55

1. Експериментальні плани у дослідженнях розвитку: порівняльна характеристика.

МЕТОДИ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ — способи пізнання, що використовуються у дослідженнях з вікової психології.

Виділяють такі основні групи методів вікової психології:

1. ОРГАНІЗАЦІЙНІ — методи, за допомогою яких відбувається підготовка та проведення дослідження:

Лонґітюдний метод (повздовжний план) — організація проведення психологічного експерименту, що полягає у дослідженні (методами спостереження та експерименту) одних і тих же суб'єктів протягом певного (часто досить тривалого) періоду. За А. Ґезеллом, вікові розбіжності між досліджуваними вибірками повинні бути тим менше, чим більш ранні періоди розвитку досліджуються.

Метод (план) поперечних зрізів —організація проведення психологічного експерименту, що полягає у дослідженні двох або більше різних вікових когорт з подальшим порівнянням отриманих результатів.

КОГОРТА — сукупність людей, які мають певний спільний досвід та якусь спільну рису чи якість, що дозволяє їх об'єднати в одну групу (ви­ділену за певним показником чи показниками). Найчастіше К. визнача­ється по року народження. Поняття когорти використовується насампе­ред при проведенні експериментальних досліджень.

КОГОРТИ ЕФЕКТ — розходження у результатах виконання тестових завдань при використанні методу поперечних зрізів, що обумовлені розбіжностями поколінь у досвіді та вихованні, а не власне фактором віку.

Когортно-послідовний метод (план лонґїтюдного дослідження, що перекривається) — організація проведення психологічного експерименту, що полягає у періодичних дослідженнях кількох вікових когорт протягом тривалого часу. В основі когортно-послідовного методу лежить об'єднання принципів лонґітюдного плану та плану поперечних зрізів, що дозволяє усунути ефект когорти.

2. МЕТОД БЛИЗНЮКІВ — експериментально-психологічний метод дослідження природи індивідуальних розбіжностей, запропонований Ф. Ґальтоном (Galton F., 1875); найінформативніший із психогенетачних методів. Використання методу базується на факті існування двох типів близнюків — монозіготних (однояйцевих, МЗ) з ідентичним генотипом та дізіготних (двояйцевих, ДЗ) з генотипами, що відрізняються, як у звичайних сибсів .

М. б. існує у таких різновидах:

МЕТОД КОНТРАСТНИХ ГРУП — заснований на співставленні міри внутрішньопарної подібності (розбіжностей) членів МЗ та ДЗ пар близнюків. Якщо певна ознака формується під впливом, головним чином, середовищних впливів, які внутрішньопарно однакові в близнюків обох видів, то внутрішньопарна подібність МЗ та ДЗ пар також повинна виявитися прибл. однаковою. Якщо ж певна ознака контролюється генотилічними факторами, то міра подібності МЗ близнюків має бути вищою, ніж ДЗ пари. Таким чином, в основі методу лежить постулат про рівність середовищних впливів на членів однієї пари близнюків.

МЕТОД КОНТРОЛЬНОГО БЛИЗНЮКА — заснований на здійсненні різних впливів на різних членів МЗ пар близнюків (напр., в одного близнюка тренують певну функцію — а в іншого ні; або членів пари навчають чому-небудь різними способами). Оскільки спадковість в МЗ близнюків тотожна, то всі розбіжності у прояві функції, що досліджується, можуть бути пояснені лише за допомогою різниці у середовищних впливах. Якщо ці розбіжності недостатньо виражені, можна зробити висновок про те, що роль відповідного впливу не є визначальною у формуванні досліджуваної функції порівняно з генетично обумовленими факторами.

МЕТОД РОЗЛУЧЕНИХ БЛИЗНЮКІВ — сутність методу полягає у зіставленні внутрішньопарної подібності МЗ близнюків, що виховувалися разом (тобто мають однаковий генотип і спільне середовище) та МЗ близнюків, що виховувалися окремо один від одного (тобто мають однаковий генотип, але різне середовище). Внаслідок труднощів у підборі досліджуваних, метод розлучених близнюків не став поширеним (відомі лише три значних дослідження розлучених близнюків, в яких описані біля 130 подібних пар).

МЕТОД БЛИЗНЮКОВОІ ПАРИ — об'єктом дослідження виступає близнюкова ситуація, тобто психологічні особливості розвитку близнюків.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДІТЕЙ МЗ БЛИЗНЮКІВ — різновид методу близнюків, що виник в останні десятиріччя; засновується на тому, що діти МЗ близнюків мають прибл. половину однакових генів, тобто генетично є звичайними сибсами. У той же час вони мають різних батьків та виховуються у різних умовах. Показником генотипічної або середовищної обумовленості варіативності певної ознаки виступає результат співставлення внутрішньопарної подібності таких "квазісибсів" та звичайних сибсів того ж віку.