§ 3. Функції сімейного права

Сімейному праву, як й будь-якій іншій правовій галузі, властиве виконання певних функцій, характер яких визнача­ється тими завданнями, які стоять перед ним. Функції галузі права, як зазначає А. Пушкін, — це такі, що відображають її соціальне призначення, специфічні напрями правового регулю­вання відносин у процесі вирішення поставлених перед ними завдань². Є. Суханов наголошує на тому, що ці функції визна­чають місце правової галузі у системі права, оскільки окремі галузі різняться за змістом і характером виконуваних ними функцій³. Функції галузі права поряд із предметом і методом

правового регулювання слугують одним із критеріїв відмежу­вання конкретної галузі від інших правових галузей. Сімейне право, як й інші правові галузі, виконує виховну, регулятивну й охоронну функції. Однак спрямованість останніх, співвідношення між ними, способи їх здійснення є різними у різних галузях права.

Функції сімейного права істотно відрізняються від функцій цивільного права. Так, регулятивна функція останнього спрямо­вана на сприяння створенню і розвитку у суспільстві нормаль­них економічних відносин. Як зазначає А. Пушкін, майнові та особисті немайнові відносини, які становлять предмет цивіль­ного права, — це звичайні, такі, що існують поза порушенням, відносини, беручи участь у яких, громадяни та організації за­довольняють свої життєві потреби¹. Регулятивна ж функція сімейного права передбачає зміцнення сім'ї, виконання остан­ньою її ідеологічної (виховної) та господарської функцій, охоро­ну сім'ї, дитинства, материнства і батьківства.

Виховна функція сімейного права спрямована на забезпечення такої поведінки членів сім'ї, насамперед дітей, яка відповідає інтересам сім'ї та суспільства. Метою ж виховної функції цивіль­ного права є забезпечення такої поведінки його суб'єктів, яка відповідає інтересам фізичних і юридичних осіб, держави та суспільства. Це досягається завдяки тому, що норми цивіль­ного права передбачають можливість впливу у разі вчинення правопорушення на майнову сферу правопорушника.

Охоронна функція сімейного права спрямована на захист й відновлення особистих немайнових і майнових прав та інтересів членів сім'ї у разі їх порушення. Охоронна ж функція цивіль­ного права передбачає захист та відновлення особистих немай­нових і майнових прав та інтересів його суб'єктів. Способи ж здійснення цих функцій у сімейному і цивільному праві є різними, що є ще одним свідченням того, що сімейне право є самостійною правовою галуззю.

§ 4. Принципи сімейного права

Під принципами галузі права треба розуміти основоположні засади, характерні для всіх або більшості інститутів останньої та закріплені в її нормах. Основні принципи сімейного права нашої держави, як й будь-якої іншої правової галузі, закріпле­ні у Конституції. Вони визначають положення, пов'язані з

¹ Див.: Там само. — С. 15.

² Див.: Гражданское право Украины. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 20.

³ Див.: Гражданское право. — Т. 1. — М., 1998. — С. 35.

Див.: Гражданское право Украины. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 20.

29

укладенням шлюбу, правами та обов'язками подружжя, батьків і дітей.

Згідно зч. 1 ст. 51 Конституції шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Це означає, що особи, які одружу­ються, наділені правом вільного вибору другого з подружжя. Зазначений принцип закріплено в ч. 1 ст. 24 СК. З нього випливає, що закон захищає інтереси тієї особи, право якої на свободу вибору чоловіка, дружини порушено. Відповідно до ч. 1 ст. 40 СК шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.

У ст. 51 Конституції закріплено також принцип рівності прав і обов'язків подружжя у шлюбі та сім'ї. Цей принцип тісно пов'язаний з положеннями ст. 24 Основного Закону нашої держави про рівність прав чоловіка і жінки та її гаран­тії, а також з положеннями пунктів 1 і 4 першого розділу Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок, прийнятої Верховною Радою України 5 березня 1999 р.

Рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах дістає вияв у рівності таких їх особистих немайнових прав, як право наречених на вибір прізвища при реєстрації шлюбу, право дру­жини та чоловіка на розподіл обов'язків і спільне вирішення питань життя сім'ї, а також на особисту свободу (статті 35, 54 і 56 СК). Відображенням же рівноправності дружини і чоловіка у майнових відносинах є їх рівне право на майно, набуте за час шлюбу (статті 60, 63, 65 і 70 СК), право та обов'язок мате­ріально підтримувати один одного (гл. 9 СК). Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини дістає вияв у їх праві визнача­ти прізвище останньої (ст. 145 СК), в обов'язку виховувати дитину (статті 150—152 і 157), у праві захищати її права та інтереси (ст. 154), визначати місце проживання дитини (статті 160 і 161), управляти її майном (ст. 177 СК), в обов'язку утри­мувати дитину та праві одержувати аліменти від повнолітніх дочки, сина (глави 15, 16 і 17 СК).

У ч. 2 ст. 51 Конституції закріплено принцип взаємної мате­ріальної підтримки батьків і дітей. Це дістає вияв в обов'язку батьків утримувати своїх неповнолітніх і повнолітніх дітей і в праві батьків на одержання аліментів від своїх дітей (глави 15, 16 і 17 СК).

Частина 3 ст. 51 Конституції закріплює принцип охорони державою сім'ї, дитинства, материнства і батьківства. Цей принцип тісно пов'язаний з положеннями пунктів 2—8 Дек-

30

ларації про загальні засади державної політики України сто­совно сім'ї та жінок і конкретизований у деяких статтях СК. Так, згідно з ч. 2 ст. ПО СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та про­тягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, що містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Треба зазначити, що це положення не завжди відповідає інте­ресам жінки.

Положення, пов'язані з охороною державою сім'ї, дитин­ства, материнства і батьківства, відображені також у статтях 150—152, 155 і 157 СК, присвячених правам та обов'язкам батьків щодо виховання і розвитку дітей, зокрема праву матері та батька на захист прав й інтересів останніх (ст. 154), підставам позбавлення батьківських прав (ст. 164), обов'язку батьків утри­мувати своїх неповнолітніх і повнолітніх дітей та їх праву на одержання аліментів від них (глави 15, 16 і 17), а також у ч. 2 ст. 207, яка встановлює, що усиновлення дитини має провади­тись у найвищих інтересах останньої для забезпечення стабіль­них та гармонійних умов її життя, і у ч. 1 ст. 238 СК, відпо­відно до якої усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання.

У ч. 1 ст. 52 Конституції закріплено принцип рівності прав дітей незалежно від їх походження й від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Цей принцип конкретизовано у ст. 142 СК.

Згідно з закріпленими у Конституції принципами сімейно­го права ст. 21 СК передбачає визнання дійсним лише шлюбу, зареєстрованого у державних органах РАЦСу. Релігійний об­ряд шлюбу не має правового значення і є особистою справою кожного. Виняток становлять релігійні обряди, що відбулися до створення або відновлення державних органів РАЦСу.

Отже, регулювання сімейних відносин здійснюється від­повідно до принципів добровільності шлюбу, рівності прав подружжя, вирішення внутрішньосімейних питань за взаєм­ною згодою, пріоритету сімейного виховання дітей, піклуван­ня про їх добробут і розвиток, забезпечення захисту прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім'ї. Батьки й діти зобов'язані піклуватися одні про одних. Сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороня­ються державою.

31