Теорія транснаціонального права

У другій половині XX століття в науці МПрП сформувалися концепції транснаціонального права і сучасного (нового) lex mercatoria.

Одним з перших, хто спробував сформулювати концепцію транснаціонального права, був американський суддя Філіп Джессап (Philip C. Jessup). Джессап запропонував використовувати замість терміна «міжнародне право» термін «транснаціональне право» (transnational law). Відповідно до теорії Джессапа транснаціональне право містить у собі «все право, що регулює дії або події, що виходять за межі національних кордонів». Транснаціональне право, на думку Джессапа, містить у собі публічне і приватне міжнародне право, так само як і «інші норми, що повністю не входять у такі стандартні категорії».

Концепція транснаціонального права, розроблена Джессапом, близька, але не ідентична моністичній концепції Сселля («un Droit intersocial unifie»). Як пише в цьому зв'язку Джессап, «у той час як я згоден з ним (тобто зі Сселлем, – О.М.), що держави не є єдиними суб'єктами міжнародного права, я не впадаю в іншу крайність і не стверджую разом зі Сселлем, що індивіди – це його єдині суб'єкти».

На думку Джессапа, поняття «транснаціональна ситуація» як об'єкт регулювання транснаціонального права містить у собі діяльність індивідів, корпорацій, держав, організацій держав або інших груп.

Розподіл права на різні галузі Джессап вважає чимось штучним і таким, що заважає вирішенню конкретних практичних проблем. Виявляючи прагматизм, властивий американській юриспруденції, він виступає за те, аби виходити не з юридичних абстракцій, а з вимог і обставин конкретної справи. Ось як Джессап формулює специфіку своєї теорії: «Таким чином, транснаціональне право містить у собі як цивільно-правові, так і кримінально-правові аспекти, воно містить у собі те, що ми знаємо як публічне і приватне міжнародне право, воно також містить у собі національне право, як публічне, так і приватне. Не існує жодних причин, чому судовий орган, будь він національним або міжнародним, не повинен мати права вибирати між усіма цими галузями права норму, яку він вважає найбільш відповідною розумові і справедливості для розв’язання якої-небудь конкретної суперечки».

При цьому Джессап закликає керуватися людським досвідом і міркуваннями зручності.

Деякі теоретики МПрП охарактеризували підхід Джессапа як відродження теорії німецького вченого Савіньї.

Різновидом теорії транснаціонального права слід вважати теорію транснаціонального торговельного (комерційного) права або lex mercatoria.

Канадський учений Клер Катлер (Claire Cutler) аналізує транснаціональне торговельне право з погляду його політико-економічного змісту в контексті процесу глобалізації. Відзначаючи помилковість розгляду транснаціонального торговельного права (transnational merchant law) у суто технічних, функціональних і «аполітичних» термінах, Катлер вбачає його політико-економічну сутність у тому, що це право є «центральним і вирішальним медіатором між національним і глобальним політико-правовим порядком у тому плані, що воно дозволяє екстратериторіальне застосування національних законів, так само як національне застосування транснаціонального комерційного права».

«Торговельне право, – пише Катлер, – забезпечує основні норми, що регулюють власність, договір і розв’язання спорів, функціонуючи переважно в дистрибутивних термінах як правова основа глобального капіталізму».

У цьому зв'язку Катлер постулює існування в умовах глобального капіталізму особливого соціального класу – «меркатократії» («mercatocracy» від терміна «lex mercatoria»), що включає в себе транснаціональних комерсантів, юристів, які спеціалізуються в галузі МПрП, а також інших професіоналів та їхні асоціації, урядових чиновників і представників міжнародних організацій. Транснаціональне торговельне право, на думку Катлер, забезпечує норми, практики і загальну мову, що зв'язують і об’єднують цю глобальну корпоративну еліту. З іншого боку, «меркатократія» функціонує на глобальному і локальному рівнях, створюючи нові норми транснаціонального торговельного права, що регулює міжнародну торгівлю і розв’язання міжнародних комерційних суперечок, а також «універсалізує» право за допомогою уніфікації і гармонізації національних комерційних правопорядків. Як складне поєднання публічної і приватної влади «меркатократія» спричинює нівелювання грані між публічними і приватними комерційними акторами, публічною і приватною діяльністю і правом. «Меркатократія» здійснює майже гегемоністський вплив завдяки своїм зв'язкам із транснаціональним капіталом і завдяки своїй монополії на експертне знання й інституціональні структури. Головну небезпеку діяльності «меркатократії» та його транснаціонального торговельного права Катлер вбачає у тому, що вони призводять до того, що сфера публічних інтересів видається за сферу приватних інтересів, відтак, ця сфера виводиться з-під впливу демократичного контролю.