Типи структури та відповідні їм типи темпераменту за у.Шелдоном

Ендоморфний Вісцеротонія	Мезоморфний Соматотонія	Ектоморфний Церебротонія
Розслабленість у поставі та рухах Любов до комфорту Повільна реакція Пристрать до їжі Соціалізація харчової потреби Насолода від процесу травлення Любов до компаній, дружніх звірень Соціофілія (схильність до суспільного життя) Привітність з усіма Жага любові та схвалення оточуючих	Впевненість у поставі та рухах Схильність до фізичної діяльності Енергійність Потреба в рухах та задоволення від них Потреба в домінуванні Схильність до ризику та гри випадковостей Рішучі манери Хоробрість Сильна агресивність Психологічна нечутливість	Загальмованість у рухах, скутість у поставі Надмірна фізіологічна реактивність Підвищена швидкість реакції Схильність до самоти Схильність до розмірковувань, виключна увага Прихованість почуттів, емоційна загальмованість Самоконтроль міміки Соціофобія (страх перед суспільними контактами) Загальмованість у спілкуванні Уникання стандартних дій

„Основним недоліком гуморальних і морфологічних теорій є те, що вони сприймають в якості першопричини поведінкових проявів темпераменту такі системи організму, які не володіють і не можуть володіти необхідними для цього властивостями” [15,с.156], -- зазначає В.Д.Небиліцин.

„Особистість не існує без тіла, як будинок не снує без стін. Наші потяги, потреби, прагнення мають серед інших і соматичні джерела”[16,с.217], -- за словами В.А.Роменця. Характер виражається в тілі й через типові рухи, ходу, пози, мускульні затиски. Тому відкидати такі типології темпераментів, як типології Е.Кречмера, У.Шелдона чи К.Конрада, не слід. Інтегрування їх з факторними типологіями Г.Хейманса та Е.Вирсми чи С.Берта, чи Дж.Гілфорда може бути плідним[16,с.217].

Хоча протиріччя ознак темпераменту в різних авторів така велика, що ще Бен (1866) вважав темпераменти „непотрібною традицією старої видумки”. О.Ф.Лазурський (1917) стверджував, що „вчення про темпераменти в теперішній час дійсно вже віджило свій вік” [14,с.160].

Основу для розробки дійсно наукової теорії темпераменту було вчення І.П.Павлова про типологічні властивості нервової системи тварин і людини[17,с.21-23]. Великою заслугою Павлова є детальне теоретичне та експериментальне обґрунтоване положення про ведучу роль і динамічних особливостях поведінки центральної нервової системи – єдиної зі всіх систем організму, яка володіє здатністю до універсальних регулюючих і контролюючих впливів[15,с.156].

Вітчизняні психологи (Б.М.Теплов[20], В.Д.Небиліцин[15] та інші) зазначають, що першочергове наукове значення праць І.П.Павлова заключається в дослідженні основної ролі властивостей нервової системи як первинних і самих глибоких параметрів психофізіологічної організації індивідуума. На сучасному етапі розвитку науки зробити кінцеві наукові висновки, відносно кількості основних типів нервової системи, так як і кількості типових темпераментів, ще не представляється можливим. Дослідження вітчизняних вчений показують, що сама структура властивостей нервової системи як нейрофізіологічних змін темпераменту набагато складніше, ніж це представлялося раніше, а кількість основних комбінацій цих властивостей набагато більше, чим це пропонувалося І.П.Павловим[15,с.157].

Різноманітні співвідношення цих потенційно-психічних властивостей (спрямованості, здібностей і темпераменту) дають в результаті 48 типів характерів, або психотипів за Г.Щокіним[25,с.147]. Виділяють також три типи процесуально-психічних властивостей (пізнавальні, емоційні, вольові), які є відображенням трьох основних типів загальних здібностей людини та трьох основних інстанцій взаємодії індивіда (його внутрішнього середовища) із зовнішнім середовищем. При цьому, кожен із 48 психотипів може мати в якості домінуючого одна із трьох процесуально-психічних властивостей, що в результаті утворює 144 психологічних типи особистості[25,с.147].

Темперамент є нейрофізіологічною основою відмінностей у динаміці рухової, емоційної та мислительної діяльності людини. Розрізняють чотири типи темпераменту: меланхолік, флегматик, сангвінік і холерик – чотири природні основи, які представляють собою різноманітні співвідношення активності й пасивності, спрямованості „назовні” та „всередину”, лідерства та навпаки, працездатності (сили) та чутливості (слабкості). Як зазначає Г.Щокін: „Можливо, темпераменти диференціювались у результаті еволюційної диференціації основних психічних функцій, які необхідні людині для життєзабезпечення”[25,с.145]. Автор співставляє класифікації темпераментів таким чином[25,с.146]:

Таблиця 4