Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
9 сем для підгот.студ. Мельник.doc
Скачиваний:
66
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
405.5 Кб
Скачать

Тематичний план лекцій

3 Дитячої хірургічної стоматології

для студентів 5 курсу

IX семестр

№ п/п

Тема лекцій

години

1

Доброякісні пухлини м”яких тканин щелепно-лицевої ділянки у дітей. Класифікація, етіологія. Принципи діагностики, диференційна діагностика, методи лікування та реабілітація дітей з доброякісними новоутвореннями. Показання до кровозаміщуючої терапії при проведенні оперативних втручань на м`яких тканинах.

2

2.

Доброякісні пухлини та пухлиноподібні новоутворення кісток щелепно-лицевої ділянки. Етіологія, класифікація, діагностика, клінічна картина та лікування пухлин кісток.

Діагностика, диференційна діагностика, особливості клінічного перебігу, принципи лікування злоякісних пухлин.

2

3.

Закономірності клінічного перебігу, алгоритм діагностичних заходів, принципи та методи лікувальння, профілактика ускладнень у дітей з запальними захворюваннями, доброякісними та злоякісними пухлинами та пухлиноподібними новоутвореннями тканин ЩЛД у дітей

2

Всього: 6 годин

X семестр

№ п/п

Тема лекцій

години

1.

Вроджені вади розвитку щелепно-лицевої ділянки у дітей. Статистика, етіологія, патогенез, класифікація, клінічна картина. Сучасні принципи лікування, диспансеризації та реабілітації таких дітей

2

2.

Патогномонічні клінічні ознаки травматичних ушкоджень тканин ЩЛД у дітей. Сучасні методи діагностики. Принципи лікувальної тактики при пошкодженнях м»яких тканин обличчя, зубів, кісток.Діагностика, диференційна діагностика та лікування анкілозу СНЩС. Сучасні принципи лікування, диспансеризації та реабілітації дітей з вродженими вадами ЩЛД.

2

Всього: 4 годин

РАЗОМ :10 годин

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття № 1 по дитячій хірургічній стоматології

ТЕМА: Пухлини м’яких тканин щелепно – лицевої ділянки у дітей (гемангіома, лінфангіома, ліпома, міома, невус). Етіологія, клініка, діагностика.

Класифікація пухлин м'яких тканин у дітей:

Тканини

Справжні пухлини

Пухлиноподібні новоутворення

доброякісні

злоякісні

Сполучна:

Фіброзна

Жирова

М'язова

Кровоносні судини

Лімфатичні судини

Периферійна нервова тканина

Фіброма (м'яка, тверда). Шкірний ріг. Міксома

Фібросаркома

Фіброматоз ясен. Банальний епулід. Тератома

Ліпома

Ліпосаркома

Ліпоматоз

Лейоміома. Рабдоміома

Лейосаркома. Рабдоміосаркома

Гемангіома

Ангіосаркома. Ендотеліома

Системна ангіопатія Рандлю-Ослера-Вебера, хвороба Стреджа-Вебера тощо

Лімфангіоми

Злоякісна лімфосаркома

НейрофібромаНейролейома

Злоякісна невринома (шванома)

Нейрофіброматоз

Невуси

Епітеліальна:

Слизова оболонка

-

Рак

Папілома

Пухлина характеризується патологічним розростанням клітин, у яких не контролюється мітоз та розвиваються явища біологічного атипізму.

Патофізіо­логічними ознаками пухлинного росту є:

— атипізм розмноження — характеризується мітозом, що не регулюється, втратою верхнього ліміту його;

— атипізм метаболічний та енергетичний (синтез онкобілків, зміна спо­собу утворення енергії);

— атипізм фізико-хімічний (збільшення у пухлинних клітинах води та змен­шення іонів Са; збільшення води полегшує дифузію субстратів, необхідних для метаболізму, а зниження кальцію зменшує міжклітинну адгезію);

— атипізм антигенний (спрощення антигенного складу);

— атипізм морфологічний (тканьовий та клітинний);

— атипізм функціональний.

Гемангіома – це дизембріопластичні пухлини, які розвиваються доти, поки не закінчиться повне диференціювання у будові їх клітин.

Гемангіоми щелепно-лицевої ділянки розподіляють таким чином:

1. За походженням: вроджені (95—96 %) і набуті, шо найчастіше виника­ють після травматичних ушкоджень м'яких тканин.

2.3а глибиною розташування: поверхневії глибокі (що не деформують тка­нини).

  1. За місцем розташування :у м'яких тканинах і кістках

(внутрішньощелепнігемангіоми).

  1. За будовою: капілярні, або прості; кавернозні, або печеристі; гроно­подібні, або розгалужені; змішані.

  2. За судинами, із яких походять гемангіоми: артеріальні, венозні, артеріо­-венозні.

Патогномонічними симтомами поверхневих гемангіом є: яскраво-черво­не з синюшним відтінком забарвлення шкіри; симптом спустошення — напов­нення, який виявляється зникненням або спадінням пухлини під час натиску­вання на її поверхню пальцем та появою її після припинення тиску; підвищен­ня температури тканин у ділянці гемангіоми порівняно з симетричною ділян­кою; випинання пухлини над рельєфом шкіри або слизової оболонки (крім ка­пілярних).

Глибокі гемангіоми розташовані у м'яких тканинах і кістках щелепи. На відміну від поверхневих, вони не дають зовнішньої деформації обличчя. Єди­ною ознакою таких гемангіом може бути виражений судинний малюнок шкіри або слизової оболонки коміркового відростка над ділянкою пухлини.

Методи лікування гемангіом: склерозуюча терапія, гормональна терапія, діатермокоагуляція, кріодеструкція, селективний фототермолізис, метод емболізації привідних судин гемангіоми, рентгенотерапія, метод заповнення гемангіом полімерним адгезивом, хірургічний метод.

Лімфангіома – пухлина дизембріогенетичного походження, що розвивається з лімфатичних судин.

Класифікація лімфангіом:

1. За етіологією:

  • вроджені;

  • набуті (лімфокісти).

2. За будовою:

  • капілярні;

  • кістозні та полікістозні.

3. За поширеністю:

  • локальні;

  • дифузні.

4. За впливом на прилеглі тканини п органи:

  • з порушенням функції;

  • без порушення функції;

з вираженою деформацією обличчя і щелепно-лицевої ділянки

Скарги разі капілярної лімфангіоми батьки скаржаться наявність у

дитини деформації тієї чи іншої ділянки м'яких тканин лиця, що повільно збільшується, безболісна. Під час простудних захворювань спостерігається збільшення лімфангіоми, що є однією з її ознак.

Клініка. Виявляється безболісна, тістоподібної консистенції пухлина,-що випинається, покрита незміненою шкірою або слизовою оболонкою.

Пух­лина являє собою ніби просякнуту рідиною тканину без чітких меж, яка плав­но переходить у здорові прилеглі тканини, може тиснути на підлеглі тканини та спричиняти деформацію кісток. У деяких випадках за умови атрофії підшкірної жирової клітковини спостерігається виражений судинний малю­нок підшкірних вен.

Невуси— вроджені вади розвитку, що розвиваються із шванівських клітин оболонок чутливих нервів. Частіше спостерігаються на шкірі у дітей віком 5— 10 років.

Розрізняють пігментні невуси, депігментовані, "монгольські" плями, голубі невуси, бородавчасті невуси, м'які бородавки і щільні, молюски, судинні невуси, а також краплеподібні, павукоподібні, вузлуваті, анемічні, невуси придатків шкіри (волосяних фолікулів, сальних залоз).

Скарги дітей (або їх батьків) на наявність пігментованої плями на об­личчі, яка росте разом з дитиною та може бути вкритою волоссям.

Клініка. Пігментні невуси мають чіткі межі, волосяний покрив, охоп­люють 3—4 анатомічні ділянки лиця. Улюблена локалізація їх — перенісся, крила носа, підочноямкові ділянки; можуть мати вигляд метелика. Шкіра кавового відтінку, може бути щільно вкритою жорстким во­лоссям синьо-чорного кольору, межі новоутворення чіткі.

Пігментні невуси без оволосіння необхідно диференціювати з меланомою. Остання — злоякісна за своєю природою, має усі ознаки злоякісного росту і на відміну від невуса завжди набута.

Лікування невусів хірургічне і передбачає їх видалення. У разі великих за розмірами невусів — багатоетапне і полягає у поступовому видаленні пухлини та заміщенні дефекту шкіри місцевими тканинами чи клаптем.

- питання для контролю вихідного рівня знань:

  1. Класифікація пухлин м’яких тканин ЩЛД у дітей.

  2. Етіологія і патогенез пухлин м’яких тканин ЩЛД у дітей.

  3. Класифікація, клініка гемангіом у дітей

  4. Діагностика та дифдіагностика гемангіом у дітей

  5. Методи лікування гемангіом. Ускладнення, які можуть мати місце при оперативному втручанні.

  6. Комплексна реабілітація хворих з гемангіомами.

  7. Класифікація та особливості клінічного перебігу лімфангіом.

  8. Діагностика, дифдіагностика лімфангіом.

  9. Методи лікування лімфангіом. Можливі ускладнення.

  10. Рентгенологічна характеристика кісткової тканини ЩЛД у дітей

  11. Клініка ліпом у дітей.

  12. Діагностика та дифдіагностика ліпом у дітей.

  13. Методи оперативного лікування ліпом у дітей.

  14. Ускладнення, які можуть мати місце при оперативному втручанні.

  15. Комплексна реабілітація хворих з ліпомами

  16. Клініка, лікування, діагностика міом у дітей

  17. Клініка, лікування, діагностика папілом у дітей.

  18. Особливості ведення хворих в післяопераційному періоді.

  19. Клініка, діагностика дифдіагностика, невусів у дітей.

  20. Методи оперативного лікування невусів. Ускладнення.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

практичного заняття № 2 по дитячій хірургічній стоматології

ТЕМА:Пухлиноподібні утворення м'яких тканин обличчя (епідермоїд, дермоїд, тератома, атерома,папілома). Вроджені кісти та нориці шиї. Нейрофіброматоз.

Дермоїдні та епідермоїдні кісти.

Розвиваються у ділянці ембріональних щілин, борозен та складок екто­дерми з дистопованих елементів її у період ембріонального розвитку. Дермоїди та епідермоїди можуть виявлятися як у дітей раннього віку, так і в дітей 10—12 років.

Скарги. Скаргдитина не пред'являє, лише у разі виникнення деформації обличчя хворий або його батьки звертають на це увагу.

Клініка. Характерна локалізація даних утворень та клінічні ознаки допо­магають визначенню діагнозу: пухлина має кулясту форму, гладеньку поверх­ню, щільна на дотик, безболісна, повільно збільшується, великих розмірів до­сягає рідко, лише у разі локалізації у ділянці дна ротової порожнини, іноді на­гноюється. Шкіра над утворенням не змінена, вільно берться у складку.

Клінічно відрізнити дермоїд від епідермоїдадуже важко. Лише гістологі­чно визначають, що оболонка дермоїдної кісти складається із трьох шарів шкіри та її похідних (сальні, потові залози, волосся), а оболонка епідермоїдної кісти побудована з епідермісу і не має дериватів шкіри.

Лікування хірургічне – видалення разом із оболонкою.

Кісти та нориці обличчя та шиї

Кісти та нориці поділяють на бічні, присередні, привушні, а також повні та неповні, зовнішні та внутрішні.

Присередні (щито-язикові) кісти шиї належать до аномалій розвитку зяб­рового апарата та його похідних (щитоподібна і загруднинна залози).

Присередні (щито-язикові) нориці шиї є наслідком незарощення щито-язикової протоки, про що свідчить їх зв'язок із під'язиковою кісткою та сліпим отвором язика, а також відповідність ходу повної присередньої но­риці топографії зачатка щитоподібної залози. Такі нориці первинні. Вторинні формуються унаслідок нагноєння присередньої кісти.

Диференційну діагностику треба проводити із дермоїдною кістою та хронічним лімфаденітом підпідборідноїділянки, кістами під'язикової слин­ної залози, щитоподібноїзалози, атеромою, "холодними" абсцесами підпідборідної ділянки.

Лікування кіст хірургічне. Кістектомію проводять під внутрішньовен­ним наркозом. Розтин шкіри та підшкірної жирової клітковини роблять пара­лельно складкам шиї

або вертикально по присередній лінії шиї. Тупо і гостро видаляють кісту разом з оболонкою у межах здорових тканин. Для запобігання рецидиву необхідно резекувати і частину тіла під'язикової кістки. Хірурги час­то не роблять цього, забуваючи про те, що саме із внутрішнього боку тіло під'я­зикової кістки пронизує тяж, який пов'язує з нею кісту.

Бічні кісти та нориці шиї.

Бічні кісти є залишками шийної пазухи. Вони локалізуються у верхньому відділі шиї, попереду груднинно-ключично-соскоподібного м'яза між внутрі­шньою та зовнішньою сонними артеріями. Бічні нориці можуть бути повними та неповними (зовнішніми і внутрішніми). Зовнішні бічні нориці шиї є на­слідком аномального розвитку другої, третьої і четвертої щілин, які залиша­ються сполученими з поверхнею шиї. Внутрішні нориці формуються дуже рідко. Зовнішні відкриваються біля краю груднинно-ключично-соскоподібного м'я­за, в середній третині шиї, внутрішні — на піднебінно-глотковій дужці біля ос­нови піднебінних мигдаликів.

Лікування – хірургічне.

Нейрофіброматоз

Нейрофіброматоз — важке вроджене захворювання, для якого характерні розвиток у підшкірній жировій клітковині множинних нейрофібром, лімфангіом, неврином черепних та спинномозкових нервів. Звичайно у хворих на ней­рофіброматоз виявляються порушення з боку ендокринної та вегетативної нер­вової систем.

Розповсюдженими теоріями виникнення нейрофіброматозу є ендокрин­на, дизонтогенетична та неврогенна.

Перші клінічні симптоми можуть бути виявлені одразу після народження дитини або в перші роки її життя: це збільшення обсягу тканин однієї полови­ни обличчя. М'які тканини за структурою та кольором нічим не відрізняються від неушкоджених нормальних тканин. З віком у дітей поступово з'являються характерні скарги.

Скарги. Діти чи їх батьки вказують на безболісну, що з віком збільшуєть­ся, деформацію м'яких тканин лиця, щелеп, зубів, пігментні плями. Можливе порушення зору на боці ураження.

Клініка. Постійними клінічними ознаками нейрофіброматозу є пігментні плями, пухлини шкіри та підшкірної жирової клітковини, нервів, фізичні і психічні порушення.

Діагностика нейрофіброматозу грунтується на скаргах, клінічних да­них та даних рентгенографії. Усі рентгенознаки, що супроводжують цю хворо­бу, можна поділити на три групи.

Перша група — загальні зміни скелета, що мають вроджений характер. До них відносять потовщення, дисплазію та подовження кісток кінцівок, черепа і лицевого скелета.

Друга група — місцеві зміни, що виникають унаслідок розвитку та тиску пухлини на підлеглі кістки. Проявляються вони у вигляді дефектів, деструкцій, екзостозів, періостальних нашарувань.

Третя група — «гіпертензійні» зміни, які виникають унаслідок підвищено-о внутрішньочерепного тиску на кістки черепа у разі оклюзії лікворних шляхів пухлинними вузлами.

Лікування спрямоване на відновлення порушених функцій жу­вання, ковтання, дихання, зору, усунен­ня деформацій м'яких тканин та кісток.

Атерома.

Це ретенційна кіста сальної залози шкіри. Розвивається унаслідок затримки (ретенції) виділення загуслого секре­ту через вивідну протоку залози, що відбувається після травми її стінки. Атеро­ми частіше спостерігаються у пубертатний період (10—14 років),

можуть ло­калізуватися не тільки на обличчі, а й у ділянці волосистої частини голови, бути поодинокими і множинними.

Скарги дитини на наявність безболісної пухлини на обличчі, яка повільно збільшується.

Клініка. Під час огляду новоутворення має півкулясту форму, гладень­ку поверхню і завжди пов'язане зі шкірою, яка не береться у складку в місці виходу вивідної протоки сальної залози. Це основний симптом, що дає змогу ; відрізнити атерому від іншої пухлини. Вміст її — краплі сала, кристали холестерину, зроговілі клітини епітелію, детрит. Новоутворення може нагноюва­тися, тоді клініка нагадує неодонтогенний абсцес.

Диференціювати атерому необхідно з пухлинами м'яких тканин — фібромою, ліпомою, міомою, дермоїдом, епідермоїдом, у стадії нагноювання — з неодонтогенним абсцесом, фурункулом.

Лікування хірургічне, що передбачає видалення пухлини з ділянкою шкіри, яка спаяна з атеромою. У разі нагноювання проводять розтин абсцесу та лікують як гнійну рану, а потім, у фазі наповнення новоутворення, його ви­даляють у межах здорових тканин.

Тератома

Тератоми — вроджені доброякісні сполучнотканинні утворення дизонто-генетичної природи, які виявляються у дітей віком 1—2 роки з деформацією м'яких тканин лиця. Найчастіше вони локалізуються у ділянці надбрівних дуг, перенісся, лоба, спинки носа.

Скарги батьків чи дитини на наявність безболісної деформації певної ділянки, яка збільшується з ростом дитини.

Клініка. Новоутворення м'яко-еластичної консистенції, під час пальпації безболісне, обмежено рухоме за рахунок спаяності його з окістям, звичайно кулястої або продовгуватої форми, покрите незміненою шкірою. Якщо пухли­ну довго не видаляти, вона тисне на кістку, що може призводити до деформації чи дефекту останньої.

Лікування хірургічне — видалення пухлини.

- питання для контролю вихідного рівня знань:

  1. Класифікація пухлино подібних утворів м’яких тканин ЩЛД у дітей.

  2. Етіологія і патогенез пухлино подібних утворів м’яких тканин ЩЛД у дітей.

  3. Етіологія, патоморфологія дермоїдних та епідермоїдних кіст у дітей.

  4. Клініка дермоїдних та епідермоїдних кіст у дітей.

  5. Діагностика та дифдіагностика дермоїдних та епідермоїдних кіст.

  6. Методи оперативного лікування дермоїдів та епідермоїдів.

  7. Клініка тератом у дітей.

  8. Діагностика та дифдіагностика тератом.

  9. Методи оперативного лікування тератом.

  10. Клініка атером у дітей.

  11. Діагностика та дифдіагностика атером у дітей.

  12. Методи оперативного лікування атером.

  13. Етіогогія вроджених кіст та нориць шиї у дітей.

  14. Діагностика та дифдіагностика природжених кіст та нориць шиї у дітей.

  15. Методи оперативного лікування природжених кіст та нориць шиї у дітей.

  16. Особливості ведення хворих в післяопераційному періоді.

  17. Етіологія нейрофіброми.

  18. Клініка нейрофіброматозу.

  19. Діагностика та дифдіагностика нейрофіброматозу.

  20. Лікування нейрофіброматозу. Прогноз.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]