3.1.2. Зміна тонусу м'язів.

У ранньому дитинстві спостерігається сильна напруга деяких м'язів, наприклад м'язів кистей рук і згиначів стегна, що пов'язано з участю скелетної мускулатури в генерації тепла в спокої. Цей тонус м'язів має рефлекторне походження і з віком зменшується.

Тонус скелетних м'язів проявляється в їх опорі активної деформації при стисненні і розтягуванні. У віці 8-9 років у хлопчиків тонус м'язів, наприклад м'язи задньої поверхні стегна, вище, ніж у дівчаток. До 10-11 років м'язовий тонус зменшується, а потім знову значно зростає. Найбільше збільшення тонусу скелетних м'язів відзначається у підлітків 12-15 років, особливо хлопчиків, у яких він досягає юнацьких значень. При переході від преддошкільного до дошкільного віку відбувається поступове припинення участі скелетних м'язів у вироблення тепла в спокої. У стані спокою м'язи все більше розслаблюються.

На відміну від довільної напруги скелетних м'язів процес їх довільного розслаблення досягається важче. Дана здатність з віком збільшується, тому скутість рухів зменшується у хлопчиків до 12-13 років, у дівчаток - до 14-15 років. Потім відбувається зворотний процес: скутість рухів знову збільшується з 14-15 років, при цьому у юнаків 16-18 років вона значно більше, ніж у дівчат.

3.2.3. Вікові закономірності розвитку моторики.

Віковою фізіологією зібраний величезний фактичний матеріал про вікові закономірності розвитку моторики дітей та підлітків.

Найзначніші зміни рухової функції спостерігаються в молодшому шкільному віці. Відповідно до морфологічних даних нервові структури рухового апарату дитини (спинний мозок, провідні шляхи) дозрівають на самих ранніх етапах онтогенезу. Щодо центральних структур рухового аналізатора встановлено, що їх морфологічне дозрівання відбувається у віці від 7 до 12 років. Крім того, до цього часу досягають повного розвитку чутливі і рухові закінчення м'язового апарату. Розвиток же самих м'язів і їх зростання тривають до 25-30 років, чим і пояснюється поступове підвищення абсолютної сили м'язів.

Таким чином, можна сказати, що основні завдання шкільного фізичного виховання треба встигнути максимально повно вирішити за перші вісім років навчання дітей в школі, інакше будуть втрачені найпродуктивніші вікові періоди для розвитку рухових можливостей дітей.

Період 7-11 років. Дослідження показують, що школярі в цей період мають відносно низькі показники м'язової сили. Силові і особливо статичні вправи викликають у них швидке стомлення. Діти молодшого шкільного віку більш пристосовані до короткочасних швидкісно-силових вправ, проте їх слід поступово привчати до збереження статичних поз, що позитивно впливає на поставу.

Період 14-17 років. Цей період характеризується найбільш інтенсивним зростанням м'язової сили у хлопчиків. У дівчаток ріст м'язової сили починається дещо раніше. Найбільш яскраво ця різниця в динаміці розвитку м'язової сили проявляється в 11-12 років. Максимальний приріст відносної сили, тобто сили на кілограм маси, спостерігається до 13-14 років. Причому до цього віку показники відносної сили м'язів хлопчиків значно перевершують відповідні показники у дівчаток.

Витривалість. Спостереження показують, що діти 7-11 років мають невисокий показник витривалості до динамічної роботи, однак з 11-12 років хлопчики та дівчатка стають більш витривалими. До 14 років м'язова витривалість становить 50-70%, а до 16 років - близько 80% витривалості дорослої людини.