Формування соціології культури. Типологія культури

Соціологія культури — це галузь соціологічного знання, що вивчає закономірності функціонування та розвитку культури як суспільного явища, а також форми виявлення цих закономірностей у людській діяль­ності.

Уперше поняття „соціологія культури” було введено у соціологічну науку М. Адлером, який під предметом цієї галузевої соціологічної теорії розумів вивчення соціальних чинників становлення і функціонування культурних цінностей і норм, їх вплив на суспільство і соціальну пове­дінку людини.

У 60-70-ті рр. ХХ ст. соціологія культури стає самостійною теоретичною системою знань Біля її витоків стояли П.Сорокін („Соціальна та культурна динаміка”), А.Моль („Соціодинаміка культури”). Над проблемами розвитку культури працювали П.Бурдьє, Н. Смелзер, Дж. Мердок, У.Самнер та інші автори.

Серед сучасних українських учених над цими проблемами працюють С.Кримський, М.Попович, Л.Сохань, Є. Бистрицький, О.Донченко та інші дослідники.

Щодо предметної сфери соціології культури, то це питання залишається дискусійним. Складність вирішення цього питання полягає у тому, що культурне охоплює соціальне в усіх його формах і впродовж усієї історії людства. Більшість учених вважають, що предметом соціологічного дослідження культури є соціальні аспекти функціонування культури у суспільстві. Під соціальними аспектами мають на увазі всю систему культури як єдине ціле чи будь-який із її видів, що взаємодіє з іншими соціальними системами, а також кожний з елементів соціодинаміки культури, що розглядається у співвідношенні з іншими системами суспільства.

Об’єктом соціології культури є діяльність людей (суспільства загалом, різноманітних соціальних груп і особистостей), що пов’язана з виробництвом, поширенням і споживанням культурних цінностей (як матеріальних, так і духовних).

Основними напрямами розвитку соціології культури є: визначення категорійного апарату цієї галузевої соціології; виділення структурних елементів культури; функції культури; різновиди культури; культура і особистість; культурна взаємодія та взаємовплив культур; глобалізація та універсалізація культури в сучасних умовах.

У дослідженні соціології культури важливим є визначення ціннісних компонентів (аксіологічний аспект), яке дає змогу об'єднати елементи культури в систему. Люди­на в цьому контексті розглядається одночасно як суб'єкт і об'єкт культурного розвитку, а культура — як міра гуманізації і гармонізації суспільства і людини.

Базові складові окремих видів культури визначились іще з часів Платона та Аристотеля. Спочатку термін „культура”, як уже зазначалося, означав спосіб обробки землі. У ХVІІ-ХVШ ст. культура стає центральним поняттям європейської соціальної думки. Розуміння культури як деякої протилежності природі, „натурі”, простежувалося в епоху Просвітництва.

До ХVШ-ХІХ ст. культурі як джерелу духовних, моральних і естетичних цінностей протистояла цивілізація. Цивілізація передусім пов'язувалася з матеріальним і технологічним прогресом, а культура — з процесом ідеальним, духовним.

У XX ст. під культурою стали розуміти не тільки художньо-творчий процес, а також звичаї, традиції, цінності, погляди, що існують у суспільстві, тобто всю сферу соціального самоусвідомлення людини.

Можна визначити основні функції культури, які вона відіграє у суспільстві. Основними серед них є: людинотворча або гуманістична, гносеологічна, або пізнавальна, інформаційна, комунікативна, нормативно-регулююча або управлінська, ціннісно-орієнтаційна, інтегруюча.