7)Діалектика загальнолюдського та національного в культурі. Проблема культорної ідентфікації

Поняття культурної ідентифікації пов´язане з етапами розвитку етносу, системою його символічно-знакових уявлень та оцінок про навколишній світ та формами культурно-історичного буття. Етнос (від грец. ethnos - плем´я, народ) - це культурно-духовна спільність людей, споріднених походженням, мовою, культурними надбаннями, територією проживання, а за певних умов і державними утвореннями.Вперше механізм культурної ідентифікації було розкрито в психологічній концепції 3. Фрейда. Культурна ідентифікація - це самовідчуття людини всередині конкретної культури. Ідеї "приналежності" або "спільності" і акт ідентифікації з іншими культурами є універсальним ланцюгом, що з´єднує людські утворення. Національна, або як тепер прийнято говорити, етнічна свідомість передбачає ідентифікацію індивіда з історичним минулим даної групи і акцентує ідею "коренів".

Національна свідомість і національна культура - неодмінні ознаки духовності народу. Статус проблеми вони дістають в умовах "суспільного нездоров´я". І цілком зрозуміло, що переломні, кризові періоди в суспільному житті супроводяться вибухом подібних проблем у їх драматичному варіанті. Цей драматизм посилюється, якщо суспільна криза торкається усіх сфер життя: економіки, політики, моралі тощо. Адже духовність є індикатором соціальної гармонії. Разом з тим слід думати, що національна культура в її основних вимірах є основою життя соціальної спільноти, яка називається нацією. Тому національна культура виступає предметом особливої уваги в кризові періоди. Саме вона є джерелом національної свідомості і об´єктом звернення, системою координат національної самосвідомості в пошуках тотожності. Наша сучасність визначається драматизмом означених проблем. І це стосується не лише України та країн пострадянського простору, а й порівняно стабільних країн Західної Європи, охоплених багатоаспектними процесами економічної інтеграції. Адже збереження національної ідентичності є зворотнім боком цих процесів. Отже, практичною і теоретичною потребою постає дослідження проблем національного у їх зв´язку із загальнолюдським.

8)Культура й особистість. Елементи внутрішньої культуриособистості (світогляд, професійна культура, моральна, політична, естетична та культура побуту)

Уже при рождении индивид получает социальный статус, вытекающий из статуса его семьи, родителей. Рождение ребенка имеет, таким образом, не только биологический или демографический аспект, но и социокультурный. Именно поэтому во всех культурах вскоре после рождения производятся различного рода обряды, означающие посвящение ребенка в культуру данного коллектива и общества. Статус рождения настолько важен, что к некоторым его аспектам индивид остается приписанным всю свою жизнь (этничность, сословность, кастовость). И, конечно, индивид остается «приписанным» культурно к своим биологическим особенностям: пол, раса. По мере своего взросления индивид включается во все новые и новые сферы общения. Эти переходы фиксируют важнейшие этапы жизненного пути человека и сопровождаются соответствующими культурными «метами» и знаками (дни рождения,  поступление в школу, совершеннолетие, призыв в армию, вступление в брак). Культура – один из важнейших факторов структуризации общества, столь же необходимый, как и экономические или политические механизмы. Если в экономике основой отношений выступает собственность, в политике – власть, то в культуре такой основой являются нормы, ценности и значения.

КУЛЬТУРА И ЛИЧНОСТЬ — проблема взаимоотношения К. и Л., определяющая, как и почему К. и Л. неразрывно связаны друг с другом. Имеет два аспекта: 1) в К. формируется определенный тип Л. Общее историческое прошлое, коллективная историческая память, общепринятые ритуалы, образцы и нормы деятельности, социальный опыт, особенности географического пространства, специфика социальных институтов, преобладающие экономические модели, коллективные мнения, исторические традиции в науке, технике и искусстве, отношение к чужим ценностям и т. д. — факторы, влияющие на формирование Л. в К. 2) Л. воссоздает, изменяет, открывает новое в К. Без Л. нет К., так как Л. не только движущая сила и создатель К., но и главная цель ее становления. Без Л. невозможно обновление и существование культурных процессов, воспроизводство и распространение элементов К. Реальным создателем культуры является человек. Поэтому нельзя рассматривать культуру только в ее коллективном аспекте. Не менее важным является изучение проблем личности как субъекта и объекта культуры, процессов, в ходе которых он становится личностью, овладевает навыками жизни в конкретной культуре.

На первом уровне исследования психология культуры должна изучить личность как носителя культуры. Изучаются:

- Механизм социализации – овладение человеком общих знаний и навыков жизни в обществе, освоение им различных видов социальной практики.

- Механизм инкультурации – Овладение человеком *азбукой* своей культуры, усвоение ее норм и ценностей, стереотипов поведения, что делает его культурно компетентным в обществе, в котором он живет.

- Механизм социокультурной самоидентификации личности – самоопределения человека, осознание им своей принадлежности к определенной политической, этнической социальной и другим группам.

Соціальна якість людини – сукупність взаємопов'язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах. До елементів, що складають соціальні якості людини, належать соціально визначена мета її діяльності; виконувані нею соціальні статуси і соціальні ролі; очікування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльності; сукупність знань, що дають змогу виконувати прийняті на себе ролі та орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціальної підготовки; соціально-психологічні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень.

Особливості взаємодії людини з суспільством. Її основні етапи.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого процесу дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.

До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково на основі сформованої у її свідомості системи цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної активності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно-виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних