- •1. Поширення пірогенних грунтів області.
- •2. Антропогенно утворенні грунти та їх характеристика
- •3. Класифікація грунтової структури
- •4. Поняття про грунт
- •6. Грунтове повітря
- •7. Поглинальна здатність грунтів
- •8. Грунтознавство як наука його основні положення.
- •9.Основні морфологічні елементи грунту
- •10. Тепловий режим грунту
- •11. Історія вивчення грунту
- •12. Болотний процес ґрунтоутворення
- •13. Основи грунтово-географічного районування
- •14. Закономірності розміщення ґрунтів
- •15. Завдання охорони грунтів
- •16. Баланс води у грунті
- •17.Грунтово-кліматичні пояси, області, зони, провінції, округи, райони.
- •18.Структура грунту
- •19.Методологія і методи дослідження грунту
- •20. Значення ґрунтознавства для фізичної географії, екології та охорони навколишнього середовища.
- •21. Поняття про чинники ґрунтоутворення
- •22. Основні фізичні властивості грунту
- •23. Грунтово-географічне районування України
- •24. Роль клімату у ґрунтоутворенні
- •25. С/г використання чорноземів
- •26. Біологічні чинники ґрунтоутворення
- •27. Грунтово-географічне районування Волиньської обл..
- •28. Повітряний режим грунту
- •29. Грунтовий профіль, його будова.
- •30. Материньські породи
- •31. Теплопровідність грунту
- •32.Вплив рельєфу на ґрунтоутворення
- •33. Водні властивості грунту
- •51. Болотні грунти, типи і іх еволюція
- •52. Охорота грунтів від забруднення агрохімікатами
- •53. Утворення боліт
- •54. Використання торфово-болотних грунтів
- •55. Дернові грунти їх поширення
- •56. Захист грунтів від забруднення радіонуклідами
- •57.Сірі лісові грунти
- •58. Вплив техногенезису на деградацію грунту
- •59. Поширення меліоративних грунтів Волині
- •60. Чорноземи і їх характеристика
- •61. Торфово-болотні грунти
- •62.Завдання охорони грунтів
55. Дернові грунти їх поширення
Дернові грунти – результат прояву дернового процесу грунтоутворення. Теорія цього процесу розроблена В.Р.Вільямсом, І.В.Тюріним та іншими вченими. Дерновий – це процес, що відбувається під впливом трав'янистої рослинності й призводить до формування грунтів з добре розвиненим гумусовим горизонтом. Суть його полягає в накопиченні гумусу, поживних речовин і створенні водостійкої агрономічно цінної структури у верхньому горизонті. Причинами цього елементарного грунтового процесу є: - інтенсивний біологічний кругообіг речовин під трав'янистою рослинністю. Це викликано коротким життєвим циклом рослинності, її високою зольністю й підвищеним вмістом азоту. У результаті кожного року утворюється й попадає в грунт 15-30 т/га фітомаси, що містить 4-10% N, 800-1200 кг/га мінеральних речовин з максимумом Са; - значна доля коренів від усієї фітомаси (65-95%) – найважливішого джерела гумусу. Коренева система розгалужена, основна її маса знаходиться у верхніх шарах грунту. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадає безпосередньо в грунт, де тісно контактує з мінеральними речовинами, що сприяє гуміфікації та закріпленню в грунті утворених гумусових речовин; - значний вміст кальцію в рослинному опаді сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, стимулює розпад свіжих рослинних залишків, їх гуміфікацію та закріплення у вигляді органо-мінеральних сполук. Наявність Са – фактор створення агрономічно цінної структури.
Інтенсивність дернового процесу грунтоутворення та його результативність залежать від ряду факторів. Перший з них – продуктивність трав'янистих рослин. Найсприятливіші умови для їх розвитку складаються в лісостепу, північному степу, преріях, заливних луках, дещо меншої інтенсивності досягає їх розвиток в південній частині тайгово-лісової зони, в південному степу, саванах.
Другим фактором інтенсивності дернового процесу є комплекс зовнішніх умов, з яких найважливіші такі: - умови аерації грунту. Найкращим для накопичення гумусу є контрастний режим аерації та зволоження, коли оптимальні періоди чергуються з надлишково аерованими. При постійній нестачі води гальмуються процеси розкладу, гуміфікації органічних залишків, порівняно інтенсивно йде мінералізація гумусу. В анаеробних умовах органічні залишки консервуються у вигляді торфу й дерновий процес трансформується в болотний; - характер грунтотворної породи. Найбільш інтенсивно дерновий процес іде при наявності в грунті великої кількості Са, Mg та інших основ, тобто на карбонатній материнській породі.
При найсприятливіших для дернового процесу умовах формуються чорноземи, чорноземоподібні грунти в лісостепу, степу, преріях. З різною інтенсивністю він проявляється також і в інших грунтово-кліматичних зонах, в тому числі і в південній частині тайгово-лісової зони, де під його впливом утворюються дернові грунти.
До дернових відносяться автоморфні грунти з профілем типу Н+Р, потужним гумусованим горизонтом (>10 см), виключаючи такі грунти на сучасних алювіальних, вулканічних і кріогенних породах та злиті. Дернові грунти є зональними для південної частини тайгово-лісової зони (наприклад, Полісся України), але можуть зустрічатись у лісостепу та степу. У тайгово-лісовій зоні вони розташовуються серед дерново-підзолистих і підзолистих грунтів. Багато цих грунтів у Прибалтиці, Польщі, Німеччині, Нечорнозем'ї Росії, Східному Сибіру тощо. У світі їх площа складає біля 9 млн. га, на Україні – біля 1 млн. га, в т.ч. біля 0,4 млн. га розорано.
Умови грунтоутворення: рослинність трав'яниста лугова або лісова з добре розвиненим трав'янистим покривом за умови карбо-натності материнської породи чи близького залягання жорстких грунтових вод; грунтотворні породи – переважно карбонатні (елювій вапняку, мергелю, доломіту), але можуть бути й безкарбонатні будь-якого генезису, рідко – леси чи лесоподібні суглинки; клімат – бореальний, суббореальний, у більшості випадків – гумідний різного ступеня континентальності; рельєф – різноманітний. Термін "дернові грунти" введений В.В.Докучаєвим. Головні діагностичні властивості дернових грунтів – наявність добре вираженого Н- горизонту грудкувато-зернистої структури; відсутність або дуже слабкий розвиток будь-яких інших генетичних горизонтів (типу Е, І), високий вміст гумусу (3-15%), висока ємність поглинання (ЄП), близька до нейтральної реакція середовища.
Типова будова профілю така: Но – підстилка або дернина; Н – гумусовий, сірий чи темно-сірий, грудкувато-зернистий, пухкий; HP – перехідний, світліший за попередній; Р – материнська порода різного генезису.
Дерново-карбонатні грунти формуються на карбонатних породах під широколистяними та змішаними лісами з добре розвиненим трав'яним покривом в умовах гумідного клімату. На території країни їх найбільші площі розташовуються в західній частині Полісся, окремі масиви – у лісостепу. Висока насиченість карбонатами материнських порід в умовах лісової зони є перешкодою для розвитку підзолистого процесу. Профіль (рис. 38) на генетичні горизонти диференційований слабо: Нк+НРк+Рк, потужність його коливається від 10 до 100см, структура грудкувато-зерниста, забарвлення темно-сіре, пухкі, каменисті, найчастіше легкосуглинкові. Кількість гумусу – від 2,5 до 15%, гумус фульватний (Сгк:Сфк = 0,5-0,7), у складі гумусових кислот переважають фракції, пов'язані з Са, тип гумусового профілю рівномірно-акумулятивний. Грунти насичені Са, тому реакція середовища нейтральна або слаболужна, ступінь насиченості основами складає 100%, ЄП досягає 60 мг-екв/100г грунту. У валовому хімічному складі 12-15% становить СаО, з глибиною його вміст зростає. Перерозподілу SiО2 та R2О3 немає. Грунти бідні на мікроелементи.