31. Особливості укладення трудового договору з сезонними та тимчасовими працівниками

Трудові договори з тимчасовими та сезонними працівника­ми є за своїм характером строковими.

Тимчасовими працівниками вважаються особи, прийняті на роботу на термін до 2 місяців, а для заміщення тимчасово від­сутніх працівників — до 4 місяців. Особливості трудових від­носин з ними визначені Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про умови праці тимчасових робітників і службовців”. Особи, які приймаються на роботу як тимчасові працівники, повинні бути про це попереджені при укладенні трудового договору. Це ж зазначається і у наказі або розпорядженні про прийом на роботу. Для них не встановлюється випробування при прий­нятті на роботу.

Сезонними вважаються працівники, з якими укладено тру­довий договір на певний сезон. Сезонні роботи через природні і кліматичні умови виконуються не весь рік, а протягом пев­ного періоду (сезону), що не перевищує 6 місяців.

Існує Список сезонних робіт і сезонних галузей. Він був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р. № 278. Такими, зокрема, є роботи, які викону­ються в лісовій промисловості і лісовому господарстві, в торф’яній промисловості, у сільському господарстві, у пере­робних галузях промисловості, а також роботи в санаторно- курортних закладах і закладах відпочинку.

При укладенні трудового договору з сезонними працівника­ми застосовуються правила, визначені, як і у випадку з тимча­совими працівниками, Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезон­них роботах”.

Випробовування щодо цієї категорії працівників також не встановлюється.

Державна служба зайнятості має право направляти на се­зонні роботи громадян, які звернулися до неї за сприянням у працевлаштуванні. Переважне право на участь у сезонних ро­ботах надається тим із них, які зареєстровані як безробітні. Не допускається направлення на сезонні роботи громадян, які під­лягають призову на військову службу, крім тих, які мають право на відстрочку.

31. Правове регулювання сумісництва, суміщення та заступництва

Доволі поширеним видом трудового договору є договір про роботу за сумісництвом.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час у одного і того ж або різних роботодавців. Тобто сумісництво передба­чає укладення двох трудових договорів: основного і за сумісництвом. Розрізняють два види сумісництва: внутрішнє (на тому ж підприємстві) і зовнішнє (в іншого роботодавця).

Законодавство встановлює ряд обмежень для укладення трудового договору з сумісниками. Так, Законом України від 16 грудня 1993 р. “Про державну службу” забороняється дер­жавним службовцям займатися підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, де вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медич­ної практики). Крім того, постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 3 квітня 1993 р. № 245 “Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій” передбачено, що не мають права працювати за сумісництвом керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їх заступни­ки (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Також керівники державних підприємств, установ і органі­зацій разом з профспілковими комітетами можуть запроваджу­вати обмеження на сумісництво щодо працівників окремих про­фесій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робо­та яких може призвести до наслідків, що негативно познача­ються на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обме­ження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, і вагітних жінок.

Цією ж постановою обмежено тривалість роботи за суміс­ництвом. Вона не може тривати більше 4 годин на день або повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна переви­щувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично викона­ну роботу.

Працівники-сумісники мають право на відпустку нарівні з іншими працівниками. Оплата відпустки чи виплата компенса­ції за невикористану відпустку проводиться їм на загальних підставах у відповідності із Законом України від 15 листопада

1996. р. “Про відпустки”.

Ще одним видом є трудовий договір про суміщення про­фесій (посад).

На відміну від сумісництва суміщення професій (посад) є такою формою організації праці, коли працівник за його зго­дою, крім своєї основної роботи, виконує додаткову роботу за іншою професією чи посадою на тому ж підприємстві в межах тривалості робочого дня або зміни.

Різновидом суміщення вважається так зване тимчасове зас­тупництво. Воно передбачає виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної ро­боти.

Суміщення відрізняється від сумісництва за наступними оз­наками.

1. при суміщенні робота виконується в межах одного трудо­вого договору, а при сумісництві укладається кілька трудових договорів;

2. суміщення можливе лише за місцем основної роботи, тоді як працювати за сумісництвом можна на тому ж або на іншому підприємстві;

3. суміщувана робота виконується в межах робочого часу, а сумісництво відбувається у вільний від основної роботи час.