8. Культура кочовиків залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати).

У залізному віці (VIII ст. до н. е.) спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва. Тоді ж виникають численні городища, окопані ровами і обнесені валами ( як, наприклад, у с. Юхнові Чернігівської обл., що над Десною).

Але, крім індоєвропейців уже в часи неоліту на сучасній території України жили племена різного походження, з різним рівнем культурного розвитку.

Так, на зламі II--І тис. до н.е. сюди прибуло плем'я кіммерійців (ймовірно, іранського походження), завоювавши південно-причорноморські степи. Кіммерійці мали культурні зв'язки з Малою Азією, Кавказом та іншими країнами, їхню культуру треба вважати продовженням трипільської.

Дуже важливу роль у цьому по черзі (за часом) відіграли три іранські племінні групи, а саме: скіфи, сармати і алани (роксолани), які теж культурно впливали на слов'янські племена.

З іранських племен, які побували в Україні в І тис. до н. е. (VII -- II ст. до н.е.), найбільше пам'яток залишили по собі скіфи. По скіфах залишилися в південній Україні вали великих городищ; скіфських царів ховали під величезними курганами, а навколо них робили величезні вали і рови. Розкопки таких поховань свідчать про те, що разом з померлими клали їхню зброю, дорогоцінності, забитих коней, слуг. Своєрідне скіфське мистецтво відіграло дуже велику роль у формуванні слов'янської культури і слов'янського будівництва. Треба згадати також і про скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним візерунком, та скіфське декоративне мистецтво, в основі якого -- зображення тварин. Цікавий вигляд мають також скіфські кам'яні статуї воїнів. З початком грецької колонізації (VI ст. до н. е.) Причорномор'я на скіфів дедалі більше впливає антична культура, і це відбивається на мистецьких виробах, скіфському побуті. Про це свідчать тогочасні знахідки в Неаполі скіфському (поблизу Сімферополя), тодішній столиці скіфського царства. Тут виявлено традиційні скіфські будівлі, прикрашені на давньогрецький лад портиками і фресками.

Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена, що згодом витіснили скіфів з південних степів України. Сарматське мистецтво характеризується поліхромією та оздобленням зброї, інших ужиткових речей. Продовжується мистецька традиція "звіриного" стилю, в якому створюються композиції міфологічного змісту.

9. Матеріальна культура східних слов’ян.

Найбільше відомостей про слов'ян маємо від історика готів Йордана, що жив у VI ст., і візантійського історика Прокопія Кесарійського. В той час, коли, наприклад, готи (II -- III ст.) були на Дунаї чи в Причорномор'ї чужинцями, слов'яни були для греків чи римлян автохтонами і в давнину утворили етнічну цілісність. Усіх слов'ян Йордан називає венедами, які діляться на склавінів (півд.-зах. група) і антів (східна група). Анти вперше з'являються на історичній арені під час наступу тюрксько-монгольського племені гунів на Європу. Анти заселяли всю нинішню етнографічну територію українського народу і заснували союз племен, до якого наші північні сусіди ніколи не належали. Про це свідчать також археологічні дослідження. Анти вели довгі війни з візантійським царством. Займалися вони землеробством, скотарством і торгівлею, залишаючись у межах північного лісостепу. За інформацією Прокопія Кесарійського, ними не управляє хтось один, а народне віче -- зібрання, і всі справи вирішуються спільно. Через те їхня влада хитка, а політика химерна. І в такому дусі писали про антів візантійські історики: вони дуже хоробрі й войовничі, одначе між собою незгідливі, в часи небезпеки вибирають свого вождя, і тоді його авторитет народ визнає беззаперечно.

Якщо говорити про культуру, типову для антів, то її вперше відкрито в могильниках біля с. Зарубинці на Київщині і звідси названо зарубинецькою (II ст. до н.е.-- II ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля с. Черняхів (теж на Київщині) черняхівська культура, яку археологи датують II--V ст. н.е., що постала як синтез попередніх культур.

Для обох культур характерна, передусім, кераміка: кераміку зарубинецької культури виробляли вручну, з чорним або брунатним глянцем, а кераміку черняхівської культури -- з сірим глянцем, за допомогою гончарного кола. Іншими словами, гончарне керамічне мистецтво "черняхівців" репрезентує вищий культурний ступінь. У похованнях черняхівської культури знайдено кераміку, миски, горшки, кістяні гребені, намиста тощо. Знахідки черняхівської культурної доби виявили, без сумніву, високу культуру наших предків -- антів. У розкопах антських селищ знайшли численні бронзові й срібні прикраси антропо- і зооморфного типу VI--VII ст. Всі археологічне відкриті селища антів вказують на високу хліборобську культуру: виявлені рештки пшениці і проса. Розвинуте товарне виробництво хліба здійснювалося вже не лише задля обміну на продукти іншої праці. Хліб продавався за гроші, спочатку римські, а потім візантійські.

Політичне об'єднання антів проіснувало три століття (від кінця III до початку VII) і впало під навалою аварів. Тоді ж зникає сама назва анти, її змінює назва слов'яни, бо на історичну арену виходить нове, ширше етнічне об'єднання -- Русь.

Після падіння племінного угруповання антів утворюється 14 різноплемінних груп, що об'єднуються в союзи-князівства, створюючи передумови для виникнення східнослов'янської державності та розвитку культури.

З VIII ст. у слов'янських племен спостерігається деяке піднесення ремесла. Відбувається відокремлення металургії від ковальської справи, виникають невеликі виробничі центри.

Нова технологія, під впливом алано-булгарських племен Хозарського каганату, вела до подальшого підвищення продуктивності праці, зростання диференціації та спеціалізації виробництва, прогресу всієї економіки.

Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального способу життя залишалися, здебільшого, в межах родинного промислу, задовольняючи в основному потреби сім'ї.

Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому у давніх українців будівництво оселі, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій.

Основним будівельним матеріалом для наших предків, як і в інших народів Європи, було дерево. За етнографічними даними, що сягають глибини століть, відомо, що східні слов'яни ніколи не ставили будинки там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом. До наших днів дійшла велика кількість різноманітних способів гадання при виборі конкретного місця для будівництва: висівання зерна, маніпуляції з водою, горщиком, вовною та ін.

Характерними для всіх слов'янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30--80 см, а іноді доти, доки не траплялися тверді материкові основи. Потім робилися зруби з дерева, дахи вкривали деревом або соломою. У такому житлі взимку було затишно, а влітку -- прохолодно. Обов'язковим атрибутом слов'янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків.

Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду, який втілює в собі етнічні особливості, смаки людей, рівень культурного розвитку. Посуд відбиває традиційність культур, пов'язується з цілою системою звичаїв.

Говорячи про традиційний посуд русичів доби середньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, але й дерев'яні. Різноманітні дерев'яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби, безумовно, були в широкому вжитку, але не збереглися.

Керамічний посуд характеризується наявністю декількох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів, які ставили в піч з невисоким склепінням. Це відрізняє посуд наших предків від начиння інших народів, які користувалися котлом, підвішеним над вогнищем. Зазначимо, що форми горщиків, мисок, кухликів при очевидній одноманітності мають свої особливості. Так, у середньодніпровському регіоні найпоширенішими були високі біконічні горщики. На Поліссі їх майже немає. Тут основним був посуд з високо піднятими округлими "плічками". У Верхньому Подніпров'ї рідко трапляються кухлики, які поширені в інших регіонах.

Сучасна наука має небагато даних щодо характеристики одягу східних слов'ян, оскільки в перший період серед них панував обряд спалення небіжчиків. Можна припустити, що основні риси костюма були близькі до селянського одягу доби Київської Русі, для реконструкції якого використовували металеві деталі, що збереглися (фібули, пряжки, бляшки) та фрески. Люди на них зображені в сорочках з вишитими маніжками, довгими рукавами, в гостроносих постолах. На думку етнографів, такі елементи традиційного одягу, як тунікоподібна сорочка, одяг типу плахти, набірні пояси, прості ювелірні прикраси, постоли, сягають ще більш віддалених часів. Такого типу одяг був поширений і серед інших народів Європи.