Дослідження Дюркгеймом причин самогубства

Значне місце в творчості Дюркгейма займає проблема самогубства, якій він присвятив монографію “Самогубство”. При дослідженні цього соціального феномена Дюргейм виходив із положення, що самогубство залежить, як правило, не від індивідуальних властивостей людини, а від зовнішніх причин, які, на його думку, управляють людьми.

Звернувшись до даних офіційної статистики, Дюркгейм виявив ряд закономірностей: процент самогубств вищий влітку, ніж взимку; чоловіки частіше зводять рахунки з життям, ніж жінки; старі люди частіше, ніж молоді; солдати частіше, ніж цивільне населення; протестанти частіше, ніж католики; одинокі і розлучені частіше, ніж одружені. Процент самогубств вищий у містах, ніж у сільській місцевості.

Дюркгейм виділив чотири види самогубств: егоїстичне, альтруїстичне, аномічне і фаталістичне.

Перший вид самогубства породжується відчудженням індивіда від суспільства (розрив соціальних зв’язків, відсутність колективної підтримки тощо). Однією з причин самогубства подібного роду може бути крайній індивідуалізм.

Другий вид самогубства породжується тоді, коли особисті інтереси поглинаються соціальними, коли інтеграція групи настільки велика, що індивід перестає існувати як самостійна одиниця. До цього виду самогубств Дюркгейм відносить древній звичай, за яким старі і немічні люди, що стали тягарем для своїх близьких, кінчали самогубством.

Третій вид самогубства - аномічний^* . Він зустрічається, як правило, під час значних суспільних потрясінь, економічних криз, коли індивід втрачає здатність пристосуватись до соціальних перетворень і втрачає зв’язок із суспільством. Стан суспільної аномії породжує моральне і в цілому духовне спустошення індивіда, що іноді призводить до самогубства. Протилежним аномічному є фаталістичне самогубство, яке виникає в результаті посиленого контролю групи над індивідом. На думку Дюркгейма, таке самогубство здійснюють люди, “майбутнє яких безжалісно розтоптане, почуття яких жорстоко пригнічені”.

Найціннішою рисою дюркгеймівського аналізу названого явища є розкриття його соціальної суті. Ідеї Дюркгейма послужили поштовхом для соціологічних досліджень “девіантної поведінки” людини. Зокрема, вони були широко використані видатним американським соціологом ХХ ст. Робертом Мертоном у його наукових працях. Загалом ідеї Дюркгейма, висловлені ним у книзі “Самогубство”, досить актуально звучать і в нинішньому українському суспільстві з його нестабільністю в усіх сферах життя.

Макс Вебер (1864-1920) Значний внесок у світову соцілогію зробив німецький соціолог, соціальний філософ та історик, основоположник “розуміючої соціології” й теорії соціальної дії Макс Вебер. Народився в багатій буржуазній сім’ї. Ще в молоді роки прилучився до політичної діяльності. Працював у Фрайбургському, Гейдельберському та Мюнхенському університетах.

Вебер є одним з найвидатніших західних соціологів кінця ХІХ -початку ХХ ст., ім’я якого в історії світової соціології стоїть поряд з іменами Дюркгейма, Маркса і Сорокіна. Основні праці Вебера: “Протестантська етика і дух капіталізму” (1904-1905рр.), “Об’єктивність ученого-суспільствознавця та соціально-політичне пізнання” (1904р.), “Про категорії розуміючої соціології” (1913р.) та ін.

Об’єктом соціології, за Вебером, є суспільство та різні соціальні процеси, що відбуваються в ньому. Однією з центральних категорій соціології Вебера є розуміння, яке він розглядає у співвідношенні з людською поведінкою. Головною проблемою соціології, на думку Вебера, повинна бути поведінка індивіда або групи. З принципом “розуміння” пов’язана категорія соціальної дії, яку він ототожнює з людською поведінкою. Ця дія передбачає два моменти: суб’єктивну мотивацію індивіда або групи, та орієнтацію на інших, без якої дія не може розглядатися як соціальна. Отже, соціологія, за Вебером, повинна орієнтуватися на дії індивіда або групи, які пов’язані з іншими людськими спільними інтересами. З цього приводу Вебер пише: “Соціальна дія... може бути орієнтованою на минуле, теперішнє, і майбутнє. Наприклад, помста за напад у минулому, оборотна при нападі сьогодні і захист проти майбутнього нападу”.