17. Культурно-історична концепція л.Вигодського. Головний закон психічного розвитку. Поняття про нормативно-вікову діагностику. Вікова періодизація.

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ВИГОТСЬКОГО — концеп­ція психічного розвитку (див. Психічній розвиток) людини, розроблена у 20—30-х pp. XX ст. Л. Виготським (див. Виготський Лев) за участю його учнів О. Лурія та О. Леонтьєва (див. Леонтьєв Олексій). Культурно-історична концепція базувалася, насамперед, на критично осмислених надбаннях гештальтпсихології (див. Келер Вольфґанг) та генетичної психології (див. Психології генетичної Женевська школа) Ж. Піаже (див. Піаже Жан), її методолого-теоретичним підґрунтям стала маркси­стська філософія.

Згідно з положеннями культурно-історичної теорії, головною закономірністю онтогенезу дитячої психіки є інтеріоризація (перехід у внутрішній, ідеальний план) структури зовнішньої (спільної з дорослим та опосередкованої системою знаків) діяльності. У результаті попередня структура психічних функцій опосередковується інтеріорізованими знаками; з "натуральних" вони стають "окультуреними". Зовні це знаходить вияв в їх усвідомленні та довільності; так інтеріоризація виступає в якості соціалізації. У ході інтеріоризації структура зовнішньої діяльності трансформується та "згортається"; протягом наступної екстеріоризації, коли на основі певної психічної функції будується відповідна зовнішня соціальна діяльність, ця структура знов трансформується й "розгортається". Універсальним знаряддям, що змінює психічні функції, є мовний знак — слово.

Згідно з культурно-історичної теорією Л. Виготського, в основі онтогенетичного розвитку психіки людини лежить оволодіння індивідом історично сформованими суспільними знаряддями, що призначені для задоволення людських потреб. Так, дитина у віці прибл. від 1 до 3 років опановує основами предметно-маніпулятивної діяльності, завдяки чому формуються здібності до універсальних рухів рук, до вирі­шення простих рухових завдань і здатності займати власну позицію у від­носинах з дорослими й однолітками (установка "Я сам"); у віці прибл. від З до 6—7 років в процесі ігрової діяльності формуються здібності до уяви і вживання різних символів; у шкіль­ному віці дитина у процесі навчальної ді яльності привласнює елементи науки, мистецтва, що веде до формуван­ня основ логічного мислення тощо.

ВІКОВА НОРМАТИВНА ДІАГНОСТИКА — згідно з культурно-історичною концепцією Л. Виготського, діагностика вікового розвитку дитини, що складається з визначенням наступних двох рівнів:

РІВЕНЬ АКТУАЛЬНОГО РОЗВИТКУ — визначається рівнем складності завдань, що доступні дитині у самостійній діяльності.

РІВЕНЬ НАЙБЛИЖЧОГО РОЗВИТКУ (зона потенційного розвит­ку) — теоретичний конструкт, що пояснює можливість навчання людини через підтягування її психічного розвитку за навчанням, що випереджає. Рівень найближчого розвитку — це відстань між рівнем актуального розвитку дитини, що визна­чається результатами самостійного виконання завдань, і р і в -нем потенційного розвитку, що визначається результатами виконання завдань у співробітництві з дорослою лю­диною або досвідченішими ровесниками. Сама наявність зони найближчого розвитку свідчить про провідну роль дорослого у психічному розвитку дитини.

ВІКОВА ПЕРІОДИЗАЦІЯ запропонована Л. Виготським періодизація онтогенетичного розвитку дитини. Основними її характерними рисами є: уведення критичних періодів розвитку; вклю­чення у схему постнатального розвитку дитини; закінчення періодизації дитячого розвитку віком 17—18 років; розгляд пубертатного віку як ста­більного, а не критичного.

Були виділені такі вікові періоди:

1. Криза новонародженості

2. Вік немовляти (прибл. від 2 міс. до 1 року).

3. Криза одного року

4. Раннє дитинство (прибл. від 1 до 3 років).

5. Криза трьох років

6. Дошкільний вік (прибл. від 3 до 7 років).

7. Криза семи років

8. Шкільний вік (прибл. від 8 до 12 років).

9. Криза 13 років

10. Пубертатний вік (прибл. від 14 до 18 років).

11. Криза 17 років

Основные законы психического развития, сформулированные Л. С. Выготским

Детское развитие имеет сложную организацию во времени: свой ритм, который не совпадаете ритмом вре мени (год в младенчестве не равен году жизни в отрочестве).

• Закон метаморфозы в детском развитии (ребенок не просто маленький взрослый, а существо с качественно отличной психикой).

• Закон неравномерности развития: каждая сторона в психике ребенка имеет свой оптимальный период развития.

• Закон развития высших психических функций «извне внутрь». Отличительные качества высших психических функций: опосредованность, осознанность, произвольность, системность; они образуются в результате овладения специальными орудиями, средствами, выработанными в ходе исторического развития общества.

Обучение - движущая сила психического развития, которая создает зону ближайшего развития ребенка (расстояние между уровнем актуального развития и уровнем возможного развития).

Зона ближайшего развития - это расстояние между уровнем актуального развития ребенка и уровнем возможного развития, определяемым с помощью задач, решаемых под руководством взрослых. Как пишет Л. С. Выготский, «зона ближайшего развития определяет функции, не созревшие еще, но находящиеся в процессе созревания... Уровень актуального развития характеризует успехи развития, итоги развития на вчерашний день, а зона ближайшего развития характеризует умственное развитие на завтрашний день».

Понятие зоны ближайшего развития имеет важное теоретическое значение и связано с такими фундаментальными проблемами детской и педагогической психологии, как возникновение и развитие высших психических функций, соотношение обучения и умственного развития, движущие силы и механизмы психического развития ребенка.

Зона ближайшего развития - логическое следствие закона становления высших психических функций, которые формируются сначала в совместной деятельности, в сотрудничестве с другими людьми (в зоне ближайшего развития), постепенно становятся внутренними психическими процессами субъекта (формой актуального развития). Феномен зоны ближайшего развития свидетельствует о ведущей роли обучения в умственном развитии детей. Обучение должно ориентироваться не столько на уже созревшие функции, пройденные циклы развития, сколько на созревающие функции. Обучение, разумеется, может ориентироваться на уже пройденные циклы развития -это низший порог обучения, но оно может ориентиро ваться на еще не созревшие функции, на зону ближайшего развития, что характеризует высший порог обучения. Между этими порогами и находится оптимальный период обучения.

Как всякая ценная идея, понятие зоны ближайшего развития имеет большое практическое значение для решения вопроса об оптимальных сроках обучения. Зона ближайшего развития - симптом, критерий в диагностике умственного развития ребенка. Определение обоих уровней развития - актуального и потенциального, а также одновременно и зоны ближайшего развития - составляют вместе то, что Л. С. Выготский называл нормативной возрастной диагностикой. Важным следствием этой идеи можно считать и то, что зона ближайшего развития может быть использована как показатель индивидуальных различий детей.