Стаття 328. Підстави набуття права власності

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випли­ває із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 1. Право власності виникає на підставі різноманітних юридичних фактів. Підстави на­буття права власності поділяють на первинні і похідні. Первинні підстави передбачають набуття права власності на річ незалежно від прав на неї інших осіб. До первинних засобів виникнення права власності належать: створення нового майна, привласнення загально­доступних дарів природи, набуття права власності на безхазяйну річ, набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився, знахідка, набуття права власності на без­доглядну домашню тварину, скарб, набуття права власності за набувальною власністю, набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комуналь­ній власності. При використанні похідних підстав право власності засновується на праві власності попереднього власника (договір, спадкування). 2. У ч. 2 ст. 328 ЦК встановлюється загальна презумпція правомірності набуття права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 329. Набуття права власності юридичною особою публічного права

Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених за­коном. 1. Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 81 ЦК юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права (міністерство, департамент, комітет та інші органи ви­конавчої влади, бюджетні установи та державні чи комунальні підприємства тощо) створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення ^га правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією Укра­їни та законом. Однак, на сьогодні жоден закон України не закріплює право власності юридичних осіб публічного права на майно. Тому ст. 329 ЦК має лише декларативне значення.

Стаття 330. Набуття добросовісним набувачем права власності па майно, відчужене особою, яка не мала на це права

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. (Стаття 330 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1255-ІУ від 18.11.2003) 1. Коментована стаття захищає інтереси добросовісного володільця майна, набутого від неправомочної особи. Визначення правової долі майна, набутого добросовісним набува­чем, є вельми актуальним питанням, оскільки зазначена ситуація є дуже поширеною на сьогодні. Володіння (ро55Є5Іо) поділяється на законне (таке, що має законну підставу; наприклад, володіння за договором) та незаконне (володіння без законної підстави). В свою чергу, не­законне володіння поділяється на добросовісне та недобросовісне. Добросовісним є воло­ділець, який не знав і не міг знати, що набуте ним майно відчужене особою, яка не мала на це права. Недобросовісним є володілець, який знав чи повинен був знати про незаконність набуття ним майна. У випадку, коли майно вибуває із володіння власника чи титульного володільця (розез-8ог ^ізїиз) та переходить у чуже незаконне володіння, власник чи титульний володілець мають право витребувати належне їм майно із чужого незаконного володіння шляхом по­дачі до суду віндикаційного позову (ст. 387 ЦК). Однак законом передбачаються випадки, коли віндикаційний позов не підлягає задоволенню. Йдеться про витребування майна у добросовісного набувача. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним догово­ром придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, у добросовісного набувача майна, отриманого за відплатним договором, майно не може бути витребувано, коли воно вибуло з володіння власника чи титульного воло­дільця лише з їхньої волі. Крім того, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рі­шень (ч. 2 ст. 388 ЦК). При цьому не має значення, яке майно набуте добросовісним набу­вачем — рухоме чи нерухоме. Якщо власник чи титульний володілець не мають права на витребування майна у добро­совісного набувача, відповідно до положень ст. 330 ЦК він набуває на нього право власнос­ті. Слід зазначити, що у випадку, коли відповідно до закону власник чи титульний володі­лець втрачають право на подачу віндикаційного позову, вони також не мають права на по­дачу позову про визнання правочину, за яким відбулася передача майна добросовісному набувачеві, недійсним. У безоплатного добросовісного набувача майна власник має право витребувати його у всіх випадках (ч. З ст. 388 ЦК).