- •2)Культура у системі суспільних відносин, її функції
- •3)Культура як спосіб буття людини. Поняття антропосоциогінезу
- •4)Світова культура як синтез національних, регіональних, локальних культур
- •5)Поняття культурного регіону. Сучасна регіональна типологія культури
- •6)Історична періодизація та типологія культурного процесу. Поняття культурної епохи
- •7)Діалектика загальнолюдського та національного в культурі. Проблема культорної ідентфікації
- •8)Культура й особистість. Елементи внутрішньої культуриособистості (світогляд, професійна культура, моральна, політична, естетична та культура побуту)
- •9)Синкретизм як найважливіша характеристика первісної культури
- •10)Неолітичнареволюція та її значення для подальшого розвитку культури людства. Трипільська культура на тер-ї україни
- •11)Традиціоналізм як тип культури. Загальні риси розвитку культур стародавнього сходу
- •12)Культури кочовиків на тер-ї україни:кіммерийці, сармати, скіфи
- •13)Досягнення культури доби античної класики
- •14)Значення культури стародавньої греції та риму для формування європейської культури
- •15)Загальна характеристика культури візантії. Вплив візантійської культури на формування культури слов’янських народів та київської русі
- •16)Загальна характеристика середньовічної культури
- •21)Північне відродження, його діячі та здобутки художньої культури
- •22)Реформація, її місце і значення для духовної культури західної цивілізациї
- •23)Соціально-політичні обставини становлення української національної свідомості
- •24)Діяльність і значення братств для розвитку української культури 16-17 ст.
- •25)Внесок у культуру ренесансної європи вихідців з україни
- •26)Гуманістичні та реформаційні ідеї в культурі україни 16-першої половини 17 ст.(на прикладі острозького культурного осередку)
- •27)Місце і значення літературно-філософської полеміки в українській культурі 17 ст.
- •28)Промислова революція і розвиток науки як чинник формування новоєвропейської культури
- •30)Художні напрями та стилі європейської культури 17-18 ст.
- •31)Просвітництво на терені української культури др.Половини 17-18ст.: ідеологія,діячі,осередки
- •32)Вплив київського культурного центру на слов’янсько православний світ 17-18ст. Та його роль у росповссюдженні просвітницьких ідей
- •33)Самобутність культури українського бароко
- •34)Українська та російська культури доби освіченого абсолютизму проблема взаємодії
- •35)Дворянський етап українського нац-культурного відродження кінця 18-першої третини 19ст.;діячі та здобутки
- •36)Головні ознаки й тенденції розвитку європейської культури 19ст.
- •37)Художні напрями та стилі європейської культури 19ст.
- •Скульптура
- •38)Соціально-політичні обставини розвитку російської культури першої половини 19ст. Як чинники становлення дворянського етапу українського національно-культурного відродження
- •39)Слов’янофільство як духовно-культурне явище 19ст., його зв’язок з романтизмом у європі
- •40)Українська національна ідея, її фундатори та розробка у др.Чверті 19ст.
- •41)Значення творчості та діяльності т.Г.Шевченка для розвитку української культури
- •42)Освітянський процес в україні 19ст. Та значення університетських центрів для формування національної інтелігенції
- •43)Розквіт демократичної культури в росії др. Половини 19ст., її місце в скарбниці світової культури
- •44)Критичний реалізм як провідний напрям європейської художної культури др. Половини 19ст.Реалістична література росії та україни 19ст.
- •45)Національно-демократичне спрямування духовної культури українського суспільства та процес нац-культ відродження др. Половини 19-початку 20ст.; його діячі
- •46)Українська культура в галичині: діячі, осередки, значення
- •47)Українське образотворче та театральне мистецтво др. Половини 19ст.
- •48)Символізм як явище духовної культури останньої третини 19ст.-початку 20ст., його нац особливості на прикладі укр літератури
- •49)Модернізм як ідеологія кризи суспільної свідомості та культури кінця 19-першої половини 20ст.
- •50)Проблема масової клуьтури у 20ст. Соціокультурні передумови виникнення тоталітаризму і фашизму у 20ст.
- •51)Дегуманізація культури техногенної цивілізації др. Половини 20ст.
- •52)Постмодернізм та егалітаризм як характеристики духовної культури др. Половини 20ст.
- •53)Глобальні проблеми цивілізації та культури др. Половини 20ст.
- •54)Молодіжна контр-культура 60х років 20ст.
- •55)Політика міжнародних організацій у справах культури
- •56)Пореволюційна українська культура та політика українізації 20-30х років:ідеї, діячі, наслідки
- •58)Культура в авторитарній державі: 60-80 роки в срср.Місце й значення діяльності шістдесятників у розвитку української культури
- •59)Українська культура в межах радянської багатонаціональної культури: проблеми і досягнення
- •60)Умови й особливості розвитку укр культури в незалежній державі
23)Соціально-політичні обставини становлення української національної свідомості
Виховання і навчання в українських землях в добу феодальної роздрібненості грунтувалося на освітніх традиціях Київської Русі. У період переходу від язичництва до християнства паралельно існували язичницькі та християнські школи. За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною загальнодержавної і церковної політики. Було утворено три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя — це прототип державного навчального закладу; школа "книжного вчення", основною метою якої була підготовка священиків і ченців; світська школа домашнього навчання, де навчались діти ремісників і купців. Школи організовувались за грецьким зразком. У другій половині XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу польсько-литовської феодальної держави — Речі Посполитої. Виникла реальна загроза полонізації і окатоличення українського народу. Одним із засобів у цій справі стали католицькі освітні школи. Єзуїти відкривали елементарні та середні школи і колегії з двома відділеннями — нижчим і вищим. До нижчого відділення належали гімназії, що мали п'ять класів. На вищому відділенні три роки вивчалася філософія і чотири роки — богослов'я. Освітні заклади організовувались на зразок західноєвропейських вищих шкіл, в яких учні здобували найвищу освіту в межах Речі Посполитої. У 1570 р. єзуїтами була заснована Віленська колегія, яка вважалася найбільшим навчальним закладом Східної Європи. Польський король Стефан Баторій надав колегії права академії, тобто дозвіл викладати богословські науки. Першим ректором академії папа римський призначив Петра Скаргу — активного діяча єзуїтів. Скарга був безпосереднім учасником прийняття Берестейської унії 1596 р.В Україні діяли 23 єзуїтські колегії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 p.), де навчався Б. Хмельницький, Львові (1608 p.), Луцьку (1614 p.), Києві (1647 p.), Кам'янці-Подільському, Вінниці, Перемишлі та ін. Викладання велось латинською мовою. На українських землях тоді паралельно з православними існували католицькі школи, а подекуди й протестантські.В Україні майже до кінця XVI ст. не було загальних середніх і вищих навчальних закладів. Українська молодь вже з середини XIV ст. прокладала собі дорогу до навчання в західних університетах. Число українських студентів у вищих навчальних закладах Західної Європи поступово зростало. Так, у найстарішому Болонському університеті здобув вищу освіту Юрій Дрогобич (Котермак, бл. 1450—1494). Юрій Котермак народився в Дрогобичі на Прикарпатті в родині ремісника Михайла Доната (Котермака). 1468-го року його ім'я було внесене до списків студентів Краківського університету. На честь рідного міста він взяв псевдонім Дрогобич, з особливою гордістю підкреслюючи своє походження. Вже в 1470 році він отримав ступінь бакалавра, а в 1473 — магістра. Далі він вирушив до Італії, у Болонський університет — один з найуславленіших у Європі. Викладали тут відомі вчені, філософи, університет мав багаті культурні традиції.З багатьох його робіт найвідомішою є друкована праця "Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича із Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету". У науковій праці з точністю до години передбачено затемнення місяця 22 квітня і в ніч з 15 на 16 жовтня 1483 року; дається перелік днів, годин і хвилин основних фаз місяця протягом року; визначено географічну довготу багатьох міст, у тому числі, вперше, рідного Дрогобича, а також Москви і Вільно. Зроблено астрологічні прогнози щодо стану справ Священної Римської імперії: тут йдеться і про політичні події, про становище вір і сект. Складено також метеорологічний прогноз і прогноз епідемій. Книга написана на високому науковому рівні і свідчить про глибокі та різноманітні знання автора.На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які грунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.