля – продаж цих продуктів, що стають товарами, на ринку.

Основними рисами товарного виробництва є:

-Суспільний поділ праці;

-Приватна власність на засоби виробноцтва;

-Повна соціально – економічна відокремленість виробників;

-Економічні зв’язки між відокремленість Товаровиробниками через обмін;

-Стихійний таанархічний характер розвитку.

65. Сторони способу виробництва, їх розвиток і взаємозв’язок.

Виробничі відносини. Соціальна природа способу виробництва виявляється у виробничих відносинах. Якого б розвитку не набула техніка, продуктивні сили в цілому, вони не розкривають соціальної сутності виробництва – його мету, стимули людської діяльності, тому й соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені насамперед у виробничих відносинах.

Виробничі відносини – друга сторона способу виробництва – це ті відносини між людьми, які проявляються у відносинах з приводу речей. Вони включають в себе: по-перше, відносини з приводу знарядь, предметів, засобів праці, адже для початку виробничого процесу виробник повинен з’єднатися зі знаряддями праці, а це поєднання може бути різним, в залежності від того, кому належать ці знаряддя – суспільству, групі чи окремій людині.

Отже, відносини власності є головною, визначальною стороною виробничих відносин.

По-друге, відносини людей з приводу речей поширюються і на вироблені продукти, які створені для використання. А для цього вони повинні бути попередньо розподілені, потім обміняні і, насамкінець, спожиті.

Тобто, відносини розподілу, обміну і споживання є важливими складовими виробничих відносин. Але ж ці відносини залежать від власності, визначаються нею. Власник засобів праці завжди присвоює вироблений продукт; в залежності від характеру виробничих відносин вироблені матеріальні блага розподіляються та споживаються або спільно – як у первісному суспільстві, або ж пануюча меншість присвоює додатковий продукт.

№68 Суспільне виробництво

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства

Фази суспільного виробництва Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл; в) обмін; г) споживання. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості. Насамперед тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте. Виробниче споживання - це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільне необхідного продукту. Отже, даний вид споживання фактично означає виробництво. З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб. Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виокремити особисте споживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживацький характер. Якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради особистого споживання.

69. Процент як вид доходу на капітал

Процент - плата, що одна особа (позичальник) передає іншій особі (кредиторові) за те, що останній надає першому в тимчасове користування кошти. Рівень відсотка визначається співвідношенням між попитом і пропозицією на ринку позичкових капіталів і виражається в ставці відсотка, що являє собою відношення величини відсотка до величини грошової позички (обчислюється розраховуючи на рік).

Залежно від строку позички ставки відсотка підрозділяються на короткострокові й довгострокові. Існує також плаваюча процентна ставка - ставка відсотка по середньострокових і довгострокових кредитах, величина якої не фіксується на весь строк кредиту, а переглядається через погодження між кредитором і позичальником.

Розрізняють номінальні й реальні процентні ставки. Реальні ставки відсотка - це номінальні ставки, скоректовані з урахуванням темпу інфляції.

Виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредитором і позичальником відносно величини процента, строків і методів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією. Для відносин з приводу процента характерно те, що вони відображають єдність щодо його сплати та отримання. Сплата процента за використання споживної вартості позичкового капіталу є передачею певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кредитора. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього. Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням - його ставка, або норма. Норма позичкового процента - це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100.