4. Основні джерела, причини і наслідки небезпек.

Серед джерел небезпеки виділяють три групи чинників: природні, техногенні та соціальні. До групи природних чинників небезпеки відносяться: кліматичні, грунтові, геоморфологічні та біотичні.

Кліматичні чинники небезпеки залежать від надходження сонячної радіації до поверхні Землі, переміщення повітряних мас, коливання атмосферного тиску, розподілу тепла та вологи, які викликають різкі похолодання та настання спеки, проливні дощі, бурі, урагани, шторми та ін.

Ґрунтові чинники небезпеки визначаються особливостями різних типів грунтів, можливостями виникнення ерозій, зсувів, обвалів, утворення ярів. Руйнування грунтів може створити загрозу для с/г, шляхів сполучення, водопостачання, житлових та виробничих будівель тощо.

Геоморфологічні чинники небезпеки викликані особливостями будови геологічних структур надр Землі, рельєфом, схильністю до землетрусів, вулканічної діяльності та ін.

Біотичні чинники небезпеки враховують вплив на людину, рослин, тварин, вірусів, мікробів. До них можна віднести загрозу здоров'ю та життю людини з боку хижих звірів, отруйних рослин та тварин, перенесення інфекцій комахами та хворими тваринами.

До чинників небезпеки в техногенній сфері відносяться технічні, санітарно- гіп'єнічні, організаційні та психофізіологічні.

Технічні чинники небезпеки визначаються рівнем надійності устаткування, застосуванням в його конструкції захисних загороджень, запобіжних пристроїв, засобів сигналізацій та блокування, досконалістю технологічних процесів тощо.

Санітарно-гігієнічні чинники небезпеки виникають при підвищеному вмісті в повітрі робочих зон шкідливих речовин, недостатньому чи нераціональному освітленні, підвищеному рівні шуму, вібрації, незадовільних мікрокліматичних умовах, наявності різноманітних випромінювань вище допустимих рівнів, порушенні правил особистої гігієни та ін.

Організаційні чинники небезпеки характеризують структуру виробничих взаємозв'язків, систему правил, норм, інструкцій, стандартів стосовно виконання робіт, організацію нагляду за небезпечними роботами, використанням устаткування, механізмів та інструменту за призначенням. Психофізіологічні чинники небезпеки визначаються втомою працівників через надмірну важкість і напруженість роботи, монотонність праці, хворобливим станом людини, її необережністю, неуважністю, неосвіченістю, невідповідністю психофізіологічних даних працівника використовуваній техніці чи виконуваній роботі.

7

До чинників небезпеки в соціальній сфері відносяться державно-правові, етно-соціальні, інформаційні, психологічні.

Державно-правові чинники небезпеки обумовлені відсутністю або ж недостатньою розробкою законодавчо-правової бази, загальнообов'язкових норм поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою, а також слабкою державною гарантією охорони правопорядку. Це призводить до зростання тероризму, злочинності та криміналізації суспільства. Інформаційні чинники небезпеки визначаються надмірним інформаційним тиском на суспільство. Цей чинник небезпеки особливо сильно почав проявлятись останнім часом.

Психологічні чинники небезпеки проявляються в порушеннях поведінки і діяльності людей, а також її психологічних характеристик. Поява психічно неврівноважених людей, маніяків, терористів, сект, антисоціальних угруповань створює небезпеку для нормальної життєдіяльності суспільства. Небезпека, причини, наслідок - це основні характеристики подій. Такими подіями можуть бути надзвичайні ситуації: аварії, катастрофи, пожежі, нещасні випадки.

Умови, при яких потенційна небезпека реалізувалася в небажану подію, називаються причинами. Причини характеризують сукупність обставин, внаслідок яких небезпека реалізується і призводить до тих чи інших небажаних наслідків або матеріальних збитків.

Форми небажаних наслідків подій та матеріальні збитки можуть бути різноманітними. Це можуть бути травми різної тяжкості, захворювання, руйнування будівель, споруд, шкода навколишньому середовищу та ін. Наслідками реалізованої небезпеки за характером завданих людині ушкоджень є: рани, переломи, опіки, кровотечі, вивихи, відрив частин тіла і

їх сплющення, ураження електричним струмом, отруєння (газами і отруйними речовинами), обмороження і теплові удари. Ці наслідки можуть бути з видимими ознаками - відкриті переломи, рвані рани і без видимих ознак - струс головного мозку, отруєння газами, ураження електричним струмом.

Небажана подія, яка реалізувалася, має з однієї сторони соціальні і економічні наслідки, з іншої фізіологічні і моральні.

Соціальні наслідки - це погіршення стану здоров'я людей і зниження рівня працездатності, погіршення соціально - психологічних відносин в колективі. Економічні наслідки вимірюються матеріальними витратами на ліквідацію прояву небезпеки і компенсацію за заподіяну людині шкоду.

Моральні наслідки - несумірні, нічим не вимірюються, так як компенсувати їх неможливо, особливо при інвалідному чи смертельному випадку. Психофізіологічні наслідки - порівнюють з тією кількістю часу, який необхідно для повного відновлення здоров'я травмованої людини.

Виходячи з аксіоми про потенційну небезпеку в процесі трудової діяльності, створюється тріада "небезпека-причини-небажані наслідки". Так наприклад:

2. Отрута (небезпека) - помилка провізора(причина)- отруєння (небажаний наслідок).

3. Електричний струм (небезпека) - коротке замикання (причина) - ураження електричним струмом (небажаний наслідок).

4. Алкоголь (небезпека) - надмірне вживання (причина) - біла гарячка (небажаний наслідок).

5. Автомобіль (небезпека) - несправні гальма (причина) - зіткнення (небажаний наслідок).

Тому в основі профілактики будь-якої події повинен проводитися пошук причин, внаслідок яких небезпека реалізувалася небажаними наслідками. Небезпеки явні та приховані мають певні зовнішні просторові області прояву. Такі області прийнято називати небезпечними зонами. Вони бувають постійними, тимчасовими або випадковими.

Однією з умов реалізації небезпек в небажані наслідки є перебування людини в межах небезпечної зони. Однак, якщо в такій зоні буде відповідно організована діяльність і людина буде діяти у відповідності з правилами та нормами безпеки, а технічні системи будуть працювати справно, як правило, небезпечних подій не повинно бути.

Другою необхідною умовою реалізації небезпек в небажані .наслідки є порушення правил та норм безпеки - неправильні дії особистого, організаційного чи технічного порядку, які проявилися в той момент, коли людина знаходилася в небезпечній зоні.

При розслідуванні причин і обставин нещасних випадків, як правило, аналізуються технічні упущення та умови організації виробничої діяльності і дуже мало розглядаються психологічні чинники та закономірності поведінки людини (людський фактор).

Виникає запитання, чому людина, якій від природи притаманний інстинкт самозбереження та самозахисту, так часто реалізує небезпеку в небажані

наслідки. Якщо людина психічно здорова то вона без приводу ніколи не стане прагнути до цього. Такі випадки відбуваються або через причини, які не залежать від людини, або коли її спонукають до порушення правил та норм безпеки відповідні обставини. Цими обставинами часто бувають психологічні причини.

Виробнича діяльність - процес, в якому тісно переплітаються чинники зовнішнього середовища і особливості людського організму. Тому при аналізі конкретних небезпечних ситуацій необхідно розглядати систему "людина-середовище" як одне ціле. Такий підхід допоможе вирішити комплекс необхідних профілактичних заходів.

9

Таким чином, причини реалізації небезпек в небажані наслідки можуть бути самими різноманітними як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру: відсутність відповідних психологічних чи фізіологічних індивідуальних якостей при виконанні тієї чи іншої роботи; відсутність знань чи досвіду: нехтування правилами та нормами безпеки внаслідок адаптації до небезпеки. Першопричиною реалізації небезпеки в подію можуть бути деякі зовнішні подразники (вплив космічних явищ, фази місяця, магнітні бурі та ін), які впливають на внутрішній стан людини.

До цих причин можна віднести соціальні чинники, такі як психологічний мікроклімат в колективі, матеріальні умови, стимуляція діяльності.

Лекція 2.

Тема: Людина як елемент системи "Людина - життєве середовище"

План:

2. Людина як біологічний і соціальний суб'єкт.

3. Фізіологічна надійність людини.

а) Фізіологічні особливості організму людини Ь) Будова і властивості аналізаторів людини.

2. Психологічна надійність людини (психологічні властивості людини з точки зору безпеки життєдіяльності).

1. Людина як біологічний і соціальний суб'єкт.

Курс «Безпека життєдіяльності» призначений не тільки для вивчення різних видів небезпек, визначення ступеня ризику, наслідків впливу небезпечних і шкідливих факторів на здоров'я людини, уміння грамотно діяти у складних умовах, надзвичайних ситуаціях, але передусім, для з'ясування основних закономірностей життєвих процесів з ціллю забезпечення умов стійкого комфортного існування. Адже лейтмотивом дисципліни «БЖД» є людина, її здоров'я, життя та діяльність

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Вона є найрозумнішою істотою на Землі і тому несе відповідальність за свої вчинки та дії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу.

Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

Але людина як біологічний вид має:

2. характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці

тощо);

2. високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

3. свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

4. мислення та мову, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності. Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — аз погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Таким чином ми підходимо до людини з трьома різними вимірюваннями її суті: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним уявляється внутрішній духовний світ людини — її воля, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.

Але людина - це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а їх інтегральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.

Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність.

10

Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності. Діяльність — це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Вона є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. В цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця .

Праця — це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Людська праця докорінно відрізняється від «праці» тварин. Найголовнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності - в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності. При цьому праця -не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Справжня ціль людського життя - це одержання задоволення від будь-якої діяльності. Але пізнання істини, за Аристотелем, є найпривабливішою з усіх видів діяльності.