3. Державна політика в галузі страхування.

Основні засади державної політики в галузі страхування можна визначити так:

• створення об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;

• подальша інтеграція України в міжнародні структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування;

• створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;

• залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

• створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

• посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й прийняття низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України.

Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників.

Державна політика має також удосконалюватися через регулювання оптимального співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням.

Закон України "Про страхування" передбачає запровадження обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги.

У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому.

Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т.ін. лише за рахунок державного бюджету.

Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взяті зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо).

Тема 9. ФінансОвий ринок

1. Сутність фінансового ринку. Його роль у ринковій економіці. Класифікація фінансових ринків

Під фінансовим ринком розуміють сукупність правових відносин грошового характеру, котрі з‘являються між її учасниками в процесі купівлі – продажу фінансових активів.

Метою створення і функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення збережень в економіці, стан якої, в свою чергу, значною мірою обумовлюється ефективністю переливу інвестиційних засобів від тих, хто має збереження, до тих, у кого є потреба в капіталі.

Усі ринки можна класифікувати за декількома критеріям.

За сферою розширення розрізняють: світові, національні, регіональні та місцеві ринки.

Фінансовий ринок також поділяється на первинний, тобто такий на котрому нові випуски зобов‘язань продаються і покупаються вперше, та вторинний – на котрому здійснюється подальший продаж та купівля непогашених зобов‘язань.

Первинний фінансовий ринок складається за рахунок емісії цінних паперів підприємств.

Вторинний ринок – це повторна купівля або продаж цінних паперів. Він включає до свого складу біржу та позабіржовий ринок. Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Беручи до уваги форми обертання грошових ресурсів на фінансовому ринку, в його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Ринок грошей або банківських кредитів являє собою сукупність правовідносин, що виникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які мають бути повернені. Платні позики надаються без оформлення спеціальних документів, які можуть самостійно продаватися, придбатися чи погашатися.

Ринок капіталів або цінних паперів являє собою сукупність відносин цивільно–правового характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Він доповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.

За місцем проведення торгів виділяють біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів.

На біржовому ринку торгівля цінними паперами здійснюється на фондових біржах, порядок створення та діяльності яких встановлюється чинним законодавством України та внутрішніми документами самих бірж.

Позабіржовий ринок оперує з фондовими інструментами, які не допущені до торгів на фондовій біржі. Крім того, на позабіржовому фондовому ринку можуть обертатися цінні папери, які є предметом біржових операцій. Завдання ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, по можливості, більш повного та швидкого переливу збережень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві ці сторони.