§ 6. Спеціальні підстави стягнення аліментів

Статті 84, 86 і 88 СК встановлюють спеціальні підстави стягнення аліментів. Стаття 84 СК передбачає, що дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини має право на утримання від чоловіка — батька дитини. Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою вона проживає, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років.

Як випливає зі змісту ст. 84 СК, для виникнення у дружи­ни у зазначених випадках права на одержання аліментів від чоловіка — батька дитини не потрібна наявність її непрацез­датності та потреби у матеріальній допомозі. Вагітна дружина може працювати й одержувати дохід, що є не меншим за дохід чоловіка. Це не позбавляє її права на аліменти. Важливо, щоб вагітність настала у період зареєстрованого шлюбу. Як зазначає М. Антокольська, для виникнення у дружини права на одер­жання аліментів від чоловіка необхідні такі юридичні факти: 1) наявність зареєстрованого шлюбу; 2) вагітність дружини від чоловіка (правильніше — настання вагітності у період шлюбу) чи виховання дружиною спільної дитини, яка не досягла трьох років; 3) наявність у чоловіка достатніх коштів'.

У ч. 4 ст. 84 СК зазначено, що вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її мате­ріального становища, за умови, що чоловік може надавати мате­ріальну допомогу.

Згідно з ч. 5 ст. 84 СК аліменти, що присуджуються дружи­ні під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду, а відповідно до ч. 6 цієї статті право на утримання вагітна дружина, як і дружина, з якою

проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. З першим положенням погодитись важко. Адже у вагітної жінки виникає безліч додаткових витрат (на харчування, медичну допомогу тощо). Тому їй потрібні додаткові кошти. Наведене положення не відповідає й ч. З ст. 51 Конституції, яка передбачає держав­ну охорону сім'ї, материнства, батьківства.

З урахуванням положень ст. 51 Конституції про те, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, ст. 86 СК передбачає, що чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини — матері дитини до досягнення нею трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психіч­ного розвитку, — шести років. Однак Пленум Верховного Суду України у першому абзаці п. 21 своєї постанови "Про застосу­вання судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" роз'яснив, що право на аліменти має чоловік, якому надана відпустка по догляду за хворою дитиною до досягнення нею шести років. Як зазначено в літературі¹, це роз'яснення відпо­відає ст. 51 Конституції.

У ст. 86 СК право чоловіка, з яким проживає дитина, на одержання аліментів від дружини на відміну від положення першого абзацу п. 21 зазначеної постанови не обумовлено на­данням йому відпустки (як й у ст. 84 СК таке ж право дружини). Як випливає зі змісту цієї статті для виникнення у чоловіка права на одержання аліментів від дружини — матері дитини необхідні такі юридичні факти: 1) щоб дитина проживала з чоловіком, який є її батьком, до досягнення нею трьох років, а у випадку, передбаченому ч. 2 зазначеної статті, — шести років; 2) щоб дружина була матір'ю дитини; 3) щоб дружина була спроможна надавати матеріальну допомогу.

Перелічені юридичні факти утворюють юридичний склад, необхідний для одержання чоловіком, з яким проживає дитина, аліментів від дружини — матері дитини. Такий чоловік має пра­во на одержання зазначених аліментів незалежно від того, чи він працює, та від його матеріального становища. Як випливає зі змісту ст. 86 СК, у такому разі право чоловіка на одержання аліментів від дружини не може бути обумовлене його непрацез­датністю та потребою у матеріальній допомозі. За наявності зазна­чених юридичних фактів чоловік має право на одержання алімен­тів від дружини — матері дитини й після розірвання шлюбу.

Див.: Антокольская М.В. Семейное право. — М., 1999. — С. 264—265.

¹ Див.: Кодекс о браке и семье Украины: Научно-практический ком­ментарий. — Харьков, 2001. — С. 98—99.

189

Одним із загальних принципів сімейного права є принцип регулювання сімейних відносин з максимально можливим вра­хуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (ч. 8 ст. 7 СК). Відповідно до цього принципу ч. 1 ст. 88 СК вста­новлює, що якщо один із подружжя, в тому числі працездат­ний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом усього часу проживання з дитиною-інвалідом та опі­кування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Турбота про дітей, догляд за ними є обов'язком обох батьків. Якщо один із батьків не виконує його, він, як зазначає М. Анто-кольська, зобов'язаний компенсувати другому з них відповідні витрати¹. Адже, як правило, той з подружжя, хто доглядає за дитиною-інвалідом, змушений менше працювати, що познача­ється на його доходах та професійній кар'єрі.

Як випливає зі змісту частин 1 і 2 ст. 88 СК, для виникнен­ня права на одержання аліментів у того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, потрібен юридичний склад, що охоплює такі юридичні факти: 1) проживання одного з под­ружжя з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постій­ного стороннього догляду; 2) опікування цієї особи дитиною-інвалідом; 3) наявність у другого з подружжя можливості на­давати матеріальну допомогу.

Виникнення права на аліменти у того з подружжя, хто здій­снює постійний догляд за дитиною-інвалідом, не залежить від його працездатності й потреби у матеріальній допомозі. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід, визначається за рішенням суду в частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі та без урахування можливості одержання цією особою аліментів від своїх батьків або повнолітніх дітей.