2. Евакуація населення з небезпечних районів.

Евакуація — це організований вихід (виїзд) працівників підприємств та організацій, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення. Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом.

Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, поїзди, автомобілі, гужовий транспорт, пішки).

Як правило, транспортом вивозять робочі зміни, формування Цивільної оборони, дітей і літніх людей, інвалідів, вагітних жінок тощо.

Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у заміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів їхніх сімей, студентів вузів, учнів шкіл та училищ організовується через підприємства, навчальний заклад. Решта населення евакуюють через ЖЕКи і будинкоуправління за місцем проживання.

Плани евакуації населення розташовані в штабах Цивільної оборони міста, району, області. На підставі плану евакуації проводять такі заходи: створюють і завжди підтримують напоготові пункти управління, засоби, зв'язку й передачі інформації;

підготовлюють усі види транспорту, станції та пункти посадки і висадки, райони розміщення у заміський зоні;

виявляють приміщення, придатні як протирадіаційні укриття; будують і обладнують джерела водопостачання; проводять інші заходи, що сприятимуть успішній евакуації населення. Для підготовки й проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях, навчальних закладах) створюють евакуаційні комісії. Евакуаційна комісія здійснює:

підрахунок населення, яке підлягає евакуації;

підрахунок можливостей населених пунктів заміської зони; сприйняття й розміщення населення організацій та навчальних закладів; перозподіл районів і населених пунктів між евакуйованими; підрахунок транспортних засобів і розподіл їх по об'єктах евакуації; визначення піших колон та маршрутів;

розробка документів про евакуацію населення свого району, навчального закладу. У навчальному закладі створюється комісія на чолі з першим проректором. Евакуаційна комісія об'єкта здійснює: підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їхніх сімей, яких

евакуйовуватимуть;

визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх виходу; організовує забезпечення транспортом; готує пункти посадки і висадки; забезпечує зв'язок з районними комісіями евакуації і збірними пунктами; встановлює зв'язок з приймальними комісіями у заміській зоні; займається питаннями розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.

Евакуацію населення проводять через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП). що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення.

ЗЕП розміщують у громадських будинках (школах, клубах тощо), поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, тобто поблизу місць посадки на відповідний транспорт. Крім того, поблизу ЗЕП підготоване сховище з розрахунком кількості відправленого населення. Поблизу станцій, пунктів

висадки створюються приймальні евакуаційні пункти (ПЕП), на яких організовують зустріч і відправлення населення.

У заміській зоні робітників і службовців розміщують зі своїми сім'ями, а на

роботу відправляють у

місто.

63

Студенти навчальних закладів і учні продовжують навчання у заміський зоні. Особливості евакуації при аваріях на атомних електростанціях (АЕС) і хімічно небезпечних об'єктах.

У разі аварії на АЕС передбачається евакуація населення і сільськогосподарських тварин (із 30-кілометрової зони навколо АЕС, організовується розміщення їх у безпечних районах і забезпечення всім необхідним у процесі евакуації та у місцях їхнього розселення.

При плануванні евакуації враховуються такі особливості:

розробляється кілька варіантів евакуації залежно від характеру масштабів

аварій, метеоумов і можливої радіаційної обстановки;

у разі термінової евакуації збірні евакопункти не розгортаються. Евакуація

міського населення проводиться за територіальним принципом. Посадка на

транспортні засоби здійснюється біля під'їздів житлових будинків і захисних

споруд;

населення сільської місцевості евакуюється за промислово-територіальним принципом, по сільськогосподарських кооперативах та ін. Одночасно вивозять і сільськогосподарських тварин;

на межі 30-кілометрової зони створюють контрольно-пропускні пункти з розгортанням постів дозиметричного контролю, медпунктів, пунктів санітарної обробки і проміжних пунктів (ППЕ).

Евакуація населення і частково сільськогосподарських тварин передбачається у два етапи. На першому етапі евакуйованих доставляють транспортом до контрольно-пропускних пунктів 30-кілометрової зони і висаджують.

Транспорт за межі зони не виходить.

На другому етапі евакуйовані реєструються на проміжному пункті евакуації і «чистим» транспортом розвозяться у райони розселення; передбачається максимальне залучення всіх видів транспортних засобів для вивезення евакуйованих у стислі терміни, а із пристанційних сіл — протягом

2. год.;

планується виїзд населення на особистому транспорті; розміщення евакуйованих проводять за промисловим принципом: колектив підприємства, організації із сім'ями розселюються в одному або близько розташованих населених пунктах; колективні, фермерські та ін. господарства розміщують на базі відповідних господарств;

райони розміщення людей і маршрути евакуації повинні мати дублюючі варіанти на випадок небезпечної радіаційної обстановки, коли основні використати неможливо.

Евакуація при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах.

Евакуація полягає у вивезенні або виведенні робітників і населення, котре мешкає поблизу об'єкта, за межу осередку хімічного ураження. Зволікання з евакуацією при аваріях на хімічно небезпечних підприємствах може призвести де отруєння і загибелі людей. Якщо є захисні споруди з фільтровентиляційним обладнанням, то потрібно негайно укрити в них робітників, службовців підприємства і населення.

Документом, який визначає термін і порядок проведення евакуації, є план цивільної оборони об'єкта народного господарства. Планування евакуації населення, яке мешкає поблизу хімічно небезпечного підприємства, здійснюється по кожному об'єкту.

При плануванні евакуації враховують:

небезпечні концентрації отруйних речовин/можуть зберігатися до декількох діб; незначне ушкодження людей отруйними речовинами через шкіру не потребує застосування засобів захисту шкіри при евакуації; особливості розповсюдження отруйних речовин.

У зв'язку із швидким розповсюдженням хмари сильнодіючої отруйної речовини збірні евакопункти не розгортаються. В умовах значної відстані від місць аварії евакуацію необхідно проводити комбінованим способом. Зони хімічного зараження при аваріях з розливанням СДОР можуть мати довжину від десятків метрів до десятків кілометрів. Це залежатиме від кількості розлитої СДОР, її виду та умов зберігання, а також від швидкості вітру і вертикальної стійкості повітря. У зв'язку з цим у плані цивільної оборони повинно бути кілька варіантів відселення залежно від напрямку вітру. Маршрути евакуації вибирають перпендикулярно до розповсюдження хмари СДОР. Розміщення евакуйованих планується в населених пунктах, що є за межею хімічного зараження, у будинках житлового сектора.

Відстань евакуації залежить від масштабу аварії і, як правило, не перевищує

2. км від зони хімічного зараження. У пунктах тимчасового відселення передбачається розгортання медпунктів, підприємств торгівлі та ін. необхідних засобів.

Лекція 8

Тема: Перша медична допомога при нещасних випадках та в умовах надзвичайних ситуацій

46. Загальні поняття про першу медичну допомогу.

47. Завдання першої медичної допомоги.

48. Перша медична допомога при нещасних випадках: травмах, кровотечах, переломах кісток, опіках, електротравмах, відмороженнях та ін.

49. Основні принципи надання першої медичної допомоги при комбінованих ураженнях в осередку хімічного та радіоактивного зараження.

/. Загальні поняття про першу медичну допомогу.

Перша медична допомога - це комплекс заходів, спрямованих на відновлення та збереження життя і здоров'я потерпілого, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпілим (самодопомога).

Одним з найважливіших положень надання першої медичної допомоги є її терміновість: чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок.

Першої медичної допомоги потребують особи, з котрими стався нещасний випадок або виникло важке захворювання, що загрожує життю.

Допомога потерпілому складається з трьох груп заходів:

2. Негайне припинення дії зовнішніх уражаючих факторів (електричний струм, анормальна температура, стиснення тощо) та видалення потерпілого з несприятливих умов, в котрих він опинився (видобування з води, видалення з приміщення, в котрому скупчилися гази, з приміщення, котре горить тощо). Заходи першого стану стосуються першої допомоги загалом, а не медичної допомоги. її надають в порядку само - і взаємодопомоги;

3. Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру та виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрут тощо).

Друга група заходів складає вже медичну допомогу;

2. Організація якнайшвидшого транспортування хворого або потерпілого до медичної установи. Якнайшвидше транспортування хворого або потерпілого займає особливе місце в комплексі

заходів першої медичної допомоги.

Долікарська допомога полягає в зупинці дії небезпечних факторів: тимчасовій зупинці кровотечі; накладанні стерильних пов'язок з шинами; боротьбі з шоком;

проведенні заходів з відновлення дихання і серцевої діяльності при транспортуванні потерпілого в лікарню.

До першочергових заходів також належать:

заходи оживлення (штучне дихання і непрямий масаж серця); перенесення перевезення потерпілого в лікарню. Своєчасно надана та правильно проведення перша медична допомога не лише рятує життя потерпілого, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, запобігає розвиткові важких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.

Відсутність дихання і зупинка кровообігу протягом 4-6 хвилин викликають в організмі незворотні зміни і допомога медпрацівників пізніше стає малоефективною.

50. Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потерпілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу травми чи захворювання.

Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим (самодопомога) чи товаришем (взаємодопомога).

Це тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов'язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж серця, гасіння одягу та

Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і подальшого сприятливого перебігу ураження.

У тому знання і навики надання першої медичної допомоги необхідні всім, тому що нещасний випадок може трапитись будь-коли в будь-якій ситуації, на виробництві, в побуті, на вулиці тощо.

При стихійних лихах і в воєнний час різні пошкодження стають масовими, що спонукає і не медичних працівників надавати першу медичну допомогу, само- і взаємодопомогу.

66

2. Перша медична допомога при нещасних випадках.

а) При травмах.

Травмою називається насильницьке пошкодження тканин тіла, органів і всього організму. Забій і поранення м'яких тканин, переломи кісток, струс мозку, опіки - все це різні види травм.

Травма, при якій порушується цілість шкірних покривів, або слизових

оболонок називається

раною.

В залежності від механізму рани бувають: колоті, різані, забійні, рвані, укушені, вогнепальні.

Вони також діляться на: поверхневі (садна), глибокі, проникаючі. Будь-яка рана небезпечна через крововтрати і ускладнення інфекцією.

При будь-якому пораненні певна кількість мікробів попадає в рану і може викликати запальний процес з нагноєнням. Але захисні сили організму (імунітет) людини часто здатні знешкодити і нагноєння в ній може не розвинутись.

Захист рани від зараження досягається накладанням пов'язки. При накладанні пов'язки на рану необхідно дотримуватись двох правил:

51. Не можна торкатися поверхні рани руками.

52. Перев'язочний матеріал, яким закривають рану, повинен бути стерильним. Шкіру навкруги рани змазують розчином йоду. На рану накладають салфетки і забинтовують. Для накладання пов'язки зручно користуватись індивідуальним перев'язочним пакетом (стерильна пов'язка з двома ватно- марлевими (тампонами) подушками і бинтом).

б) При кровотечах

Кровоносні судини разом з серцем складають кровоносну систему, діяльність якої забезпечує в організмі рух крові. При цьому клітини й тканини одержують з крові кисень та потрібні їм поживні речовини і виділяють вуглекислоту та утворені в процесі їх життєдіяльності продукти розпаду.

Цей процес проходить в найдрібніших суакнах-капілярах, через стінки яких кисень і поживні речовини переходять із крові в тканини, а потім з тканин в кров поступають продукти розпаду і вуглекислий газ. Капіляри поступово з'єднуються і утворюють венозні судини по яких кров повертається в праве передсердя.

Шлях, який проходить кров від лівого шлуночка серця до правого передсердя називається великим колом кровообігу. Крім того існує малий круг кровообігу, який починається в правій половині серця. Кров яка із правого передсердя проходить у правий шлуночок і направляється в легені, де віддає вуглекислоту, збагачується киснем і повертається в ліву половину серця і знову починає шлях великого кола кровообігу.

Серце і периферійні серця.

Необхідно відзначити, що при будь-якому пораненні пошкоджуються судини, які супроводжуються кровотечею. Кровотечі можуть бути незначні, для зупинки яких достатньо накласти звичайну пов'язку, але можуть бути сильними, загрозливими для життя. Зупинка такої кровотечі вимагає спеціальних прийомів і повинна здійснюватись негайно. Кровотечі поділяються на артеріальні, венозні і капілярні.

Артеріальна кровотеча буває при пораненні артерії, яка витікає струйно, у вигляді фонтану яскраво-червоного кольору. Артеріальна кровотеча небезпечна для життя і тому необхідна екстрена її зупинка.

Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких засобів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем судину, що кровоточить; накласти кровоспиний джгут; максимально зігнути кінцівку. Затиснути артерію пальцями можна за будь-яких обставин з метою зупинки кровотечі. Затискання проводиться вище рани - ближче до серця перед накладанням джгута або пов'язки. Поскільки кров по артерії тече в напрямі від серця, зупинити кровотечу можна шляхом притиснення артерії вище місця поранення. Для цього існує декілька способів. Можна притиснути артерію пальцями. Це легко зробити там де вона проходить біля кістки або над нею.

При артеріальній кровотечі в ділянці передпліччя затискують артерію плечову з внутрішньої сторони плеча.

При артеріальній кровотечі з гомілки притискують підколінну артерію. Стегнову артерію затискують під паховою складкою при кровотечі з стегнової артерії.

При кровотечі з рани голови здавлюється скронева артерія на стороні кровотечі.

При кровотечі з рани на шиї здавлюють сонну артерію на стороні кровотечі нижче рівня кровотечі. Пульсацію цієї артерії легко знайти збоку від трахеї. При наявності рани поблизу плечового суглоба або в пахві зупинити кровотечу можна притисненням підключичної артерії в ямці над ключицею. Артерію затискують до першого ребра.

При пораненні кінцівок артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою накладання джгута або закрутки, які накладають на стегно, гомілку, передпліччя, плече вище місця кровотечі.

67

При розміщенні рани в пахвинній ділянці або у верхній частині плеча необхідно по мірі можливості більше відвести руку назад і притиснути до спини.

Крім артеріальної кровотечі розрізняють венозну кровотечу і капілярну кровотечу, в залежності від пошкодження вен чи капілярів (дрібних кровоносних суден).

При капілярній кровотечі кров стікає як з губки. Для зупинки кровотечі достатньо накласти тиснучу пов'язку.

Кровотеча з вени розпізнається по темно-червоному, вишневому кольору крові. Для зупинки кровотечі достатньо накласти тиснучу пов'язку і надати кінцівці підвищене положення.

Це тимчасові зупинки кровотечі. Кінцева зупинка проводиться лікарем при

хірургічній обробці

рани.

Крім зовнішніх кровотеч бувають кровотечі внутрішні, коли з пораненої судини кров витікає в черевну чи грудну порожнину. Внутрішня кровотеча буває при розриві печінки чи селезінки при різкому ударі. Холодна грілка. Переломи кісток і перша медична допомога при них.

В результаті падіння, сильного удару тощо можуть відбуватися переломи кісток. Розрізняють закриті переломи, коли кістка зламана, але цілість шкіри на місці перелому не порушена, і відкриті переломи, коли в області перелому є рана, з якої виглядають відломки кісток.

При наданні першої медичної допомоги необхідно забезпечити нерухомість місця перелому. Це досягається накладанням на пошкоджену частину тіла імобілізуючої пов'язки.

Для імобілізації використовують стандартні шини і підручні матеріали (палка, лижі, лінійка, тощо).

При накладанні шини необхідно дотримуватися обов'язкового правила: забезпечити нерухомість двох суглобів, одного вище місця перелому, друтогго - нижче місця перелому, а при переломі великих костей - навіть трьох. Наприклад при переломі плеча і стегна.

При відкритому переломі спочатку зупиняють кровотечу і тоді накладають шину.

/мобілізацію перелому плеча здійснюють за допомогою драбинної шини і підручних матеріалів. Пошкоджене плече разом з шинами прибинтовують до тулуба.

При переломі передпліччя накладають дві шини на передпліччя. При переломі кистів і пальців в долоню кладуть валик з вати і фіксують кисть за допомогою куска фанери або картону і забинтовують.

При переломі ключиці Імобілізація здійснюється за допомогою ватно- марлевих кілець. Зав'язують їх на спині, руки підвішують на косину.

При переломі щелеп на підбородок накладається пращовидиа пов'язка. Переломи хребта небезпечні зміщенням хребців і пошкодженням спинного мозку, {мобілізація здійснюється за допомогою дощок або в положенні на животі.

При вивихах суглобів накладають пов'язку, яка забезпечує нерухомість суглоба і потерпілого направляють в лікувальний заклад.

Перша медична допомога при мікротравмах.

На виробництві і в побуті часто виникають дрібні пошкодження, або мікротравми: потертості, мозолі, садна, різані рани, клолоті рани обробляють зеленкою, йодом, спиртом. Змазують мікропластом. 4) Перша медична допомога при опіках.

Опіки, що виникають від високих температур, в результаті дії світлового випромінювання, полум'я, кип'ятку, гарячої пари називаються термічними, а від дії на шкіру і слизові оболонки сильних кислот і лугів, які спричиняють не тільки місцеве ураження, а й загальне отруєння організму - хімічними. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних речовин. Напалм прилипає до одягу, і продовжуючи горіти, вражає не лише шкіру, а й підшкірну клітковину та м'язи і викликає глибокі опіки.

При опіках насамперед необхідно погасити одяг, якщо він горить. Для цього на ураженого слід накинути пальто, ковдру тощо. Потім потрібно дати потерпілому випити теплої підсоленої води. Обпечену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи і залишаючи на місці ті його шматки, що прилипли до тіла.

Не можна розрізати або роздушувати пухирі, торкатися обпеченої поверхні руками, змазувати її жиром, маззю чи іншими речовинами. На опікову поверхню накладається стерильна пов 'язка.

При великих опіках, які займають значну поверхню тіла, ураженого слід загорнути у чисте простирадло, вжити всіх необхідних заходів для запобігання щоку і терміново транспортувати його до медичного закладу. Перша медична допомога при відмороженнях.

Відмороження - це пошкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур.

Надаючи першу медичну допомогу, потерпілого кладуть у ванну з теплою водою, а коли такої можливості немає, то захищають від холоду на місці: дають йому гарячий чай, каву, а мокрий одяг, взуття замінюють сухим. Якщо ще не настали зміни в тканинах (пухирі на шкірі, змертвіння), то відморожені місця протирають спиртом чи одеколоном і обережно розтирають ватним тампоном або чистими сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ці зміни вже є, то пошкоджені місця протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку.

Перша медична допомога при електротравмах.

Ураження електрострумом виникають у побуті й на виробництві найчастіше через порушення правил користування джерелами електроенергії. Іноді трапляються ураження блискавкою. Проходження З

електричного струму викликає в організмі загальні й локальні зміни.

Тяжкість ураження залежить від величини струму, віку й стану здоров'я потерпілого. Мають значення також і ступінь опірності тканин і навколишнє середовище. Більш виражені зміни відбуваються при стомленні, виснаженні організму з підвищеною вологістю шкіри.

Постійний струм напругою до 40 вольт не викликає смертельного ураження. При напрузі 220-280 вольт вмирають 20-30%, а при 1000 вольт - 50%

уражених. Дія струму напругою 3000 вольт і більше практично завжди призводить до смерті потерпілого.

При наданні першої допомоги слід насамперед дотримуючись правил безпеки, припинити дію електричного струму на потерпілого (вимкнути струм, перервати або відвести дріт). Усе це треба зробити дуже швидко, але й обережно, користуючись предметами, що не проводять струм (палицею, сухою мотузкою). Слід одягнути гумові рукавиці, взути гумові чоботи або калоші, якщо вони є. При зупинці дихання проводять штучну вентиляцію легень. В разі зупинки серця роблять закритий масаж серця.