Антропологія міжнародного приватного права

У зв'язку з тим, що розуміння як ключова категорія юридичної герменевтики ґрунтується на нашій загальній людській природі, великого значення для науки права набуває антропологія. Цілком природно, що і для МПрП юридична антропологія має вагоме значення, позаяк правові колізії (наприклад, так звані «інтерперсональні колізії») найчастіше мають помітний антропологічний аспект. У сучасних умовах неможливо ефективно вирішувати колізії з міжетнічним, міжкультурним і міжцивілізаційним відтінком без урахування досягнень юридичної антропології. Так, наприклад, суддя, котрий вирішує колізію в сфері сімейно-шлюбних відносин, що стосується особливостей поняття родини в традиційному суспільстві (наприклад, у деяких народів і племен Африки), повинен брати до уваги юридико-антропологічну складову цього питання. Як зазначив у своєму творі «Юридична антропологія» французький учений Норбер Ролан, африканський спосіб мислення пропонує специфічне бачення світу, що переважно визначає ставлення до питань власності, договірного права і сімейно-шлюбних відносин. В принципі юридична антропологія може допомогти науці МПрП більш чітко усвідомити залежність правильного і справедливого вирішення колізійних проблем від антропологічної специфіки цих проблем. Однак, на жаль, попри значимість юридичної антропології для науки МПрП, цій науці наразі явно бракує серйозних «колізійно-антропологічних» досліджень.

Феноменологія міжнародного приватного права

Феноменологія також вбачається нам досить перспективним методом науки МПрП, евристичний потенціал якого ще має бути оціненим по достоїнству. Засновниками феноменологічної школи у філософії є Чарльз Пірс і Едмонд Гуссерль.

У своїй класифікації наук американський філософ Пірс поставив феноменологію (фанероскопію) перед логікою як першу філософську науку. Як підкреслював Пірс, «усе, що нам, хто вивчає феноменологію, залишається робити, - це просто відкрити наші духовні очі, добре подивитися на феномен і сказати, які характерні риси завжди присутні в ньому, незалежно від того, чи нав'язаний цей феномен нашій увазі зовнішнім досвідом, або це найбільш безладний сон, або найбільш абстрактний і загальний із висновків науки».

Феноменологія, відповідно до теорії Пірса, «ретельно утримується від усіх спекуляцій щодо будь-яких відносин між її категоріями і фізіологічними фактами, мозковими або іншими. Вона не здійснює ніяких гіпотетичних пояснень, але ретельно уникає них. Вона лише прискіпливо розглядає безпосередні явища і намагається поєднати скрупульозну акуратність з можливо більш широким узагальненням. Зусилля дослідника повинні бути спрямовані на те, аби уникнути впливу будь-якої традиції і будь-якого авторитету, будь-яких підстав вважати, що факти повинні бути такі чи такі, будь-якої моди (fancies); його зусилля мають спрямовуватися на те, аби обмежити себе чесним, прямодушним спостереженням явищ».

На думку українського філософа права професора С.І. Максимова, «феноменологічний напрям у філософії права (у широкому сенсі) може бути представлений як єдність трьох етапів, кожний з яких характеризується виникненням і наступним розвитком відносно самостійних філософських напрямів. По-перше, це застосування феноменологічного методу Гуссерля до права (власне феноменологічний напрям); по-друге, – екзистенціальна феноменологія права; по-третє, – правова герменевтика, заснована на екзистенціально-феноменологічній онтології. При цьому кожний наступний етап спирається на досягнення і базові конструкції попереднього етапу».

Що стосується німецького мислителя Е. Гуссерля, то він розробив метод аналізу «чистої свідомості», тобто позаемпіричних і неісторичних структур («феноменів»), що забезпечують пізнання у всіх його формах і різновидах. Ізолюючи «чисту свідомість» від емпіричної дійсності і почуттєвої практики людей, феноменологічна методологія Гуссерля представила ретельно розроблений інструментарій, який дозволяє феноменологічно витлумачувати різні сторони буття, зокрема право.

Феноменологічна методологія набула досить широкого поширення в науці права. Так, наприклад, Фольфганг Фрідман (Wolfgang Friedman) припускав, що головним завданням юриста-феноменолога є подолання кантіанської антиномії між світом і індивідуальним. Для юриста феноменологічний метод означає дослідження окремих феноменів права; виділення загальної сутності правових доктрин, концепцій, інститутів та їхніх взаємин; а також інтерпретація значення власне феноменів права.

Як вважає американський філософ права Дональд Херманн (Donald H.J. Hermann), головною метою феноменологічного підходу до права є з'ясування правових цінностей і постулатів, ідентифікація їх кінцевих філософських підстав. Феноменологічний підхід визначає сутність правових принципів і інститутів у такий спосіб, який не є ані позитивістським, ані заснованим на природному праві. Він не є позитивістським, позаяк не обмежує аналіз і тлумачення правових систем аспектами, створеними державною владою, або емпіричними даними. Аналогічним чином феноменологічний підхід уникає аналізу, укоріненого в теорії незмінного природного права. Феноменологічний метод прагне до локалізації феноменів права в людській свідомості і з'ясування їхньої природи у свідомості з метою визначення сутності цих феноменів.

В галузі цивілістики досить вдало феноменологічну методологію використовував німецький філософ Адольф Райнах. У своїй праці «Апріорні підстави цивільного права» Райнах обґрунтував ідею апріорного вчення про право, що лежить по той бік юридичного позитивізму і природного права. На думку Райнаха, існує чиста наука про право, «що складається з суто апріорних і синтетичних положень і яка слугує підставою для не-апріорних… дисциплін».

Ось як Райнах пояснює специфіку свого апріорного вчення: «Правові утворення є в наявності незалежно від позитивного права, але вони передбачаються і використовуються цим правом. Тому їхній аналіз, суто іманентне, інтуїтивне прояснення їхньої сутності, може мати значення для позитивно-правових дисциплін. Але і закони, що кореняться в їхній сутності, відіграють у позитивному праві набагато більшу роль, ніж це схильні припускати. Відомо, як часто в юриспруденції говорять про положення, що, не будучи писаним правом, «зрозумілі самі по собі» або «випливають з природи речей» тощо. У переважній більшості випадків при цьому йдеться не про положення, як прийнято вважати, доцільність або правомірність яких відразу стає очевидною, а про закономірності апріорного вчення про право. Це, дійсно, положення, що випливають з «природи» або «сутності» розглядуваних понять».

Вчення Райнаха дає нам надію на відшукання апріорних засад МПрП, на яких має будуватися його наука. Можна висловити припущення, що такими апріорними підставами можуть вважатися категорії, без яких немислимо саме МПрП як простір, час, колізія і автономія волі (lex voluntatis).

Феноменологічний підхід ґрунтується на концепції ейдоса права, суть якої дуже точно розкрив професор С.І. Максимов: «Правовий ейдос – це апріорні структури, які суб'єкт, що пізнає, відкриває у своїй свідомості шляхом бачення сутності правових норм, інститутів, відносин тощо. Можна сказати, що це те загальне, яке виділяється в різних правових системах як їхнє обґрунтування і не залежить від специфіки конкретних явищ, від їхнього соціально-історичного контексту».

Тут ми можемо говорити про доповнення феноменології права його герменевтикою, позаяк ейдос права конкретизується, наповнюється конкретним змістом у процесі застосування права за допомогою тлумачення.

На нашу думку, феноменологічний метод міг би бути конче корисним для МПрП, коли йдеться про вирішення проблеми «конфлікту кваліфікацій», точніше - для створення системи універсальних, автономних понять приватного права (так звана «автономна кваліфікація») на основі концепції правового ейдоса. Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА – добрий приклад перспективності феноменологічного підходу в галузі МПрП з метою уніфікації і гармонізації приватного права.