Тема Вступ до мови програмування С++.

Мета Вивчити одну з найпоширеніших ,професійних мов програмування. Ознайомити з основними поняттями мови та правилами роботи у середовищі програмування

Розвиток інформаційної компетентності (уміння порівнювати, аналізувати та оцінювати отриману інформацію)

Формування комунікативної компетентності (набуття навичок роботи в групах) та компетентності сомосвіти (набуття навичок вчитися самостійно)

План

1. Призначення С++.Історичні відомості

2 Алфавіт

3. Ідентифікатори

4 . Структура програми

5. Головна функція

6. Заголовочні файли

7. Текст виведеної програми

8. Виведення повідомлень на екран

9. Базові типи та описи даних.

1. Призначення С++. Історичні відомості.

На початку 70-х років консорціум розробив комп'ютерну систему Multix. її призначенням було забезпечення недорогого всезагального доступу до графічних, текстових та інших файлів, до електронної пошти. Звичайно, це була досить недоречна ідея і загалом проект провалився.

Невелика група інженерів, що працювали в лабораторіях вирішили використати фрагменти Multix в невеликій операційній системі, яку охрестили Unix.

Ці інженери не мали однієї потужної машини, а лише декілька низько потужних машин різних виробників. Оскільки усі вони були різними, кожну програму доводилось переробляти під конкретну машину. Щоб уникнути цих незручностей була розроблена невелика, проте потужна мова програмування С.

Мова С виявилася насправді досить потужною і дуже швидко завоювала перші позиції серед засобів розробки програмного забезпечення. Однак з часом в програмуванні з'явились нові технології (напр. об'єктно -орієнтовне програмування), які поступово витісняли мову С. Для того, щоб не залишатися за бортом, інженери удосконалили С, доповнивши його новими можливостями і отримали, в результаті нову мову програмування С++ . Мова С++ широко використовується в системному програмуванні. На ній можна писати високоефективні програми, в тому числі і операційні системи, драйвери..

Мова С++ включає:

■ Словник зрозумілих для людей команд, які конвертуються в машину мову.

■ Структуру мови (або граматику), яка дозволяє користувачам складати із команд

працюючі програми.

Програми - це текстові файли, які містять послідовність команд зв'язаних між собою по законам граматики С++. Цей файл називають вихідним текстом. Вихідний файл в С++ має розширення .СРР ,так як файли Microsoft Word закінчуються на .DOC або командні файли MS DOS мають закінчення .ВАТ.

Задача програмування - це написання такої послідовності команд, після переведення якої в машину мову можна отримати програму, що виконує наші бажання.

Програмування- це процес визначення послідовності інструкцій,які повинен виконати комп’ютер для розв’язання певного завдання. Для запису цих інструкцій використовують мову програмування,наприклад С++.

Історія створення

1972 р. – Деніс Рітчі та Брайан Керніган розробили мову програмування С.

1980 р. – Бьяртні Страуструп створив розширення мови С++

С++ дозволяє розробляти програми з використанням як традиційного структурного так й об'єктного підходу.

Програми, складені мовою С++, можуть бути виконані на ПК різних виробників в різних операційних системах

2.Алфавіт

- набір допустимих символів.

• Великі й малі літери латинського алфавіту: A, …, Z, a, …, z;

• Цифри 0, 1, …, 9;

• Спеціальні символи: “ ‘()[]{}<>.,;:?!~*+-= \ / | # % $ & ^ @ _

3.Ідентифікатор

• це назва (ім'я), яку користувач надає об'єктам, наприклад, змінним, сталим, функціям.

Ідентифікатори можуть складатися:

• Великих і малих літер латинського алфавіту: A, …, Z, a, …, z;

• Цифр 0, 1, …, 9;

• Символу підкреслення.

Увага!

• Завжди починається з букви або із символу підкреслення

• Однакові за змістом малі та великі літери вважаються різними символами.

4.Структура програми.

Мова програмування С++,як і будь- яка інша мова,містить чотири основних елементи:

• символи,

• слова,

• словосполучення,

• речення.

Препроцесором називається перша фаза компілятора. Інструкції препроцесора називаються директивами. Рядки,що їх містять,починаються зі знака # .Практично кожна программа на С++ містить директиви препроцесора # include .(читати «паунд інклуд»).Вони необхідні для включення у програму певних файлів під час компіляції.

Для виведення на екран тексту за допомогою об’єкта cout (читати « сі-аут») та операції перенаправленя вихідного потоку << (операція виведення ),необхідно підключити файл <iostream.h> читати «фй-оустрім крапка ейч» .Для застосування різних математичних функцій слід підключити файл <math.h> ; для затримки зображення на екрані використовуємо функцію getch ( ),яка повертає код символу натиснутої клавіші, а для її роботи підключаємо бібліотеку <conio.h >.

Файли з розширенням h називаються заголовками.Розташовуються заголовкові файли в підкаталозі INCLUDE ,і ви можете переглянути вміст цих файлів ,але змінювати їх забороняється.

5.Головна функція

Програма на С++ має один вхід,з якого починається виконання програми, - головну функцію,до складу якої входить перший виконуваний оператор.

Запис:

int main ( int argc , char* argv [ ] ) , чи

int main ( ).

Визначає головну функцію.Програми повинні завжди включати одну і тільки одну функцію з ім’ям main.

Слово int перед назвою функції означає , що дана функція повертає значення типу int. В дужках після main у першому прикладі перелічені аргументи командного рядка. Варіант ( int argc , char* argv [ ] ) використовуємо,якщо передбачається обробка програмою вхідних аргументів.

Крім головної функції програма може містити інші функції.

Функцію main слід оголошувати такою,що повертає значення типу int .Повернення нею значення ( оператор return 0; ) означає ,що виконання функції main,всієї програми.

Шаблон програми.

#include <vcl .h>

#include <iostream.h>

#include<conio.h>

#pragma hdrstop

#pragma argsused

int main ( )

{

cout << “My first program!”;

getch ( );

return 0;

}

Для того,щоб програма була виконана і видала результат,необхідно перетворити її у послідовність команд процесора.Цю функцію виконує компілятор – програма- перекладач з мови програмування на мову машинних кодів,зрозумілих процесору.Щоб відкомпілювати програму і запустити на виконання,виберіть пункт Run чи натисніть F9.Результат роботи програми буде тиким :

My first program!

Ім’я endl позначено спеціальний символ – кінець рядка При виведенні він спричиння перехід на новий рядок.

С

// приклад 1

#include <iostream.h>

int main()

{

cout << “Hello!”;

return 0;

}

труктура програми

//коментарі у кінці рядка

#include <назва бібліотечного файлу 1>

…

#include <назва бібліотечного файлу N>

Інші директиви препроцесора

…

Оголошення глобальних змінних

Оголошення глобальних сталих

Оголошення та створення функцій користувача

…

// приклад 2

#include <iostream.h>

void main()

{

cout << “Hello!”;

}

Тип_результату_функції main()

{

Оголошення локальних змінних

Оголошення локальних сталих

Команди /* коментар будь-де */

return 0;

}

Директиви препроцесора

Препроцесор – це програма, яка опрацьовує директиви, перша фаза компіляції.

Директиви – це команди компілятора. Директиви мови С++ починаються із символу # (читати “паунд”)

Директива #include (читати “паунд інклуд”) – необхідна для включення у програму кодів із зазначеного після неї файлу.

Файли, які приєднуються директивою #include, називаються файлами заголовків (заголовковими файлами, бібліотеками).

6.Заголовочніі файли

Загальний вигляд директиви:

#include <назва.розширення> - розміщенні у папці include

#include “шлях_до_файлу\назва.розширення”

Деякі заголовкові файли:

iostream.h (читати “ай-оустрім”) – операції з потоками введення-виведення

conio.h – робота з клавішами

math.h – застосування різних математичних функцій

7.Текст першої програми

#includе <iostream.h> //підключення заголовкового файлу

#include <conio.h>

int main() // головна функція

{ // групуючи символи

cout << “my first program”; //виведення інформації

getch(); // затримка зображення на екрані до натиснення клавіші

return 0; //повернення з головної функції

} // групуючи символи

8.Виведення повідомлень на екран

cout << числа або текстове повідомлення в лапках

Спеціальні символи виведення:

\a – звукової

\b – крок назад (зворотній пропуск)

\f – перехід на нову сторінку

\n – перехід на новий рядок

\r – повернення каретки (не перехід на новий рядок)

\t – символ горизонтальної табуляції

\v – символ вертикальної табуляції

\\ - символ “зворотній слеш”

\? – знак питання

\’ – одинарні лапки

\” – подвійні лапки

\0 – нульовий елемент

Внести зміни в текст програми:

cout << “my first program” << endl;

cout << “programuvati prosto!” ; cout << “Duge pristo!” << endl;

cout << “my first program” //продовження << “C++!”; //у новому рядку

cout << 1001;

cout << 0.8976;

cout << 1 << 2<<0<<0<<8;

cout << “Vvedi ocinku:” << 12<<endl;

cout << 1 <<‘\n’<<0<<‘\n’<<3;

cout << “Dzvon!\a\t Dzvon!\a\t” << endl;

Ширина виведення

Модифікатор setw дозволить регулювати кількість символів, займаних виведеним числом.Модифікотр stew дозволить регулювати кількість символів,займаних виведеним числом.Включити в програму заголовковий файл<iomanip.h>

cout << “Druk:” << stew(3) << 1012 << endl;

cout << “Druk:” << setw(4) << 1012 << endl;

cout << “Druk:” << setw(5) << 1012 << endl;

cout << “Druk:” << setw(6) << 1012 << endl;

getch( );

return 0;

}

Увага! При використанні setw ви вказуєте мінімальну кількість символьних позицій.

Модифікатор setw (3) вказує мінімум 3 символи,однак у зв’язку з тим.що число 1012 потребує більше трьох символів, об’єкт cout з операцією виведення << використовує реально необхідну кількість символів. Для кожного виведеного значення використовується окремий модифікатор setw.