55)Політика міжнародних організацій у справах культури

ЮНЕСКО(Організація. Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) - УРСР (також і Білоруська РСР) стала членом ЮНЕСКО 12 травня 1954. Представниками УРСР в ЮНЕСКО були: Ю. Кочубей (згодом заступник міністерства закордонних справ УРСР, тепер заступник генерального директора ЮНЕСКО), М. Решетняк, А. Зленко, В. Скофенко. У 1980 — 85 члени виконавчої ради ЮНЕСКО був представник УРСР (Г. Цветков). У 1974 — 79 в системі ЮНЕСКО відділ музейних справ очолював Ю. Турченко. Не погоджуючись з радянською політикою в Україні у сфері культури та мистецтва, він покинув працю в ЮНЕСКО й залишився у Франції. Постановою Ради Міністрів УРСР 1956 року створено Комісію УРСР у справах ЮНЕСКО, до складу якої входять бл. 50 керівних представників міністерств і відомств, наукових і громадських установ. Ця комісія опрацьовує плани роботи на відтинку Ю. й координує працю нац. комітетів в УРСР для наукових програм (геол. співробітництво, гідрологічна програма, океанографічна комісія, вивчення слов. культур тощо).

Ри́мський клуб є міжнародною, неприбутковою, неурядовою організацією, що об'єднує науковців, економістів, бізнесменів, чільних службовців міжнародних організацій, колишніх голів держав та урядів з усіх п'яти континентів, які переймаються актуальними проблемами людства — політичними, економічними, соціальними, екологічними, технологічними і культурними, та їх аналізом і прогнозуванням в контексті «світової проблематики» («world problematique»).

Римський клуб був заснований в 1968 році за ініціативою видатного італійського економіста і підприємця доктора Ауреліо Печчеі. Римський клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, а також інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій і національних урядів. Від початку до нього увійшло близько 30 експертів світового рівня, що представляли 10 країн.

Станом на середину 2007 року Римський клуб налічував 79 дійсних членів з 35 країн, а також 36 асоційованих членів (в тому числі один громадянин України — Віктор Вовк). Крім того, до складу Римського клубу входить Богдан Гаврилишин — український економіст з діаспори.

56)Пореволюційна українська культура та політика українізації 20-30х років:ідеї, діячі, наслідки

Однією з принципових особливостей української культури ХХ століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна,Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.

У 1991 відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й почалися докорінні зміни суспільного ладу.

Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприкад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен.

Участь інтелігенції в політичному житті країни особливо активною була в переломні моменти. Досить пригадати імена визначного українського історика, Голови Центральної Ради М.Грушевського, талановитого письменника, Голову Генерального секретаріату В. Винниченка, учасників дисидентського руху І. Світличного, В. Симоненка, В. Стуса, сучасних політиків-поетів І. Драча, Д. Павличка, письменника В. Яворівського.рушевського, талан