59. Поширення меліоративних грунтів Волині

60. Чорноземи і їх характеристика

 Характеристика чорнозему

Чорнозем - це тип грунтів, що формуються під степовій і лісостеповій рослинністю субореального пояса. Утворюються в основному на карбонатних материнських породах - лесах, лесовидних глинах і суглинках, іноді на більш давніх вапняках, пісковиках, глинах мергелистих в умовах непромивного або періодично промивного водного режиму. Для чорнозему характерні накопичення органічних речовин у гумусово-акумулятивний горизонті, високий вміст у ньому гумусу, добре виражена грудкувате-зерниста структура, висока потенційна родючість. ¹

Перші наукові положення про походження чорнозему є в працях М.В. Ломоносова (середина 18 ст.), Який вважав, що ці грунти сформувалися в результаті розкладання рослинних і тваринних організмів. В кінці 18 - початку 19 ст. П. Паллас і ін висунули гіпотезу морського походження чорнозему і розглядали його як морської мул, що залишився після відступу Каспійського і Чорного морів. Ця гіпотеза має тільки історичне значення, вона відображає існувала в той час уявлення про грунт як про геологічну освіту. Неспроможною виявилася і гіпотеза болотного походження чорнозему. Прихильники її (Е. І. Ейхвальд та ін, середина 19 ст.) Вважали, що в минулому зона чорноземних грунтів представляла собою тундрові сильно заболочені простору; розкладання болотної рослинності в умовах усталеного згодом теплого клімату і зумовило формування чорнозему. Теорія рослинно-наземного походження чорнозему (Ф. І. Рупрехт, В. В. Докучаєв і ін) пов'язує їх утворення з поселенням і розвитком лучно-степової і степової трав'янистої рослинності. Найбільш повно ця теорія викладена в роботі В.В. Докучаєва «Російський чорнозем» (1883), де чітко доведено, що чорнозем сформувалися в результаті тісної взаємодії трав'янистої рослинності, клімату, рельєфу місцевості, материнської породи та ін факторів грунтоутворення; наслідок цьогопроцесу - накопичення гумусу. ²

Трав'яниста рослинність щорічно залишає в грунті велику кількість опаду - рослинних залишків, 75-85% яких становлять коріння.Гідротермічні умови степової та лісостепової зон сприяють процесу гуміфікації, в результаті якого утворюються складні гумусові сполуки (в основному гумінові кислоти), які надають грунтовому профілю темне забарвлення. Найкращі умови для процесу гуміфікації створюються навесні та на початку літа. У цей час в грунті достатній запас вологи від осінньо-зимових опадів і сніготанення, сприятливий температурний режим. У період літнього висушення мікробіологічні процеси помітно слабшають, що охороняє гумусові речовини від швидкої мінералізації.При розкладанні рослинних залишків, багатих зольними елементами і азотом, утворюються підстави (особливо багато кальцію), якими насичуються гумусові речовини. Це сприяє закріпленню їх у грунті у вигляді гуматів і збереженню у верхніх горизонтах чорнозему нейтральною або близькою до неї реакції.

Черноземообразованіе найбільш інтенсивно протікає в лісостеповій зоні, де краще зволоження сприяє більш потужному розвитку трав'янистої рослинності, активної гуміфікації її залишків. У степовій зоні недостатнє зволоження визначає меншу глибину проникнення коренів, зниження кількості надходить у грунт, опаду і більш повне його розкладання.