Сучасні теорії міжнародного приватного права

Згідно з філософією «критичного раціоналізму» англійського філософа Карла Поппера розвиток науки відбувається завдяки процесові висування сміливих теорій (гіпотез) і їхньої критики. Як пише Поппер: «Таким чином, ми можемо сказати, що наука починається з проблем і розвивається від них до конкуруючих теорій, які оцінюються критично. <...> У більшості випадків, і причому у найбільш цікавих, теорія зазнає невдачі, внаслідок чого виникають нові проблеми. Досягнутий при цьому прогрес можна оцінити інтелектуальною відстанню між первісною проблемою і новою проблемою, що виникає з краху теорії».

За справедливим твердженням Поппера, що є слушним і для науки міжнародного приватного права (далі – МПрП), у науки немає «предмета», а «є тільки проблеми, що, звичайно, можуть призвести до виникнення теорій, але яким майже завжди для свого рішення потрібна опора на дуже різні теорії».

Ці слова великого епістемолога і філософа науки цілком придатні і до науки МПрП, розвиток якої також визначається вмінням знайти нову проблему, запропонувати сміливу теорію і піддати цю теорію безкомпромісній критиці. Мабуть, найбільш помітним явищем у цьому плані в науці МПрП була американська «колізійна революція» 50-х років XX століття, яка піддала ґрунтовній критиці усталені традиційні уяви про механізми і способи вирішення колізійних проблем. Однак після розчарування в радикальних проектах «колізійної революції» наступив період своєрідної «контрреволюції» у вигляді повернення до традиційних догм юридичного позитивізму.

У сучасній науці МПрП найбільш помітною науковою течією, як і раніше, лишається позитивістський напрям, який постулює МПрП як частину національного права, що спирається на офіційні джерела права.

Водночас, можна виділити кілька оригінальних концепцій МПрП, які, однак, не набули такого поширення, як позитивістська концепція. Спробуємо охарактеризувати деякі з цих новітніх теорій.

Солідаристська теорія міжнародного приватного права

Однією з таких концепцій є солідаристська теорія французького правознавця Жоржа Сселля (Georges Scelle, 1878-1961), сформульована в руслі соціологічного об'єктивізму. Сселль відкидає поняття державного суверенітету і поширює концепцію солідарності на міжнародне співтовариство. «Міжнародне співтовариство, – відзначає Сселль, – є результатом не співіснування і сусідства держав, а навпаки взаємопроникнення народів за рахунок міжнародної торгівлі (у широкому сенсі)».

По суті, Сселль заперечує існування міжнародного (міждержавного) права. На його думку, міжнародне право слід називати «правом народів». Причому слово «народ» має на увазі сукупність людей. Позаяк, стверджує Сселль, існує одне міжнародне співтовариство, має існувати й одне єдине міжнародне право, або право народів, що містить у собі як міжнародне публічне право, так і МПрП.

Як писав Сселль, «коли законодавець держави, або коли національна юрисдикція встановлюють норми, що регулюють колізії законів або колізії юрисдикцій, вони встановлюють норми міжнародного права… Коли національний суддя виносить рішення в справі між громадянами й іноземцями або між іноземцями, він перестає бути національним суддею і стає міжнародним суддею».