50,5 % Респондентів (соціологічне дослідження Київського міжнародного інституту

соціології 2007 р.).

Утвердження такої церковної інституції не артикулюється як предмет державної

політики. Православне єднання має бути виключно виявом волі вірних, а його засади

вироблені у співпраці самих православних церков. Проте держава в межах чинного за-

конодавства має сприяти становленню й визнанню УППЦ, адже консолідаційні проце-

си у лоні українського православ’я здатні прискорити процес формування національної

ідентичності, а, відтак, сприяти єдності й соборності України.

Системного аналізу та адекватної оцінки потребують процеси у мусульманському

середовищі України. Сьогодні до діяльності політизованих ісламських осередків Криму,

таких як «Хізб-ут-Тахрір», «Таблігі Джамаат», «Аль-Джамаа Аль-Ісламійя», долучили-

ся хабашити – представники забороненої у ряді країн ісламської течії. Радикалізація

мусульманської громади є вкрай небажаною для суспільно-політичної ситуації в АР

Крим. Щоб запобігти цьому, державна влада повинна розвивати паритетний діалог з

лідерами мусульманських громад, створювати гідні умови для задоволення релігійних

потреб громадян, що сповідують іслам.

У гармонізації міжконфесійних стосунків особлива роль належить Всеукраїнській

Раді Церков та релігійних організацій, яка має досвід ведення міжконфесійного діалогу,

є дієвим інструментом удосконалення державно-церковних відносин. Ефективною

є діяльність інших міжцерковних об’єднань: Наради представників християнських

Церков, Ради євангельських протестантських церков України та інших. Важливий

внесок у поглиблення діалогу між органами влади та релігійними організаціями на

регіональному рівні роблять створені за ініціативою Президента України В. Ющен-

ка регіональні Духовні ради, які працюють у більшості областей країни. Вони є

ініціаторами екуменічних зустрічей та форумів, ведуть моніторинг дотримання чин-

ного законодавства про свободу совісті, спрямовують зусилля на попередження супе-

речок конфліктів на релігійному ґрунті тощо.

Важливу посередницьку діяльність у налагодженні співпраці між Державою

та Церквою здійснюють інституції громадянського суспільства, такі як Українська

асоціація релігієзнавців, Українська асоціація релігійної свободи, Інститут релігійної сво-

боди, Центр релігійної інформації й свободи та інші. Висока фахова підготовка дозволяє

їхнім представникам бути успішними посередниками як у міжконфесійному діалозі, так й

у налагодженні партнерства між органами влади та релігійними організаціями.

Українці є нацією з високим рівнем релігійності: 55-60 % опитаних ідентифікують

себе як віруючі. Очевидно, що світоглядні, ціннісні, моральні орієнтації громадян України

не в останню чергу формуються під впливом релігійних чинників. Духовне єднання

української нації потребує гармонізації релігійного простору країни, який у свою чергу

буде спроможним продукувати таку єдність. З цією метою держава має спрямовувати

свої зусилля на:

утвердження релігійної свободи та конфесійного плюралізму; •

забезпечення рівного ставлення до всіх віросповідань і релігійних організацій; •

модернізацію релігійного законодавства, неухильне його дотримання всіма суб’єктами •

правовідносин;

розширення сфери соціального партнерства держави і релігійних організацій, зокрема •

на договірній основі;

протидію політизації та радикалізацій релігійного середовища. •