2. Структура соціологічного знання та функції соціології

Cкладність об’єкта та предмета соціології потребують багаторівневої системи пізнання соціальної реальності, що, у свою чергу, вплинуло на формування структури соціологічної науки. Найпоширенішою в сучасній соціології є трирівнева структура соціологічних знань, запропонована американським соціологом Робертом Мертоном.

Перший рівень – загальна соціологія, або теоретична соціологія. Теоретична соціологія (загальна соціологічна теорія) вивчає суспільство як цілісну соціальну систему, акцентуючи увагу на глобальних проблемах його життєдіяльності, виявляє сутнісні зв’язки між окремими підсистемами суспільства. Сучасна загальна соціологічна теорія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Теоретична соціологія спрямована на формування методологічної бази соціологічного пізнання та вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій, емпіричних досліджень; здійснює інтеграцію, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом; формує їх у систему висновків, узагальнень, понять; сприяє розкриттю сутності соціальних законів та закономірностей.

Другий рівень – соціологічні теорії середнього рівня. Вони вивчають соціальні зв’язки між суспільством і конкретною сферою суспільного життя, різні види людської діяльності, проблеми функціонування й розвитку соціальних спільнот та забезпечують зв’язок між теоретичними, фундаментальними знаннями і емпіричними дослідженнями.

Третій рівень – рівень конкретних соціологічних досліджень ( емпірична соціологія). На відміну від теоретичної соціології, в емпіричних дослідженнях предметом аналізу є конкретні дії, властивості поведінки, особливості потреб, інтересів, цінностей людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у масовій та індивідуальній свідомості. Емпірична соціологія має на меті збір і накопичення фактичного матеріалу, аналіз документів, статистики, спостереження, результатів опитувань тощо.

Існує також класифікація соціологічного знання з позиції мети і завдань дослідження:

– фундаментальна соціологія (спрямована на розробку методології теоретичного пізнання у соціології та подальший розвиток власне науки соціології);

– прикладна соціологія (спрямована на вивчення конкретних проблем і вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів функціонування та управління суспільством).

З точки зору предмета вивчення виділяють:

– макросоціологію ( вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень);

– мікросоціологію (вивчення повсякденного життя людини у її найближчому оточенні). Мікросоціологію ще називають пояснювальною або гуманістичною соціологією, тому що вона спрямована на вивчення життєвого світу людини, її поведінки в малих групах.

Сучасна соціологія виробляє та використовує поряд з традиційними і нові поняття та підходи. Так, дедалі більшої популярності набуває структурування соціологічних теорій за парадигмами. Парадигма трактується як сукупність основних положень і принципів, які лежать в основі тієї чи іншої теорії, володіє специфічним категоріальним апаратом і визнається певною групою вчених. Наприклад, у природничих науках визнаними парадигмами (або моделями досліджень) є фізика Ньютона чи фізика Ейнштейна. Визначення соціологічних парадигм знаходиться на стадії формування, існують певні розбіжності у їх групуванні та характеристиці. Виокремлюють макро- та мікро-, теоретичну та емпіричну парадигму. Сучасний американський соціолог Дж. Рітцер виділяє в соціології парадигму соціальних фактів, парадигму соціального визначення, парадигму соціальної поведінки. У вітчизняній соціології поширений підхід, за яким усі соціологічні парадигми умовно поділяють на три групи: структурно-функціональні, пояснювальні та інтегральні (об’єднуючі). Кожна парадигма достатньо вибіркова в плані оцінки факторів суспільного розвитку (економіка, культура, природа, індивід); характеризується наданням пріоритету в дослідженні певних сторін соціокультурних реалій (солідарність або конфліктність); формує власну методику дослідження поведінки людей. Сучасні соціологи визнають поліпарадигмальний характер соціології як науки.

Відповідно до багаторівневої структури соціологічної науки визначаються і її функції . Функції ( від латинського „functio” – виконання) гуманітарних наук досить часто поділяють на дві групи – пізнавальні (гностичні) та соціальні.

В сучасній науковій літературі зустрічається досить різноманітний перелік та опис функцій соціології, які відрізняються рівнем деталізації та узагальнення. Наприклад, за одного підходу виділяють теоретичну, описову, інформаційну, прогностичну функції, за іншого – перелік значно ширший, виокремлюють функцію соціального проектування і конструювання, організаційно-технологічну, управлінську, інструментальну, а також специфічні функції – гуманістичну, культурну, світоглядно-ідеологічну, соціального контролю тощо. Охарактеризуємо деякі з них:

– теоретико-пізнавальна функція спрямована на вироблення нового знання про різні соціальні сфери; перспективи соціального розвитку; створення теорії і методології соціологічного пізнання дійсності. Логічно пов’язана з теоретико-перетворюючою, оскільки єдність теорії та практики – характерна риса соціології;

– описово-інформаційна функція стосується здійснення систематичного опису емпіричного матеріалу; розробки практичних висновків і рекомендацій, які використовуються в управлінських рішеннях, законодавчих актах;

– світоглядна функція проявляється в тому, що, розкриваючи закономірності й механізми розвитку суспільства, соціологія сприяє формуванню соціологічного мислення, а отже, й світогляду людини. За сучасних умов, коли різні політичні діячі (справжні і ті, котрі видають себе за них) дедалі частіше звертаються до соціології, посилаються на соціологічну інформацію, виникає небезпека перетворення соціології в інструмент політики;

– прогностична функція соціології полягає у соціальному прогнозуванні (спільно з іншими науками). Нагромаджуючись, соціальна інформація дає змогу науковцям виходити на короткострокові прогнози (терміном до 10-15 років) щодо тенденцій розвитку суспільства у найближчому майбутньому.

До практичних функцій, які мають яскраво виражений соціально-інженерний характер, відносяться функції соціального проектування та соціальної технології. Соціологи допомагають управлінським структурам (на рівні уряду та парламенту країни місцевих органів самоврядування) визначити оптимальний шлях розв’язання практичних проблем, розробляють “технологію” управлінських рішень. Отже, соціологія тісно пов’язана з теорією і практикою керування суспільством.