6.5. Старший шкільний вік Загальна характеристика старшого шкільного віку

Закінчення юнацького віку характерезується сформованістю властивостей особистості, які дають змогу молодій людині повною мірою реалізувати себе в професійній діяльності, в майбутній сім’ї, громадському житті. Юність – це процес стабілізації особистості, завершення формування стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного й професійного самовизначення. Юність поділяють на два періоди: рання (старший шкільний вік) та пізня (студенство).

Особливості розвитку особистості старшого школяра

Педагогу необхідно знати, що важливим моментом у становлені особистості старшокласника, є відчуття власного світу, що прявляється в формі переживань власної індивідуальної цілісності та неповторності. Відбувається інтеграція розвитку самосвідомості. На думку Е.Еріксона, юнацький вік тісно пов’язаний з кризою ідентичності – почуття індивідуальної самототожності, цілісності.

Молода людина знаходиться у пошуку самовизначення. При всій складності цього явища основним у ньому є прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе як члена суспільства, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе, власні можливості, своє місце та призначення в житті: Який я є? Що я хочу? Що я можу?

Якщо у підлітковому віці самооцінка визначалась зовнішніми показниками досягнень, оцінкою членів референтної групи, то в юнацькому віці з’являються власні критерії оцінювання власної значущості. Школярі оцінюють себе з позиції власної індивідуальної шкали цінностей.

Навчальний процес необхідно будувати таким чином, щоб у старшокласника була можливість проявляти свою позицію, аргументувати власну точку зору, доводити правильність або помилковість окремих положень, ставити запитання вчителеві, вміти чути позицію та точку зору іншої людини, рецензувати відповіді товаришів, допомагати однокласникам та ділитися власними знаннями з іншими. Вчитель має практикувати вільний вибір завдань, створювати ситуації самоперевірки, використовувати групові форми роботи, дискусію, мозковий штурм, в навчання включати елементи праці та гри тощо.

Вдосконалюється процес самоуправління власною діяльністю. А це дає змогу у навчанні спиратися на власну активність юнака чи дівчини. Поставивши чітко мету, молоді люди здатні контролювати етапи її досягнення, чинити опір зовнішнім перепонам, не відволікатися на побічні зовнішні подразники, регулювати миттєві бажання та прагнення.

Наприклад, юнак планує вступати після закінчення школи до вищого навчального закладу і вибрав предмети, екзамени з яких він буде складати. Для того, щоб підняти рівень знань з певного предмету, він вступив на освітні курси. І хоча йому хочеться поспілкуватися з товаришами, піти з ними на прогулянку, подивитися телевізор тощо, він цей час присвячує навчанню. Або, якщо потрібний предмет викладає “неулюблений” викладач юнак здатен гарно засвоювати його самостійно, розуміючи подальшу необхідність знань.

Мотиви навчання часто пов’язані з майбутньою професійною діяльністю. У навчальному процесі старшокласники вибирають те, що особисто їм здається розумним, цікавим, доцільним та корисним.

Одна з центральних проблем підліткового віку – перебудова стосунків з дорослими та зміна значущих осіб – зберігає своє значення і в період ранньої юності.

Старшокласники прагнуть звільнитися від дріб’язкового контролю та опікування з боку батьків і вчителів, а також частково від встановлених тими норм і правил. У цьому процесі прийнято розрізняти прагнення до автономії у сфері поведінки (потреби і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні самостійні уподобання) та нормативної автономії (потреба і право на власні норми й цінності).

Першою, і порівняно легко, досягається незалежність поведінки дозвілля (звісно, в певних межах). Юнаки і дівчата все більше часу проводять поза домівкою і школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам у спілкуванні.

Емоційна автономність досягається з більшими труднощами, і цей процес дуже суперечливий. Якщо підлітковий вік породжує насамперед проблеми, пов’язані з дисципліною, то рання юність дає найбільше емоційних конфліктів, особливо у стосунках з дорослими. Для того, щоб стати дорослою, молода людина повинна розірвати емоційну залежність від батьків, створити нову складну систему емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама. Це може призвести до охолоджень стосунків з батьками, але це тимчасове явище, емоційний контакт з батьками відновлюється після завершення кризового періоду на новому рівні, якщо, звісно, нетактовність і безцеремонність старших не закриють для них внутрішній світ молодої людини надовго, а то й назавжди.

Процес нормативної автономії теж може протікати достатньо болюче. Юнаки та дівчата палко захищають власні переконання, моральні настановлення та цінності. Вони дуже чутливі до несправедливості з боку вчителів: неоднакове ставлення до учнів, завищення та заниження оцінок, критичні судження щодо їх особистості. Через це вони нерідко займають підкреслено максималістські позиції, висловлюють крайні погляди з того чи іншого питання, сперечаються. Однак за цією поведінкою можна простежити значну залежність у вирішенні серйозних проблем (вибір професії, світоглядних питань, політичних поглядів тощо) від дорослих.

У період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. Старший школяр у спілкуванні реалізує дві протилежні потреби: у відокремленні та в приналежності до певної групи. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга – у взаєминах з однолітками.

Відчуття самотності, переживання власної непотрібності, унікальності, що зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до спільноти й спілкування з однолітками, у товаристві яких, вони сподіваються знайти емоційну теплоту, розуміння, визнання власної значущості тощо. Для молодих людей важливо бути прийнятим однолітками, відчувати для них власну необхідність, мати авторитет. Низький статус у групі корелює з високим рівнем тривожності.

Захист власної незалежності від старших поєднується з вкрай некритичним ставленням до уявлень і цінностей референтної групи та її лідерів. Індивідуальність стверджується через однаковість (в межах референтної групи), у спільному протистоянні комусь іншому.

Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація. Потреба самовиразитись, розкрити власні ставлення, переживання часто домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, служить причиною напруги в стосунках та невдоволеннями ними. Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі, помітно активізуються міжстатеві взаємини, проявляється потреба в коханні, з’являються серйозні захоплення.