18. Розвиток ідей Вигодського у роботах д.Ельконіна. Вікова періодизація.

Ценность этого подхода состоит в том, что автор попытался охватить и связать между собой два основных вектора развития ребенка:

1) первый вектор характеризует взаимоотношения ребенка с миром вещей, что предполагает познание и овладение предметным миром;

2) второй вектор характеризует взаимодействие ребенка с миром людей.

Д. Б. Эльконин считает, что деятельность ребенка внутри этих двух векторов представляет единый процесс, в котором формируется личность. Однако в ходе развития этот единый по своей природе процесс раздваивается. В каждом возрастном периоде один вектор доминирует над другим, а в рамках следующего 'возрастного этапа они как бы меняются местами. Именно смена доминирующего вектора на субдоминантный и определяет начало нового возрастного этапа в психическом развитии ребенка. По своему психологическому содержанию вектор есть не что иное, как деятельность, присущая ребенку в данный момент, другими словами - ведущая деятельность ребенка. При этом наличие ведущей деятельности не отменяет другие субдоминантные виды деятельности.

Совокупный анализ типа ведущей деятельности и ее продуктов, т.е. психологических новообразований на фоне социальной ситуации развития ребенка, позволил Д. Б. Эльконину сформулировать периодизацию психи- ческого развития, в которой последовательно сменяются два основных вектора развития ребенка

Запропонована Д. Ельконіним періодизація розвитку дитини, в основі якої лежить виділення двох систем, що впливають на психічний розвиток дитини:

"Дитина — суспільний предмет". Суспільно виро­блені способи дій з предметами не є безпосередньо даними (як, напр., їх фізичні характеристики). Тому необхідним стає засво­єння дитиною суспільних способів дій з предметами; фізичні характеристики речі виступають при цьому як орієнтири для дій з нею.

"Дитина — суспільний дорослий". Дорослий ви­ступає перед дитиною насамперед не з боку випадкових та інди­відуальних якостей, а як носій певних видів суспільної діяльнос­ті, такий, що здійснює певні суспільні завдання, включений при цьому у різноманітні відношення з іншими людьми та підкоря­ється виробленим нормам. Розвиток дитини у цих двох системах є взаємопов'язаним, оскільки засвоєння мотивів, норм та завдань (система "дитина-суспільний доро­слий") відбувається через їх моделювання у власній діяльності дитини; остання при цьому стикається із необхідністю засвоювати нові предмет­ні дії {система "дитина-суспільний предмет"), без яких неможливо здій­снювати діяльність дорослих.

Відповідно до зазначених систем виділені дві групи діяльностей, притаманних дитині: діяльності у системі "дитина-суспільний предмет" та діяльності у системі "дитина-суспільний дорослий".

Таким чином, була отримана наступна динаміка вікового розвитку дитини:

1. ЕПОХА РАННЬОГО ДИТИНСТВА:

Період немовлятства — провідною діяльністю ви­ступає спілкування {система "дитина—суспільний дорослий").

Період раннього дитинства — провідною є предметно-маніпулятивна діяльність (система "дити­на—суспільний предмет").

2. ЕПОХА ДИТИНСТВА:

Період дошкільного дитинства— провідною діяльністю є рольова гра (система "дитина-суспільний дорос­лий").

Період молодшого шкільного дитинства — провідною діяльніс­тю є навчання (система "дитина—суспільний предмет").

3. ПІДЛІТКОВА ЕПОХА:

Період молодшого підліткового віку — провідною діяльністю є інтимно-особистісне спілкування (систе­ма "дитина-суспільний дорослий").

Період старшого підліткового віку (юнацтво) — провідною є навчально-професійна діяльність (система "дитина-суспільний предмет").

19-20. Періоди та тенденції пренатального розвитку. Періодизація вагідності. Тератогени.

РОЗВИТОК ПРЕНАТАЛЬНИЙ (антенатальний розвиток, внутріш-кьоутробний розвиток) — перший період індивідуального розвитку сса­вців, що починається від запліднення яйцеклітини сперматозоїдом і триває до народження (див. Народження); відбувається за принципами розгортання успадкованого потенціалу та його дозрівання. В людини, проте, з самого моменту запліднення на пренатальний розвиток впли­ває ситуація, що склалася в оточуючому середовищі (екологічна, соціа­льна тощо) і психологічний стан матері. З огляду на це можна казати, що провідною рисою такого розвитку єпренатальна єдність — стан топографічного, фізіологічного і психологічного єднання між ма­тір'ю та плодом (плодами). Тривалість пренатального розвитку співпа­дає з тривалістю вагітності (див. Вагітність) і складає у людини у сер. 10 акушерських місяців (прибл. 270 днів або 40 тиж.).

Виділяють такі періоди пренатального розвитку:

ТЕРМІНАЛЬНИЙ — період швидкого зростання і первинної ди­ференціації клітин; починається з моменту запліднення і триває біля 2 тиж.

ЕМБРІОНАЛЬНИЙ — період формування усіх головних структур і органів, триває з двох тижнів до кінця 2 міс. від моменту заплі­днення.

ФЕТАЛЬНИЙ — період дозрівання плоду і початку функціону­вання усіх його органів; триває з початку 3 міс. до моменту на­родження.

.РОЗВИТКУ ПРЕНАТАЛЬНОГО ТЕНДЕНЦІЇ — протягом пренаталь­ному розвитку (див. Розвиток пренатальний) людини виділяють такі універсальні тенденції, що знов проявляються, вже на якісно вищому рівні, у постнатальному житті Індивіда:

Цефалокаудальна — хід внутрішньоутробного розвит­ку, при якому процес зростання плоду відбувається у напряму "від голови до ніг".

Проксімодистальна — хід внутрішньоутробного розвитку, при якому процес зростання відбувається у напряму від центру тіла плода до його периферії, У постнатальному житті цефалокаудальна та проксімодистальна тенденції проявляються, напр., у розвитку координації рухів і моторних навичок в немовлят і дошкільників (спочатку відбувається оволодіння рухами очей і голови, а потім — кінцівок).

Від загального до специфічного— тенденція розвитку, яка заключається у переході від генералізованих реакцій, що охоплюють все тіло плоду, до локальніших і специфічніших реакцій. У постнатальному житті проявляється, напр., при оволодінні письмом (спочатку діти допомагають рухам олівця усіма частинами тіла й навіть язиком, і лише згодом обмежують свої рухи роботою пальців та кисті).

Диференціація та інтеграція — тенденція, що проявляється у диференціації клітин тіла на окремі спеціалізовані шари з їх подальшою інтеграцією у ході утворення органів та систем організму. У постнатальному житті проявляється, напр., при опрацюванні людиною складних рухів (спочатку відбувається оволодіння простими рухами, а потім їх інтеграція в єдиний комплекс).

ВАГІТНІСТЬ — період часу з моменту запліднення й до моменту пологів; в людини складає у сер. 266 днів. В. прийнято розділяти на триместри — рівні інтервали, що у сумі охоплюють увесь її період:

I ТРИМЕСТР — закладення основ усіх основних органів і загальної структури тіла, інтенсивний розвиток органів.

II ТРИМЕСТР — додавання ряду структурних елементів (губ, нігтів на пальцях ніг та зародків зубів), дозрівання таких життєво важливих органів як серце, легені та головний мозок; в кінці цього періоду здоровий плід вважається життєздатним, тобто таким, що може вижити поза материнським організмом за умов інтенсивної підтримки й особливого догляду.

III ТРИМЕСТР — дозрівання різноманітних структур ГМ, підготовка до роботи усіх систем організму та перетворення зародка на немовля, що здатне адаптуватися до навколишнього середовища.