Основні принципи постбіхевіоризму:
Зміст повинен передувати методиці – краще перебувати в стані невпевненості, ніж взагалі не відчувати ніяких хитань чи сумнівів.
Біхевіоризм несе в собі ідеологію емпіричного консерватизму.
Біхевіористичне дослідження втрачає зв'язок з реальністю.
Дослідження та конструктивний розвиток цінностей – незмінні об’єкти політології.
Представники політичної науки несуть відповідальність за всіх інтелектуалів, історична роль яких полягає в тому, щоб захищати гуманістичні цінності цивілізації.
Знати – означає нести відповідальність за дії, а діяти – означає прилучатися до оновлення суспільства.
Якщо в інтелектуалів є зобов’язання – максимально використовувати і реалізовувати свої знання, то організації інтелектуалів – професійні асоціації, в тому числі політичні не повинні перебувати осторонь повсякденної політичної боротьби, а брати в ній участь. Політизація професії так само неминуча, як і бажана.
Усі названі парадигми сучасної політичної науки відзначаються різними підходами до характеру і форм побудови державних структур. Якщо традиційна парадигма базується на формальній (конституційній або державній ) структурі, біхевіористична допускає формальні й неформальні (групові) структури і функції, постбіхевіористичний напрям орієнтується на класові, групові відносини і конфлікти.
Теоретичні дослідження біхевіористів, наукові здобутки політичних соціологів – Г. Моска, В, Парето, Р. Міхельса, М. Вебера, позитивістська методологія Д. Юма, О. Конта, Г. Спенсера сприяли формуванню в сучасній політичній науці ортодоксальної парадигми. Постбіхеористична теорія, а також концепції Гегеля і Маркса в сукупності з принципом історизму лягли в основу радикальної парадигми.
Поняття про політику. Політика як суспільне явище.
Що таке політика? Яке сучасне розуміння політики? І чи є однозначне визначення цього складного явища?
Політика, політичне виникає тоді, коли у суспільстві, в результаті ускладнення громадського життя, виникають різні групи інтересів з різних основ, серед яких на перший план виходять групи з майновими інтересами. Політичне життя нерозривно пов’язане з боротьбою і поєднанням інтересів у будь-якому людському суспільстві, в будь-якій групі людей, навіть організованій. Політика в науковому розумінні цього слова має справу з боротьбою та узгодженням громадських інтересів великих соціальних груп, які не можуть бути примирені іншим чином як за допомогою політичної, державної влади, що претендує, за висловленням М. Вебера, на монополію легітимного фізичного примушування. Вона приходить на зміну родоплемінній владі, котра в нових історичних умовах не в змозі ефективно здійснювати управління суспільством, зберігати його цілісність. Політична, державна влада стає центром політики, оскільки для того, щоб реалізувати в загальній формі інтереси соціальних груп, вони повинні знайти своє відображення у законах та інших рішеннях державної влади, оскільки тільки її рішення мають обов’язкову силу для всього суспільства. Саме тому боротьба за владу та її організацію, за можливість впливати на прийняття нею рішень займає центральне місце у політичній діяльності. Політика – відносини, що включають згоду, підпорядкування, панування, конфлікт і боротьбу між групами, класами, націями, прошарками, стратами і окремими людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика) з приводу завоювання чи досягнення влади, її утримання, організації та використання.
Політика (мистецтво управління державою). Існує думка, що цей термін поширився під впливом трактату Аристотеля про державу, правління та уряд, який він назвав “Політика”. До кінця ХІХ століття політичне знання традиційно розглядалося як вчення про державу, тобто про владу інституціонального, державного рівня. Однак розвиток політичної думки і уявлень про державу привів до виділення власне науки про державу як відособленого явища стосовно політичної філософії і політичної науки. Уявлення про політику значно розширилось, а розуміння політики окреслилося як досить складна проблема і стало предметом різних тлумачень. Наприклад:
Політика – курс, напрям, на основі якого виробляються і приймаються рішення, заходи щодо формування і виконання різних завдань. Наприклад, “міжнародна політика уряду”, але разом з тим “торговельна політика фірми”.
Політика – конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угрупування) та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади. У даному випадку кажуть: “займатися політикою”, або “триматись подалі від політики”.
Політика – мистецтво управління людьми в суспільстві, організація життя громадян, розподіл та перерозподіл ресурсів, підтримання порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього миру або ведення війни, контроль суспільства і людини. “Феномен є політичним настільки, наскільки він зачіпає організацію і мобілізацію ресурсів, які необхідні для досягнення мети конкретного колективу чи спільності. Через те кажуть “Усе – політика”. (Толкотт Парсонс).
Політика як вид діяльності може здійснюватись на кількох рівнях. Перший включає вирішення місцевих проблем 9житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгівлі і т.д.). Політична діяльність на цьому рівні здійснюється окремими індивідами, але деякі питання можуть вирішуватись місцевими асоціаціями, об’єднаннями, особливо якщо рішення потребує виходу на вищий рівень. Другий, “локальний”, регіональний рівень вимагає втручання держави. Політична діяльність на цьому рівні здійснюється групами і асоціаціями, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону, органами місцевого самоврядування. Третій рівень, національний визначається головним чином становищем держави як основному інституту організації життя громадян, розподілу та перерозподілу ресурсів, національною політикою. Четвертий рівень – міжнародний. Основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні організації і різного роду транснаціональні (міжнародні) організації – ООН, ЮНЕСКО, НАТО та транснаціональні корпорації.
Суб’єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні інститути, політичні інституції і сама держава. Взагалі можна виділити чотири рівні суб’єктів: конкретні індивіди; органи та ланки політичної організації; держава з її інституціями, партії, суспільні об’єднання, рухи; великі суспільні групи, що утворились на засадах етнічної чи соціально-класової диференціації – нації, народи, верстви, класи, старти та інше.
Функція – соціальне призначення і основні напрямки впливу політики на суспільне життя.
Таким чином, у найбільш загальному й універсальному вигляді політика – це особливий вид людської діяльності, пов'язаний з одержанням і здійсненням влади. Це відносини, які виникають і існують між групами людей, окремими людьми з приводу влади, насамперед державної влади. Утворившись як породження економічних та соціальних інтересів, політика концентрує, інтегрує всі суспільно значущі потреби та інтереси і виступає завершенням суспільного життя, часом вирішально впливає на всі його сторони.
«История – политика прошлого, а политика – история настоящего»
(Э. Фримен)
«Политическая наука должна заниматься изучением государства и государственной воли, а также авторитетов, реализующих эту волю»
(Ф. Гуднау)
«Политическая наука содержит элемент философского утверждения, который, будучи истинным, предвещает историю. Когда политические факты и заключения вступают в контакт с политической причиной, они побуждают в ней осознание еще не реализованных политических идеалов. Эти идеалы, выраженные в форме предложений, становятся принципами политической науки. Затем они становятся статьями политического кредо. И наконец – законами и институтами»
(Дж. Берджес)
ОБЄКТ
Політична сфера
ПРЕДМЕТ
Закономірності становлення функціонування
і зміни політичної влади
