3.2. Класифікація методів обліку витрат, використовуваних у системі контролінгу

Залежно від об'єкта обліку контролінг передбачає різні системи управлінського обліку, а саме: за видами витрат; за центрами витрат і за базами розподілу витрат. Усі ці системи можуть використовуватися як у традиційній системі обліку (облік за повною собівартістю), так і при використанні в обліку за урізаною собівартістю (т.п. маржинальний облік) (див. рис. 3.1).

Системи обліку витрат за повною собівартістю передбачає облік і калькулювання усіх витрат як прямих, так і накладних. Причому накладні витрати розподіляються на продукцію пропорційно обраній базі. Далі будуть розглянуті методи калькулювання й обліку повної собівартості.

Слід зазначити, що ця система цілком відповідає нормативним актам по бухгалтерському обліку й оподатковуванню. Але вона має недоліки. По-перше, тут не враховується характер поводження витрат залежно від обсягу, що зрештою спотворює аналіз планування витрат. По-друге, спотворюється рентабельність окремих видів продукції внаслідок неточного розподілу постійних витрат.

Залежно від інтерпретації поняття витрат облік за цією системою може вестися:

а) за фактичною собівартістю;

б) за нормативною собівартістю;

в) за плановою собівартістю (стандарт-костінг).

З цих трьох підсистем найбільш сучасним є облік за плановою собівартістю або "Стандарт – кост". Достоїнством його є те, що на відміну від двох інших в ньому норми ґрунтуються не на минулому досвіді, а на прогнозах на майбутнє, причому розраховуються більш ретельно, що збільшує точність прогнозів і ефективність контролю.

Система обліку за урізаною собівартістю передбачає, що на об'єкт калькуляції відносяться лише ті витрати, що розглядаються як безпосередньо зв'язані з даним об'єктом. Конкретно на продукцію відносяться тільки змінні витрати. На центр витрат відносяться тільки змінні витрати на ведення основної діяльності даного центра витрат.

Види систем управлінського обліку

Рис. 3.1 – Класифікація методів управлінського обліку

У загальному вигляді розрахунок прибутку здійснюється в такий спосіб:

, (3.1)

де – ціна і-го виду продукції;

– змінні витрати на одиницю і-го виду продукції;

– постійні витрати.

По кожному виду продукції розраховується маржинальний прибуток (МП):

.

Хоча і ця система має недоліки (відсутній розрахунок повної собівартості, занижується собівартість запасів та ін.) у порівнянні із системою обліку повної собівартості в ній є безсумнівні достоїнства. Це насамперед те, що фінансовий результат по всьому підприємству і по окремих видах продукції не залежить від вибору методу розподілу витрат. З'являється також можливість порівняння собівартості різних періодів в частині релевантних витрат. І, нарешті, внаслідок обліку характеру поводження витрат залежно від обсягу з'являється можливість:

• аналізу причин відхилення;

• оцінки ризику;

• планування витрат і результатів;

• оптимізації обсягу виробництва;

• оптимізації структури випуску;

• ціноутворення в короткостроковому періоді.

У технічній і науковій літературі розглядаються й інші системи обліку витрат. Цікавим є облік планових граничних витрат, що розглядає можливість контролю в порівнянні з простим директ-костингом, він більш зрозумілий і наочний.

Для того, щоб вибрати оптимальний для застосування метод обліку, необхідно оцінити кожний з існуючих методів з погляду вирішення задач контролінгу. Аналіз показує, що найбільш придатними для цілей контролінгу є система обліку за плановою собівартістю (стандарт-кост) у поєднанні з різними варіантами обліку за урізаною собівартістю, оскільки саме ці системи забезпечують максимум інформації для прийняття управлінських рішень.

Дослідження вищевказаних методів обліку витрат не дає належного ефекту в управлінні витратами, якщо на підприємстві не буде створена система розробки бюджетів, що дозволить не тільки визначити планові витрати кожного підрозділу, але й оцінити виконання плану. Докладно про розробку бюджетів йдеться в розділі 4.