- •2)Культура у системі суспільних відносин, її функції
- •3)Культура як спосіб буття людини. Поняття антропосоциогінезу
- •4)Світова культура як синтез національних, регіональних, локальних культур
- •5)Поняття культурного регіону. Сучасна регіональна типологія культури
- •6)Історична періодизація та типологія культурного процесу. Поняття культурної епохи
- •7)Діалектика загальнолюдського та національного в культурі. Проблема культорної ідентфікації
- •8)Культура й особистість. Елементи внутрішньої культуриособистості (світогляд, професійна культура, моральна, політична, естетична та культура побуту)
- •9)Синкретизм як найважливіша характеристика первісної культури
- •10)Неолітичнареволюція та її значення для подальшого розвитку культури людства. Трипільська культура на тер-ї україни
- •11)Традиціоналізм як тип культури. Загальні риси розвитку культур стародавнього сходу
- •12)Культури кочовиків на тер-ї україни:кіммерийці, сармати, скіфи
- •13)Досягнення культури доби античної класики
- •14)Значення культури стародавньої греції та риму для формування європейської культури
- •15)Загальна характеристика культури візантії. Вплив візантійської культури на формування культури слов’янських народів та київської русі
- •16)Загальна характеристика середньовічної культури
- •21)Північне відродження, його діячі та здобутки художньої культури
- •22)Реформація, її місце і значення для духовної культури західної цивілізациї
- •23)Соціально-політичні обставини становлення української національної свідомості
- •24)Діяльність і значення братств для розвитку української культури 16-17 ст.
- •25)Внесок у культуру ренесансної європи вихідців з україни
- •26)Гуманістичні та реформаційні ідеї в культурі україни 16-першої половини 17 ст.(на прикладі острозького культурного осередку)
- •27)Місце і значення літературно-філософської полеміки в українській культурі 17 ст.
- •28)Промислова революція і розвиток науки як чинник формування новоєвропейської культури
- •30)Художні напрями та стилі європейської культури 17-18 ст.
- •31)Просвітництво на терені української культури др.Половини 17-18ст.: ідеологія,діячі,осередки
- •32)Вплив київського культурного центру на слов’янсько православний світ 17-18ст. Та його роль у росповссюдженні просвітницьких ідей
- •33)Самобутність культури українського бароко
- •34)Українська та російська культури доби освіченого абсолютизму проблема взаємодії
- •35)Дворянський етап українського нац-культурного відродження кінця 18-першої третини 19ст.;діячі та здобутки
- •36)Головні ознаки й тенденції розвитку європейської культури 19ст.
- •37)Художні напрями та стилі європейської культури 19ст.
- •Скульптура
- •38)Соціально-політичні обставини розвитку російської культури першої половини 19ст. Як чинники становлення дворянського етапу українського національно-культурного відродження
- •39)Слов’янофільство як духовно-культурне явище 19ст., його зв’язок з романтизмом у європі
- •40)Українська національна ідея, її фундатори та розробка у др.Чверті 19ст.
- •41)Значення творчості та діяльності т.Г.Шевченка для розвитку української культури
- •42)Освітянський процес в україні 19ст. Та значення університетських центрів для формування національної інтелігенції
- •43)Розквіт демократичної культури в росії др. Половини 19ст., її місце в скарбниці світової культури
- •44)Критичний реалізм як провідний напрям європейської художної культури др. Половини 19ст.Реалістична література росії та україни 19ст.
- •45)Національно-демократичне спрямування духовної культури українського суспільства та процес нац-культ відродження др. Половини 19-початку 20ст.; його діячі
- •46)Українська культура в галичині: діячі, осередки, значення
- •47)Українське образотворче та театральне мистецтво др. Половини 19ст.
- •48)Символізм як явище духовної культури останньої третини 19ст.-початку 20ст., його нац особливості на прикладі укр літератури
- •49)Модернізм як ідеологія кризи суспільної свідомості та культури кінця 19-першої половини 20ст.
- •50)Проблема масової клуьтури у 20ст. Соціокультурні передумови виникнення тоталітаризму і фашизму у 20ст.
- •51)Дегуманізація культури техногенної цивілізації др. Половини 20ст.
- •52)Постмодернізм та егалітаризм як характеристики духовної культури др. Половини 20ст.
- •53)Глобальні проблеми цивілізації та культури др. Половини 20ст.
- •54)Молодіжна контр-культура 60х років 20ст.
- •55)Політика міжнародних організацій у справах культури
- •56)Пореволюційна українська культура та політика українізації 20-30х років:ідеї, діячі, наслідки
- •58)Культура в авторитарній державі: 60-80 роки в срср.Місце й значення діяльності шістдесятників у розвитку української культури
- •59)Українська культура в межах радянської багатонаціональної культури: проблеми і досягнення
- •60)Умови й особливості розвитку укр культури в незалежній державі
28)Промислова революція і розвиток науки як чинник формування новоєвропейської культури
Насамперед для XVII ст. характерна наукова революція, коли розвиток наукових знань почав випереджати техніку. Характерною рисою наукової революції XVII ст. стала її потужність, бурхливість та експериментальність. Остання риса докорінно відрізняла її від наукових досліджень античності та середньовіччя. Велике значення для розвитку наукових знань у цей період мало особисте листування між вченими - так зв. "Епістоліон", що не включався в існуючу систему університетської та монастирської освіти. Це була своєрідна "La Republique des Lettres", чи "Республіка вчених" (дослівно - "Республіка листів"), у поняття якої вноситься досить широкий зміст - від неформального інтелектуального співробітництва вчених до об´єднання їх у наукових установах. Листування між ученими, обмін думками та результатами досліджень привело врешті-решт до створення наукових журналів, а особисті нерегулярні зустрічі та спілкування переросли в академічні заклади та наукові товариства.
Прообразом наукових закладів став проект науково-дослідного центру "Дім Соломона" Френсіса Бекона (1561-1626). Проект передбачав не лише державну організацію та планування наукових досліджень і технічних винаходів, а й їх впровадження в господарство й побут. Конкретним втіленням ідей Ф. Бекона про науку нового типу, здатну вирішувати практичні завдання заради добробуту людей, стало створення Лондонського королівського товариства (Академії наук), заснованого 1660 p., але офіційно затвердженого в 1662 р. Одним з творців Лондонської академії наук став Роберт Бойлъ (1627-1691), до неї з 1672 р. належав Ісаак Ньютон. Відкриття 1666 р. Паризької Академії наук також проходило під гаслом реалізації плану Ф. Бекона. Значну роль у виробленні засадних принципів створення Петербурзької та Лейпцігської академій наук відіграв Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646-1716). Академії, на відміну від університетів, де панувала схоластично-догматична думка, відразу стали центрами розвитку науково-теоретичних знань, сприяли суспільному прогресу. Початок філософії нового часу було покладено Рене Декартом (1596-1650) - французьким філософом, математиком, представником класичного раціоналізму. Вчений вийшов за межі ренесансного підходу до наукових знань, в основі якого було багато неперевіреного, приблизного, здогадного, часткового. Він прагнув до наукового, а, отже, глобального і цілісного пояснення Всесвіту. Основоположним принципом декартового мислення став постулат "Я мислю, отже, існую" ("Cogito ergo sum"), який відкидав імовірне пізнання та судження, прийняті на віру. Раціоналістична філософія Декарта, в основу якої покладено якісно новий метод cogito, означав установку не на засвоєння чужих думок, а на створення своїх, руйнував схоластичні авторитети, надавав перевагу розумовому над чуттєвим. Р. Декарт виробив "правила розуму", наукову методологію, в основу якої поклав ретельний аналіз з розкладенням складного на складові, з пошуком першопричини, простого і очевидного, з неперервністю умовиводів. Вчений також обґрунтував самостійність філософії як окремої науки. Декарт передбачав, що прогрес пізнання прискорюється відповідно до накопичення людством знань, порівнював цей процес з прогресуючим накопиченням багатств. Отже, раціоналізм, наукові дослідження Всесвіту стали визначальною тенденцію культурного розвитку XVII-XVIII ст.
29)ІДЕОЛОГІЯ ПРОСВІТНИЦТВА І КУЛЬТУРА 18СТ.
XVIII век вошёл в историю культуры как век Просвещения. Это период промышленного переворота и перехода политической власти в руки нового класса - буржуазии. Заканчивается длительная полоса господства традиционной аграрной культуры. В результате промышленной революции утверждается новая индустриальная культура. Но это и период политических революций в Европе, отдающих власть в руки промышленной буржуазии. Существенным содержанием промышленной культуры является трёхзвенная система машин и механизированные технологии. Изменения в технической, технологической культурах требуют обновления в областях экономической, социальной, политической. Волна инноваций охватывает всё здание культуры. Изменяется прежде всего наука, меняется её место и роль в обществе. Аграрное производство покоится на практических знаниях, получаемых человеком опытным путем. Оно фактически нейтрально, безразлично к научному знанию. Но механическое производство, машины как технические устройства перерастают эмпирические знания, ручное производство, ремесло. Они требуют технологического применения науки. Наука превращается объективно и субъективно в непосредственную производительную силу. Более того, вложения в науку стали приносить прибыль, стали экономически целесообразными. Отражением изменяющейся роли науки в производстве и в обществе и выступает культура Просвещения. Если предшествующие этапы культуры знаменовали переход от мифа к религии, переход к Логосу (разуму) был лишь исключением античной Греции, то Просвещение демонстрирует переход от религии к науке. Культура Просвещения не остаётся неизменной: меняются акценты, умонастроения, идеи. Обычно выделяют три этапа в развитии культуры Просвещения:
1. Просветительский классицизм. Он определял умонастроения до 30х гг. XVIII в.
2. Просветительский реализм. Он характерен для развития культуры вплоть до 80х гг. XVIII в.
3. Революционный классицизм, который охватывает 80е гг. XVIII в. вплоть до Великой Французской революции.
Прежде всего, культура задумалась о своих собственных основаниях: что лежит в основе - добро или зло, разум или чувство, гармония или конфликт - с выяснения этих вопросов начинаются культурные подвижки. В 1705 г. выходит памфлет Мандевиля "Возроптавший улей", а затем (в 1714 г.) он пишет "Басню о пчелах". Вывод, который делает Мандевиль, заключается в тезисе о том, что "частные пороки общества приводят к общественной выгоде". Таким образом, конфликт, корыстолюбие, зло, несправедливость - необходимые стороны культуры и бессмысленно пытаться устранить их из жизни. Прямо противоположную позицию отстаивает Шефтсбери. В 1711 г. выходит его книга "Характеристика людей, нравов, мнений и имён". В ней автор выступил с утверждением, что современное общество основывается на гармонии. Гармония, согласие не только достижимы, но уже реально существуют в мире. "Просвещать", то есть устранять "темноту" сознания, - означало не только обучать, передавать, распространять знания, но и искоренять невежество, бороться со злом с помощью добра, "света", знания. В 1726 г. выходит книга Джонатана Свифта "Путешествия Гулливера".Просветительская культура не остаётся неизменной, она эволюционирует, перестраивается, но это не избавило её от кризиса и распада. Французская революция обнаружила, что перестроить это общество на основах разума и добра методами культуры, без насилия, невозможно. Отсюда начинается распад культуры Просвещения. Он происходит по разным направлениям. С одной стороны, наблюдается возврат к классицизму в его консервативном варианте, с гражданским пафосом и политической тематикой, с другой стороны - обнаруживает себя уход в быт, психологию, внутренний мир человека, в то, на чём покоился либерализм. Но в XVIII веке это направление получило другое название - сентиментализм. Сентиментализм (от слова sentiment - чувство) - проявление кризиса культуры Просвещения, того обстоятельства, что она запуталась в неразрешимых противоречиях. Обычно, говоря о культуре Просвещения, выделяют такую её черту, как рационализм (от слова ratio - разум). Уже XVIII век даёт новый тон научной деятельности, в XVIII веке она закрепляется, превращается в норму. Что бы мы ни говорили о науке до XVIII века, это была скорее практика, а не теория, алхимия, а не химия. В "науку" входили противоположные компоненты - знания и вера, достоверное и иллюзорное, рациональное и иррациональное. В культуре складываются представления о том, что от природы человек наделен страстями и эмоциями, чувствами и переживаниями, а от культуры - разумом, мудростью и стремлением к порядку. Поэтому культура призвана избавиться от природного в человеке и сформировать в нём "не природное", культурное. В период кризиса Просвещения сформировались иные течения - романтизм и сентиментализм, покоящиеся на сенсуализме и эмпиризме. В этих течениях культуры абсолютизируется роль природного, чувственного в культуре.