КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Корніюк Г.В.

Курс лекцій з навчальної дисципліни:

ОЦІНКА В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

Київ 2012

Тема 1. Історія розвитку оцінки бухгалтерського обліку.

1. Однією з найважливіших особливостей бухгалтерського обліку, що відрізняє його від інших видів обліку (оперативного і статистичного), є обов'язкове застосування грошової оцінки. Під оцінкою розуміють представлення розмірів господарських засобів, їх джерел і результатів господарських процесів в грошовому вимірнику. Але вчені до такого визначення оцінки прийшли не одразу.

Розглянемо історичні аспекти розвитку оцінки. Перші уявлення про оцінку пов'язані з системою облікових регістрів Давнього Риму. Давньоримський архітектор Вітровій при оцінці споруд в будівництві планував щоденно зменшувати їх вартість на одну вісімдесяту частину первісної вартості. Таким чином, при продажу будівель розраховували рівномірний (прямолінійний) знос. В епоху Середньовіччя використовувалися різні види оцінки. Так, в компанії Ф. Датіні власні товари відображалися або за ціною придбання, або за ринковими цінами. Якщо останні були нижчими, то різниця відносилася на рахунок „Збиток по товарах".

Комісійні товари і товари, що прийняті на зберігання, обліковувалися тільки в натуральному вигляді. В компанії Бене товари оцінювались тільки за поточними ринковими цінами.У „Трактаті про рахунки і записи" (1494 р.) Л. Пачолі [14] існують дві протилежні рекомендації щодо оцінки: оцінка за продажними максимально високими цінами і за

собівартістю. Застосування оцінки за продажними максимально високими цінами призводило до систематичного завищення величини капіталу і зменшення суми прибутку, що відображався в звітах. Оцінку за собівартістю Л. Пачолі пропонував застосовувати в поточному обліку. Саме в цей період формується поняття оцінки як елементу методу

бухгалтерського обліку.

В XIX ст. проблеми оцінки цікавили багатьох вчених, серед них: А.Ч. Літллтон,Поларад, Р.де Рувер, Б.С. Ямей та ін. [10]. В своїх наукових працях вони в основному досліджували інвентарний та балансовий методи оцінки. Але в кінці XIX ст. теоретичні положення стосовно оцінки перестали влаштовувати багатьох, виникла необхідність

подальшого вирішення проблеми оцінки та її теоретичного обґрунтування. Саме в цей час в різних країнах зароджуються бухгалтерські школи, які поряд з іншими проблемами обліку досліджують проблеми оцінки. Найбільш впливовими на розвиток облікової думки були італійська, французька, німецька та англо- американська.

Всередині італійської школи чітко виділялися два напрямки - юридичний та економічний. Прихильники юридичного напрямку: Ф. Марчі, Дж. Чербоні, Н. Анастасіо вважали об'єктом обліку не цінності, а права і обов'язки господарюючих суб'єктів, приділяли увагу внутрішнім оборотам.Прихильники економічного напрямку: Дж.Л. Кріппа, Ф. Беста, Р.П. Коффі проголошували оцінку вирішальним фактором обліку, вимагали проведення оцінки за поточними ринковими цінами. Вони стверджували, що переміщення цінностей всередині підприємства не змінює їх обсягу і оцінки. Відповідно, це переміщення не впливає на оцінку економічної роботи підприємства.

Французька школа стояла виключно на базі експериментальної оцінки, що ґрунтувалися на даних фактичних зовнішніх угод. Вчені вимагали відокремлення обліку від впливу суб'єктивізму оцінок, збереження оцінки первинних угод аж до нових угод. Ця школа називала його принципом перманентності інвентарю, при дотриманні якого вплив

суб' єктивізму в оцінці завершується в момент укладання угоди і не може проявитися в новій угоді взагалі. Проте, принцип перманентної оцінки заперечувався не лише практиками, які вважали такий облік практично нездійсненним, але й представниками італійської бухгалтерської школи, зокрема Ф. Бестою, який вважав таку оцінку небезпечною та такою, що дозволяє зберегти в балансі первинну вартість, яка далеко відступала від дійсності. Представники французької школи Е.П. Леоте та А. Гільбо

допускали в книжковому інвентарі переоцінку лише на основі угод, на особливих рахунках порядку та методу, тобто вимагали резервування переоцінок. Пропонували всі цінності оцінювати тільки собівартістю. Представники французької школи були впевненні, що вони, на відміну від італійців, обліковують не документи, не дані і не інформацію, а самі гроші, речі, цінності. В цілому вони розглядали облік з економічної

точки зору. Проте представники економічного напряму не могли пояснити багато записів,в основу яких не відбувається обміном, наприклад, втрата основних засобів не призводять до виникнення прибутку.

Для німецької школи був характерний суб' єктивістський підхід щодо оцінки.

Представник німецької школи В.Ле Кутре зазначав, що не може бути єдиної оцінки всіх об' єктів, в залежності від ролі об' єкта в господарстві, його цінності для підприємства може мінятися і оцінка (наприклад, для основних засобів пропонуєтціна придбання, для товарів - поточні ринкові ціни, для готової продукції - собівартість; а в необхідних випадках можливі експертні оцінки). Інший представник німецької школи І. Крайбіг

також розвивав суб'єктивну оцінку. Він вважав, що кожна стаття балансу повинна оцінюватися за тими принципами, які в найбільшій мірі підходять для неї. Вважав, що різні цінності відіграють різну роль в господарстві і тому безглуздо відображати їх в однаковій оцінці. Пропонував основні засоби, сировину та матеріали оцінювати за собівартістю, товари та предмети, що призначені для реалізації, - за продажною ціною.

І.Ф. Шер зазначав, що проблема оцінки розглядається в літературі як одна з найважливіших і найскладніших проблем всієї балансової справи. Тому в питанні про оцінку полягає вся сутність правдивості, що вимагається від балансу як по відношенню до майнового стану згідно з майновим балансом, так і по відношенню до відомостей про дійсно отриманий доход з результативного балансу. Він вважав правильним застосовувати оцінку за поточними цінами, однак рекомендував оцінку за принципом мінімальних цін (якщо собівартість вище продажної ціни, то обирається остання, якщо продажні ціни вище

собівартості, то вона і служить для оцінки). Хоча зазначав, що подібна оцінка, а також створення багаточисельних резервів призводили до появи прихованих джерел. Визнавав, що ця політика швидко переходить в пряму фальсифікацію, при цьому остання не

відокремлена від комерційної практики. Е. Шмаленбах запропонував динамічний баланс, основну роль якого бачив у відображенні результатів і виявленні прибутку. Допускав оцінку основних засобів за

ціною придбання, матеріалів і готової продукції - за нижчою ціною.

Ф. Ляйтнер запропонував класифікацію методів оцінки, згідно з якою ціни поділяв на абсолютні (поточні і продажні, останні можуть бути договірними і ринковими) і відносні (облікові, номінальні, калькуляційні, прейскурантні, за середніми цінами, за собівартістю). Перші засновані на суто абсолютних даних, другі вводяться штучно з метою успішного функціонування бухгалтерського обліку. В англо-американській школі до появи акціонерних товариств (середина XIX ст.)

переважав принцип інвентарної оцінки (переоцінки цінностей). З розповсюдженням акціонерних товариств власники надавали перевагу найбільшій сумі прибутку і максимальній величині дивідендів. Однак такий підхід зачіпав інтереси кредиторів. Серед представників цієї школи слід відмітити, наприклад, Ф. Пікслея, який виступав за оцінку

за собівартістю, оскільки бухгалтер має підтримувати оцінку активів на початковому рівні і дозволяє правильно визначити кінцевий фінансовий результат. Він підкреслював, що незмінність оцінки (перманентність інвентарю) призводить до утворення прихованих резервів, але це виправдано двома причинами: 1) не можна вважати фінансовим

результатом те, що не виявлено в грошах; 2) підприємство має користуватись фінансовою автономією.

Наступний представник цієї школи Р. Фішер вперше чітко визначив ідею

бухгалтерського номіналізму - оцінку за собівартістю. Зазначав, що всі об' єкти бухгалтерського обліку повинні бути виражені в грошовому виразі однакової купівельної сили. Таким чином, передбачалась постійна переоцінка цінностей, відображених в обліку.

Стверджував, що засобами переоцінки мають бути індекси цін. Говорив, що інфляція — це „хвороба", яка зникає при застосуванні індексів. Е. Купер дав найбільш повне теоретичне обґрунтування принципу інвентарної оцінки (переоцінки цінностей). Розглядав прибуток як приріст активу, після того, як його вартість одержить справедливу і несуперечливу закону оцінку. Таким чином, трактував прибуток як такий, що не випливає з бухгалтерських документів, а пояснювався як

реальний приріст багатства - власності підприємства.

Г. Свіней стверджував, що оцінка залежить від цілей господарської діяльності підприємства.

Цікавими були погляди також і російських вчених на оцінку. Так засновник російської школи К.І. Арнольд (1775-1845 рр.) пропонував оцінку за поточними цінами.Він виступав проти оцінки товарів за купівельними цінами або за собівартістю.

Е.О. Мудров і О.П. Рудановський відстоювали метод оцінки за собівартістю як єдиний правильний метод в бухгалтерському обліку.

Л.І. Гомберг пов' язував оцінку з цілями обліку. Дав одну з перших класифікацій видів оцінок (первісна, ринкова, відновлювальна, номінальна, експертна, pro memorie (для пам' яті), залишкова, правова). Зазначав, що єдино правильною може бути оцінка

матеріальних цінностей за їх собівартістю. І.Р. Ніколаєв зазначав, що ні оцінка запоточними ринковими цінами, ні оцінка за ціною придбання (собівартістю) точного уявлення про майновий стан господарства на даний момент часу дати не можуть.

Стверджував, що при застосуванні мінімальної (найменшої) оцінки можна одержувати баланс, який перекручує дійсність.

Отже, протягом всього періоду існування російської бухгалтерської школи,починаючи з моменту її заснування К.І. Арнольдом, який відстоював оцінку за поточними цінами, розвивались і співіснували теорії об' єктивних, суб' єктивних і книжкових оцінок,а також мали місце жваві дискусії щодо застосування в обліку оцінки за собівартістю та за

поточними (продажними) цінами.Питання оцінки активів широко обговорювалися і в радянському бухгалтерському

обліку, в якому застосовували оцінку майна за первісною вартістю (фактичною собівартістю). Оцінка за собівартістю розвивалася бухгалтерському обліку з кінця XIX і

до початку XX ст.

Слід також зазначити, що поряд з оцінкою майна за фактичною собівартістю в поточному бухгалтерському обліку використовувались облікові ціни, якими виступали:

планова собівартість, прейскурантні ціни, фактурні ціни постачальників. Це зазначають в своїх підручниках з бухгалтерського обліку того часу В. Макаров, М. Белоусов, Т.С.Мітюшкін, М. Вейсман, Н. Чембер, Є. Свідерський, П. Єфімцев, В. Сопко, В. Палій та ін. Однак використання цих методів не дозволяло враховувати інфляцію і реальну ринкову вартість активів на момент складання балансу. За кордоном широкого розповсюдження одержав принцип мінімальної оцінки, в основу якого було покладено консерватизм. Згідно з цим принципом майно оцінювалося або за ціною придбання (собівартістю), якщо вона менше ціни продажу (різниця трактувалася як можливий прибуток), або за ціною реалізації, якщо вона менше ціни придбання (різниця -прихований збиток - трактувалася як виникнення потреби).

З переходом економіки до ринкових відносин проблема оцінки об'єктів

бухгалтерського обліку набуває виключно важливого значення.

Сьогодні у зв'язку переходом на національні стандарти на шляху інтеграції України в міжнародне суспільство широко застосовуються такі варіанти оцінки:

-за первісною вартістю (витрати на придбання конкретного об'єкта) (ФІФО — такий метод застосовується сьогодні в П(С)БО 9, щодо оцінки запасів що вибувають);

-за чистою вартістю реалізації (П(С)БО 10);

-за приведеною вартістю (дисконтована величина майбутніх грошових надходжень від реалізації об'єкта в результаті комерційної операції);

-за справедливою вартістю (П(С)БО 19 (визначення справедливої вартості), П(С)БО 7, 8, 9 (у разі безоплатного отримання активів), П(С)БО 30, П(С)БО 32 (щодо інвестиційної нерухомості).

В сучасних умовах набуває широко розповсюдження в бухгалтерському обліку концепція практичного застосування справедливої вартості. Оцінка майна за ринковою вартістю в світовій практиці застосовувалась, наприклад, у Великобританії ще в XIX ст., а переоцінка основних засобів до рівня ринкової вартості проводилася у компаніях США ще у 1940-х рр.

Сьогодні в системі МСФЗ оцінка за справедливою вартістю є однією з

пріоритетних. У світовій практиці можливі три підходи до оцінки справедливої вартості:

- ринковий:

сукупність методів оцінки вартості об'єкта, що ґрунтуються на інформації

о реальних угодах на ринках;

-доходний:

сукупність методів оцінки вартості об'єкта, що ґрунтуються на визначенні

майбутніх доходів від об' єкта оцінки;

-витратний:

сукупність методів оцінки вартості об'єкта, що ґрунтуються на

визначенні витрат, необхідних для відновлення об' єкта оцінки з врахуванням зносу.

Найчастіше всього використовується доходний метод оцінки, що ґрунтується на визначенні дисконтованої вартості і дає додаткові можливості для використання показників фінансової звітності.

На жаль, в Україні поняття справедливої вартості відсутнє в ряді національних стандартів, пов'язаних з обліком активів, наприклад, в П(С)БО 7, 8, 9, не враховується достатньо в обліковій політиці і не повністю розкривається у фінансової звітності, що не дає можливість задовольнити інформаційні потреби інвесторів, отримати необхідну

інформацію з метою приваблення капіталу.

Крім того, облік за справедливою вартістю тягне за собою більшу відповідальність керівництва компаній та аудиторів, потребує високої професійної підготовки бухгалтерів,

що складають фінансову звітність

2. Оцінка - визначення

Оцінювання — спосіб вартісного визначення господарських фактів — явищ і процесів. З допомогою оцінювання натуральні (речові та трудові) характеристики перетворюють на вартісні. Вартісне оцінювання господарських фактів — явищ і процесів є передумовою їх запису у системі бухгалтерських доказів — документів, реєстрів (рахунків) та звітності.

Основні прийоми оцінювання господарських фактів у господарському обліку регламентуються законодавством і є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій. Відповідна оцінка — визначальна, і завдяки їй можна узагальнювати показники, дані різних підприємств у межах регіонів і держави.

У процесі господарювання застосовуються такі оцінювання господарських фактів: за історичною вартістю, ринковою вартістю; за фактичною собівартістю; за бізнес-плановою вартістю; за собівартістю; оптовими, договірними, роздрібними цінами; умовними цінами (у межах одного господарства); вартістю придбання — початковою вартістю тощо.

У бухгалтерському обліку діє принцип оцінювання за фактичною (історичною) собівартістю. Вона найповніше розкриває індивідуальні витрати, чим забезпечується реальна основа об’єктивного відображення майнового стану господарства та визначення результатів його роботи. Фактична собівартість у бухгалтерському обліку — основна оцінка господарських фактів.

Вартісна оцінка в бухгалтерському обліку є загальним вимірником, який дає змогу узагальнити всі господарські факти — явища та процеси.

Вартісне оцінювання є складовою методу бухгалтерського обліку та його принципом, за відсутності якої бухгалтерський облік за двоїстою (подвійною) системою не може здійснюватися.

Положенням (стандартам) про бухгалтерський облік та фінансові звіти підприємствам і організаціям визначено такі грошові оцінки активів у звітах:

1. Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання.

2. Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент.

3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації.

4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об’єкт (стаття) під час звичайної діяльності підприємства.

Основою оцінювання активів для складання фінансових звітів є історична собівартість. Вона комбінується з іншими оцінками. Наприклад, запаси, як правило, відображаються за найнижчою з двох оцінок — собівартістю або чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери можуть відображатися за ринковою вартістю. А довгострокові борги дебіторів відображаються за їх теперішньою вартістю. Деякі підприємства використовують як основу поточну собівартість у відповідь на нездатність облікової моделі історичної собівартості відображати вплив зміни цін на немонетарні активи. Тому найчастіше застосовують такі методи.

Основні засоби оцінюються за початковою вартістю (яка відповідає фактичній собівартості), але так, що в будь-який час можна визначити їх остаточну вартість, тобто відкинувши зношену частину основних засобів.

Товари на підприємствах роздрібної торгівлі оцінюються за роздрібними цінами, але так, щоб у будь-який час можна було визначити їх фактичну собівартість.

Незавершене виробництво оцінюється за фактичною собівартістю, а відходи виробництва — за цінами можливого їх використання в господарстві або реалізації; сировина — за цінами, передбаченими договором.

Сировина і матеріали (основні і допоміжні), паливо, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети, товари на підприємствах оптової торгівлі, готова продукція оцінюються за фактичною собівартістю їх придбання або виробництва.

Проте в поточному обліку для спрощення техніки облікової реєстрації й одержання деяких додаткових відомостей ці цінності дозволяється обліковувати не лише за фактичною, а й за плановою собівартістю (з відокремленим обліком відхилень фактичної собівартості від планової) або за оптовими цінами (з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат), тобто в такому порядку, який дає змогу на кінець звітного періоду (місяця, року) визначити їхню фактичну вартість. Грошова оцінка є передумовою, за наявності якої бухгалтерський облік може здійснюватись, і виконує функцію загального вимірника засобів, прийнятого в народному господарстві.

3. Оцінка як система вартісного виміру

Бухгалтерський облік нерідко називають вартісним, підкреслюючи те, що в цьому обліку відображаються лише такі об'єкти, які мають вартісну оцінку. Саме застосування вартісної оцінки дає можливість зіставити та узагальнити різнорідні засоби та економічні явища, порівняти витрати підприємства з виручкою, виявити результати його роботи. Отже, такі важливі економічні показники, як собівартість, прибуток, рентабельність базуються на вартісній оцінці. З цією метою використовуються такі елементи методу бухгалтерського обліку як оцінка і калькуляція.

Оцінка — це спосіб вираження за допомогою грошового вимірника наявності та руху господарських засобів.

Математичне вираження цього способу є таким:

Кількість ■ Ціна за одиницю = Вартість

У діяльності підприємства виділяють:

1) купівельну вартість — вартість, за якою підприємство придбало товарно-матеріальні та інші цінності;

2) продажну вартість — вартість, за якою воно реалізовує (продає) товар;

3) собівартість готової продукції або послуг — суму виробничих та інших витрат на виготовлення конкретної продукції на конкретному підприємстві.

Оцінка є складовим елементом методу бухгалтерського обліку і не тільки тісно пов'язана з усіма іншими елементами, але є передумовою їхнього функціонування. Так, складання балансу передбачає обов'язкову умову застосування грошового вимірника, тобто грошову оцінку засобів. У свою чергу, відображення операцій у відповідних документах, на рахунках, проведення інвентаризації та складання звітності неможливе без їхнього вимірювання, узагальнення та підрахунку у грошовому вираженні.

Оцінка різних об'єктів обліку — активів, зобов'язань, капіталу, господарських процесів — визначається у відповідних стандартах бухгалтерського обліку. Для кожного виду активів, як правило, зазначається декілька ситуацій, в яких здійснюється оцінка активів: оцінка при придбанні (виготовленні), оцінка при вибутті, оцінка на дату балансу (на кінець звітного періоду). Оцінка придбання здійснюється за первісною вартістю, яка, як правило, є історичною (фактичною) собівартістю активу, за якою він зараховується на баланс підприємства. Оцінка за справедливою вартістю — сума, за якою можна здійснити обмін активу або оплату зобов'язання в результаті операції між зацікавленими та незалежними сторонами. Вона застосовується в таких випадках як безоплатне одержання активів, внесення активів до статутного капіталу (за умови погодження вартості з засновниками), обмін активами та інше.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке формулювання оцінки: це процес визначення грошових сум, за якими мають визнавати і відображати елементи фінансових звітів у балансі та звіти про прибутки і збитки. Тому бухгалтерський облік має забезпечити реальну, фактичну картину наявності господарських засобів і стану господарських процесів.

Таким чином, грошова оцінка є самою суттю бухгалтерського обліку. Від її обґрунтованості та правильного застосування залежить об'єктивність характеристики наявних ресурсів та ефективності їх використання, точність визначення результатів роботи кожного підприємства. Досягнення цього забезпечується дотриманням найважливіших принципів оцінки — її реальності та однаковості.

Реальність оцінки відображає відповідність грошового виразу вартості об'єкта затратам живої та уречевленої праці, вкладеної в нього. З цією метою всі натуральні та трудові показники переводять у грошові за допомогою діючих цін, розцінок та інших атрибутів. Відтак реальність оцінки передбачає своєчасну та належним чином обґрунтовану калькуляцію собівартості виготовленої продукції. Чинними положеннями про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, які є обов'язковими для всіх підприємств та установ, передбачено, що для відображення в бухгалтерському обліку та звітності майно та господарські операції оцінюються в національній грошовій одиниці України — гривні, підсумовуванням проведених витрат.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОЦІНКИ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ

Виявлено проблемні питання оцінки в бухгалтерському обліку, здійснено критичний аналіз та систематизовано виявлені напрями дослідження на основі проведення бібліографічного дослідження

наукових і спеціалізованих видань економічного спрямування

Постановка проблеми. Економічні перетворення, що здійснюються в Україні, нерозривно пов’язані з пошуком принципово нових методів організації та управління діяльністю суб’єктів господарювання. Це вимагає адекватних змін у системі бухгалтерського обліку і, відповідно, зумовлює необхідність удосконалення методики формування бухгалтерської інформації, яка використовується для прийняття управлінських рішень. Важливе значення для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку, а отже, фінансової звітності має вибір і застосування обґрунтованих методів оцінки в бухгалтерському обліку.Методологія вартісного вимірювання була і залишається однією із складних проблем бухгалтерського обліку як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Для удосконалення концепції розвитку вітчизняного бухгалтерського обліку і облікової оцінки як її важливої складової необхідним є дослідження еволюції проблемних питань оцінки у взаємозв’язку з розвитком бухгалтерського обліку та зміною інформаційних запитів користувачів бухгалтерського обліку, а також особливостями етапів розвитку економіки. Сучасна економічна наука має вагомі надбання з питань оцінки, проте теоретичні напрацювання і практичні рекомендації вирішують не всі проблемні питання даного напряму, що актуалізує необхідність систематизації наукових досліджень. Оцінка в бухгалтерському обліку є одним з найбільш суперечливих питань, яке цікавить як теоретиків, так і практиків облікової справи. В результаті дискусій про пріоритетність тих чи інших методів оцінки в бухгалтерському обліку, які велися протягом багатьох століть і продовжуються нині, теорія і практика запропонувала різні концептуальні підходи до методів оцінки як бази для застосування різноманітних способів оцінки в бухгалтерському обліку. Вибір способів оцінки безпосередньо впливає на комерційний успіх діяльності суб’єкта господарювання. Від оцінки об’єктів бухгалтерського обліку залежить формування повної, правдивої і достовірної інформації про діяльність підприємства та його фінансовий стан. Варто відмітити, що проведення комплексного аналізу науково-практичних видань за тематикою, присвяченою оцінці у бухгалтерському обліку, сприятиме якісному удосконаленню методики наукового дослідження як на теоретичному, так і практичному рівнях. Відсутність єдиної класифікації оцінок. Класифікація оцінки є вихідним моментом її застосування і відображення результатів в бухгалтерському обліку. Розгляд видів оцінки є важливим для вивчення економічної сутності оцінки, оскільки виділення обґрунтованих ознак класифікації, сприяє вищому ступеню її пізнання. Порівняння існуючих класифікацій дозволило зробити висновок про відсутність одностайної думки серед дослідників стосовно видів оцінки. Пріоритетною повинна бути класифікація оцінок для виконання завдань бухгалтерського обліку з урахуванням економічної сутності оцінки. Проте, існуючі економічні класифікації оцінок мають недоліки, зокрема, недостатню деталізацію окремих складових. Необхідність вибору з широкого спектру адекватного способу оцінки об’єктів бухгалтерського обліку та необхідність закріплення способу оцінки в обліковій політиці підприємства. Об’єктивна варіативність способів оцінки зумовлена функціями бухгалтерського обліку для конкретного підприємства і запитами користувачів бухгалтерської звітності в певній економічній ситуації. На вибір методу оцінки об’єктів бухгалтерського обліку впливає ряд факторів: зовнішніх, пов’язаних з особливостями функціонування економіки країни, розвитком ринкових відносин, системою оподаткування, та внутрішніх, які визначаються організаційними особливостями та специфікою діяльності суб’єкта господарювання. Важливе значення оцінці необхідно приділити в ході формування облікової політики , оскільки при вартісному вимірюванні об’єктів бухгалтерського обліку виникають проблемні питання, пов’язані з вибором найбільш оптимального методу оцінки, її впливу на вартість майна і зобов’язань, розмір прибутку та економічного ефекту діяльності суб’єкта господарювання. Тому для реалізації триєдиного завдання бухгалтерського обліку та запобігання виникненню небажаних ситуацій на підприємстві необхідним є затвердження Положення про облікову політику з обов’язковим зазначенням пріоритетного методу оцінки об’єктів бухгалтерського обліку. Для сучасної системи бухгалтерського обліку характерним є розширення діапазону методів оцінки. Все більшої популярності як в Україні, так і за кордоном набуває оцінка за справедливою вартістю, застосування якої суперечить принципу консерватизму в бухгалтерському обліку. Вітчизняні дослідники віддають перевагу оцінці за витратним підходом, який є обґрунтованим і документально підтвердженим, а зарубіжні – оцінці за справедливою вартістю, яка є суб’єктивною за своїм характером (крім відображення фактично здійснених господарських операцій передбачає розкриття потенційних можливостей підприємства). Невирішеними залишаються такі аспекти застосування оцінки за справедливою вартістю, як уточнення сутності зазначеного поняття, пошук чіткого алгоритму розрахунку справедливої вартості та її застосування в бухгалтерському обліку Необхідність організації дієвого внутрішнього контролю оцінки в бухгалтерському обліку. Раціональна організація бухгалтерського обліку неможлива без налагодження дієвої системи контролю на підприємстві. В сучасних умовах господарювання ефективно налагоджений внутрішній контроль сприяє підвищенню достовірності бухгалтерської інформації. Зокрема, від обґрунтованого вибору методу оцінки залежить достовірність отриманої користувачами фінансової звітності інформації, яка необхідна для прийняття управлінських рішень. Якість системи контролю зростає при автоматизації ведення бухгалтерського обліку. Застосування комп’ютерної форми ведення бухгалтерського обліку дозволяє скоротити обсяги облікових робіт і одночасно збільшити оперативність облікових даних, розширити аналітичні можливості економічної служби підприємства з метою забезпечення керівництва необхідною інформацією для прийняття управлінських рішень.

Висновки та перспективи подальших досліджень.

На основі проведеного аналізу публікацій в українських, російських і польських науково-практичних видань встановлено, що для вітчизняної та зарубіжної практики ведення бухгалтерського обліку характерним є ряд спільних проблемних питань. Зокрема, проблема квантифікації вартості в бухгалтерському обліку, узгодження термінологічного апарату оцінки, відсутність єдиної класифікації оцінки, запровадження методів оцінки, задекларованих в МСФЗ, без їх адаптації до особливостей вітчизняної системи бухгалтерського обліку, необхідність вибору з широкого спектру адекватного способу оцінки об’єктів бухгалтерського обліку та закріплення способу оцінки в обліковій політиці підприємства, застосування оцінки за справедливою вартістю в бухгалтерському обліку, необхідність організації дієвого внутрішнього контролю оцінки в бухгалтерському обліку, необхідність удосконалення системи вартісного вимірювання таких об’єктів бухгалтерського обліку, як інтелектуальна власність, інвестиційна нерухомість, фінансові інструменти тощо. Вивчення актуальних проблем застосування оцінки в бухгалтерському обліку у Україні, Росії та Польщі дозволило виявити пріоритетні напрями удосконалення організації та методики оцінки різних об’єктів бухгалтерського обліку. У цілому подальший розвиток теорії та практики бухгалтерського обліку в даних напрямах сприятиме усуненню неконвенційності понятійного апарату, розробці єдиних методологічних принципів і підходів до оцінки в бухгалтерському обліку та підвищенню достовірності інформації про результати діяльності та фінансовий стан підприємств.