Стаття 352. Викуп пам'ятки історії та культури

Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури робить власнику пам'ятки відповідне попередження. Якщо власник пам'ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позо­вом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може постано­вити рішення про її викуп. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом. 1. Коментована стаття регламентує питання щодо викупу пам'яток історії та культури. Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду при­роді, культурній спадщині та в разі недодержання цих вимог відшкодовувати завдані збитки. Зазначена стаття відтворює положення ст. 136 ЦК УРСР 1963 р., внаслідок чого зберігається порядок викупу пам'яток історії та культури, який існував до прийняття ЦК 2003 року. Відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. Всі об'єкти культурної спадщини неза­лежно від форм власності відповідно до їх цінності підлягають реєстрації шляхом зане­сення до Державного реєстру пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Пам'ятка може перебувати в державній, комунальній або приватній власності, при цьо­му пам'ятки археології є державною власністю. Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ят­ками, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним орга­ном у володіння, користування чи управління іншій юридичній чи фізичній особі за наяв­ності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Крім того, Верхов­ною Радою України затверджений перелік пам'яток, які не підлягають приватизації. Ч. 1 коментованої статті встановлює санкції у випадку вчинення власником пам'ятки історії та культури неправомірних дій чи бездіяльності, що можуть призвести до пошко­дження чи знищення пам'ятки. У такому разі відповідний державний орган робить власни­ку попередження, форму і спосіб якого визначає самостійно. Ч. 2 коментованої статті закріплює санкції, які застосовуються до власника пам'ятки історії та культури у випадку, якщо він і після попередження (ч. 1 ст. 352 ЦК) не вживає жодних заходів щодо збереження пам'ятки. У такому разі за позовом відповідного держав­ного органу з питань охорони пам'яток така пам'ятка в судовому порядку може бути ви­куплена. Відповідно до ч. З коментованої статті примусовий викуп може бути застосований також у випадках, коли власник не має можливості створити необхідні умови для збере­ження пам'ятки. Так, у разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Слід зазначити, що державний орган з питань охорони пам'яток не вправі самостійно приймати жодних рішень про позбавлення права власності на пам'ятку, оскільки зазначене рішення може бути постановлено лише судом. Відповідно до ч. 4 коментованої статті викуплена пам'ятка історії та культури пере­ходить у власність держави. При цьому правовий режим її охорони здійснюється відповід­но до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Так, відповідно до ч. 2 ст. 21 вказаного Закону пам'ятка, яка належить особі на праві приватної форми власності, може бути примусово відчужена з мотивів суспільної необхідності за позовом відповідного ор­гану охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законом, за умови поперед­нього і повного відшкодування її вартості. Важливою умовою викупу пам'яток історії та культури є врегулювання питання сто­совно ціни такого майна. Відповідно до ч. 5 коментованої статті викупна ціна пам'ятки іс­торії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.